— Можливе, — без емоцій зауважив Консул. — Старомодні польоти на рушіях Гокінґа нікуди не ділися, хай би сама Мережа і зникла назавжди. Час-у-борг сягне кількох років, Меліо, але ви зможете повернутися.
Сол кивнув, закінчив годувати немовля, поклав на плече чисту пелюшку і впевнено поплескав його по спині. Він озирнув своє маленьке товариство.
— У нас у всіх свої зобов’язання.
Він потиснув руку Мартіну Силену. Поет відмовився не тільки залазити у ванну із реанімаційним живлющим середовищем, а й видаляти нейрошунт хірургічним шляхом.
— Колись у мене вже таке було, — прокоментував він.
— Ви й далі писатимете свою поему? — поцікавився Сол.
— Я скінчив її на дереві, — похитав головою Силен. — І ще відкрив там дещо, Соле.
Науковець повів бровою.
— Я дізнався, що бути поетом не значить бути Богом, але якщо Бог... або щось на подобу Бога існує, то він поет. Поет-невдаха.
Дитинка зригнула.
Мартін Силен вищирився на всі тридцять два зуби і востаннє потиснув Солові руку.
— Влаштуй там їм усім прочуханку, Вайнтраубе. Скажеш, що ти їхній прапрапрапрапрадідусь, і якщо вони погано поводитимуться, то ти понабиваєш їм їхні попи.
Сол кивнув і порівнявся із Брон Ламією.
— Я помітив, що ви радилися з медичним терміналом корабля, — промовив він. — З вами та вашою ненародженою дитинкою все гаразд?
— Усе добре, — всміхнулася Брон.
— Хлопчик? Дівчинка?
— Дівчинка.
Сол поцілував її в щоку. Брон торкнулася його бороди і відвернулася, щоби приховати сльози, бо ж колишні приватні детективи не плачуть.
— Дівчатка — це така морока, — проказав він, виплутуючи Рахілині пальчики зі своєї бороди та кучерів Брон. — Обміняйте свою на хлопчика, як тільки випаде нагода.
— Згода, — відповіла Брон і відійшла.
Він востаннє потис руки Консулу, Тео і Меліо, закинув на плечі рюкзак, поки Брон потримала немовля, та знову забрав Рахіль на руки.
— Буде з біса кепський епілог, якщо це все не спрацює і в результаті я примудрюся заблукати всередині Сфінкса.
— Спрацює, — Консул примружився, розглядаючи сліпучий портал. — Я не певен тільки, як саме. Бо здається мені, що це взагалі не телепорт.
— Темпопорт, — ризикнув скаламбурити Силен і миттю закрився руками від ударів Брон. Поет відійшов трохи далі і знизав плечима. — Якщо він не закриється, Соле, то, підозрюю, сам ти не лишишся. За тобою внадяться тисячі.
— Якщо дозволить Рада Парадоксів, — гмикнув Сол, погладжуючи бороду, як він і завше робив, заносячись думками у хмари. Він моргнув, поправив заплічник і немовля й рушив уперед. Цього разу силові поля навколо відкритого порталу пропустили його.
— Бувайте всі! — крикнув він. — Богом клянуся, справа була варта заходу, правда ж? — він розвернувся до світла обличчям, і вони з немовлям зникли.
Кілька хвилин панувала тиша, яка межувала із порожнечею. Нарешті Консул ніяково промовив:
— То що, вертаємося на корабель?
— Можеш спустити нам ліфт, — відказав Мартін Силен. — А от пан-Ламія і повітрям підніметься.
Брон люто зиркнула на мініатюрного поета.
— Гадаєш, це Монета все влаштувала? — спитав Арундес, повторюючи вже висловлене Ламією припущення.
— Ну, а як же інакше? — відгукнулася вона. — Якась наука майбутнього чи щось таке.
— Ага, ну звісно, — зітхнув Мартін Силен, — наука майбутнього... так зазвичай говорять ті, кому бракує сміливості визнати свою забобонність. Альтернатива ж, моя люба, полягає в тому, що ти відкрила джерело сили, яка дозволяє літати в повітрі та перетворювати монстрів на бабаїв із крихкого скла.
— Стули пельку, — тепер у голосі Ламії не чулося жодних ноток приязні. Вона визирнула з-за плеча. — Хто сказав, що новий Ктир не може явитися будь-якої хвилини тепер?
— І справді — хто? — погодився з нею Консул. — Підозрюю, нам тепер довіку жити із яким-небудь Ктирем або чутками про нього.
Тео Лейн, якого чужі сварки завжди ставили у незручне становище, прокашлявся і заявив:
— А гляньте, що я знайшов серед ваших сумок навколо Сфінкса, — він підняв інструмент із трьома струнами, довгим грифом і яскравими візерунками на трикутному резонаторі. — Це гітара?
— Балалайка, — виправила Брон. — Вона належала отцеві Гойту.
Консул взяв інструмент і зіграв пару акордів:
— Ви знаєте цю пісню? — і він бренькнув кілька нот.
— «Цицькотрахальна мелодія для Ліди»? — знову ризикнув припустити Мартін Силен.
Консул похитав головою і зіграв іще трохи.
— Це щось старе? — спробувала вгадати Брон.
— «Десь там за веселкою»[162], — озвався Меліо Арундес.
— Ну, це задовго до мого народження, — Тео Лейн кивнув у такт із переборами Консула.
— Це до народження всіх нас, — відповів Консул. — Гайда, я вас навчу слів по дорозі.
Крокуючи поруч у спекотному сонці, співаючи не в лад і плутаючи слова, по-новому починаючи куплети, вони пішли вгору схилом до корабля, що чекав на них.
Епілог
Через п’ять із половиною місяців Брон Ламія на сьомому місяці вагітності сідала на вранішній дирижабль, що летів на північ — зі столиці до Міста поетів, на прощальне свято Консула.
Коли дирижабль відчалив од щогли на летовищі й рушив на північний захід уздовж русла Гулаю, столиця, яку тепер усі, від тубольців до військовослужбовців ЗСГ та Вигнанців у відпустці, однаково звали Джектауном, у вранішньому світлі виглядала чистою та білою.
Найбільше місто Гіперіона постраждало від бойових дій, але переважно було вже відбудоване, тому більшість із трьох мільйонів біженців родом із фібропластових плантацій та дрібних поселень на південному материку вирішили нікуди не вертатись — попри великий інтерес, нещодавно виявлений до фібропласту зі сторони Вигнанців. Місто росло як на дріжджах, так що базові зручності — електрика, каналізація та кабельне ГТБ — потягнулися аж до кишел самоселів у горах між космопортом і старими кварталами.
У вранішньому світлі білішали будинки, свіжість весняного повітря обіцяла гарний день, а Брон розглядала грубі просіки нових доріг та жвавий рух на річці — добрі знаки для майбутнього.
Бої на орбіті Гіперіона скінчилися практично одразу після падіння Мережі. І фактична окупація Вигнанцями космопорту зі столицею плавно набула статусу спільного їх управління прибульцями та місцевим самоврядуванням, якого після визнання ліквідації Мережі домоглися, головним чином, Консул і колишній генерал-губернатор Тео Лейн. За майже півроку в космопорті сідали тільки спускові апарати з кораблів, що лишилися від планетарного флоту Збройних сил, та регулярні екскурсії з Рою. Тепер високі постаті Вигнанців, котрі скуплялися на Джектаунській площі, або їхні екзотичніші одноплемінники за чаркуванням у «Цицероні» вже нікого не дивували. Останні пару місяців Брон якраз і прожила в «Цицероні», їй відвели один із найбільших номерів на четвертому поверсі старого крила, поки Стен Левеський перебудовував і розширював пошкоджені корпуси легендарного закладу.
«Боже ж ти мій! — мав звичку викрикувати Стен, коли Брон питала, чим може зарадити. — Мені ще вагітні не помагали!» І попри те щоразу все закінчувалося тим, що вона таки бралася за якусь роботу під бурчання й обурення хазяїна. Хоч Ламія і була вагітна, та все ж таки вона лишалася лузійкою і за кілька місяців на Гіперіоні її мускулатура не встигла атрофуватися.
Того ранку Стен провів її до причальної щогли, допоміг із багажем та передав пакунок Консулу. А потім власник готелю вручив невеличку бандероль і самій Брон.
— Летіти в ту глушину довго й нудно, — проричав він. — Тобі ж треба щось почитати, еге ж?
Він подарував їй факсимільне видання «Поезій» Джона Кітса, випущене 1817 року і переплетене в шкіру самим Стеном Левеським.
Гігант зніяковів, а її супутники-пасажири пораділи з видовища, коли вона до тріщання в ребрах пригорнула бармена.
162
«(Десь там) за веселкою» ([Somewhere] over the Rainbow, 1939) — чи не найвідоміша балада Геролда Арлена (1905-1986) на слова Їпа Гарбурґа (1896-1981), написана спеціально для фільму-мюзиклу «Чарівник країни Оз» (див. вище), у якому її співає виконавиця головної ролі Джуді Ґарленд. Премія Американської академії кіномистецтв у категорії «Найкраща оригінальна пісня» (1939). Існує аматорський переклад українською мовою Мирона Шагала «Там, де сяє веселка» (2009).