— Адмірале, скільки людей перебувало на «Тіні Олімпу»?
Карі очі Сінґха, не менші від очей Директриси, не передавали настільки глибокого суму. Він кілька секунд дивився їй в очі.
— Чотири тисячі двісті, — відповів він. — Якщо не рахувати десантного загону із шестисот осіб. Дехто з них покинув борт Гіперіона на станції-телепорті «Гіперіон», але точних цифр про те, скільки бійців лишилося на ударнику, ми поки що не знаємо.
Ґледстон кивнула. І знову перевела погляд на генерала Морпурґо:
— Звідки ці несподівані труднощі, генерале?
На обличчі генерал зберігав спокій, але водночас він мало не перекусив сигари в зубах.
— Більше бойових одиниць, ніж ми очікували, Директрисо, — відповів він. — Плюс ці їхні «улани»... фактично мініатюрні п’ятимісні факельники, які швидші та важче озброєні від наших дальніх винищувачів... вони ніби смертоносні маленькі шершні. Ми їх нищимо сотнями, але якщо один прорветься, то спроможний завдати серйозної шкоди за оборонними рубежами флоту і здійняти справжню колотнечу, — Морпурґо знизав плечима. — А прорвався не один.
Сенатор Колчев із вісьмома своїми колегами сидів за столом навпроти і після цих слів розвернувся на стільці до тактичної мапи.
— Схоже, вони вже, по суті, на Гіперіоні, — промовив він. Знаменитий голос сипів.
— Не забувайте про масштаби, сенаторе, — відповів адмірал Сінґх. — Насправді, ми ще цілком у змозі втримати більшість системи. Усе в радіусі десяти астрономічних одиниць від світила Гіперіона. Битва відбувалася за межами хмари Оорта, після чого ми перегрупувалися.
— А ці червоні... бульки... над площиною екліптики? — поцікавилася сенатор Рішо. Сенатор особисто віддавала перевагу червоному кольору. У законодавчому зібранні це вважалося її фішкою.
— Цікавий хід, — пояснив він. — Рій атакував приблизно трьома тисячами «уланів», намагаючись узяти електронний периметр оперативної групи вісімдесят сім крапка два в кліщі. Ми витримали натиск, але не можемо не відмітити розуму...
— Три тисячі «уланів»? — тихо перебила його Ґледстон.
— Так, мем.
Ґледстон усміхнулася. Я покинув рисувати ескіз, подумавши, як я радію від того, що не є адресатом цієї конкретної усмішки.
— Хіба не ви нам учора під час наради повідомляли, що Вигнанці виставлять шістсот... ну, сімсот бойових одиниць максимум? — ті слова належали Морпурґо. Здійнявши праву брову, Директриса Ґледстон крутнулася на кріслі до генерала.
Той дістав з рота сигару, спохмурнів, розглядаючи її, і виловив дрібний шматочок з-поміж нижніх зубів.
— Це були дані нашої розвідки. Вони помилкові.
Ґледстон кивнула.
— Чи було залучено Консультаційну раду штучних інтелектів до аналізу даних розвідки?
Усі погляди звернулися до радника Альбедо.
— Ні, Директрисо, — відповів він, — нашій Консультаційній групі не пропонувалося оцінити сили Вигнанців.
— Я припускала, — кивнула Ґледстон, все ще звертаючись до Морпурґо, — що аналітика розвідданих Збройних сил включала проекції Ради.
Генерал Сухопутних військ ЗСГ люто зиркнув на Альбедо.
— Ні, мем, — проказав він. — Оскільки ТехноКорд заявляє про цілковиту відсутність контактів із Вигнанцями, нам здалося, що їхні проекції нічим не кращі від наших власних. Для оцінки ми скористалися сукупними потужностями мережі штучних інтелектів ІТМ-КУО, — він знову ввіткнув огризок сигари між зуби і випнув підборіддя. Пояснюючи, він не випускав її з рота.
— А хіба Рада справилась би краще?
Ґледстон перевела погляд на Альбедо. Той ледве повів правою рукою з довгими пальцями:
— Наші оцінки... цього Рою... говорили про чотири-шість тисяч бойових одиниць.
— Ти... — побуряковів Морпурґо.
— Ви не згадали про це ні під час наради, — урвала його Директриса Ґледстон, — ні під час попередніх обговорень.
— Генерал має рацію, — знизав плечима радник Альбедо, — ми не маємо зв’язків із Вигнанцями. Наші оцінки не надійніші від даних Збройних сил, просто... ми виходимо з інших передумов. Історико-тактична мережа Командного училища «Олімп» чудово справляється із завданнями. Якби гострота сприйняття тамтешніх штучних інтелектів була на один порядок вища за шкалою Тьюрінґа-Деммлера, нам би довелося залучати їх до Корду, — він повторив граційний жест рукою. — А в цьому випадку ми можемо запропонувати скористатися нашими передумовами для подальшого планування. Звісно, у будь-який час ми готові передати всі наші проекції цій групі.
— Зробіть це негайно, — кивнула Ґледстон.
Вона розвернулася до екрана, і всі решта разом із нею. Відчувши тишу, монітори в приміщенні знову додали гучності в динаміках, і ми всі знову слухали переможні вигуки, крики по допомогу і спокійне звітування про позиції, управління вогнем і команди.
На найближчій стіні в режимі реального часу транслювався канал із факельника «Нджамена», який займався пошуком потерпілих поміж того, що зосталося від тактичної групи В5. Ушкоджений факельний зореліт, до якого він наближався, скидався на вивернутий нутром назовні гранат, чиє насіння і червона шкуринка вихлюпнулися у космос і зараз розбігалися ніби в уповільненому кіно хмарою часток, газів, заморожених летких речовин, мільйона вирваних із корінням мікросхем, харчових запасів, сплутаної провідні та багатьох-багатьох трупів, упізнаваних через маріонеткові теліпання рук-ніг. Прожектор «Нджамени», когерентний промінь якого на відстані двадцяти тисяч миль мав уже радіус, що дорівнював десяти метрам, бігав серед крижаної руїни, заганяючи у фокус окремі предмети, грані й обличчя. На свій лад це була моторошна краса. У відбитому світлі Ґледстон здавалася набагато старшою.
— Адмірале, — проказала вона, — чи доречно говорити, що Рій вичікував до стрибка оперативної групи вісімдесят сім крапка два у систему?
— Тобто ви хочете запитати, чи не була це пастка, Директрисо? — торкнувся бороди Сінґх.
— Так.
Адмірал перезирнувся з колегами і перевів погляд на Ґледстон:
— Не думаю. Ми вважаємо... я вважаю... що коли Вигнанці пересвідчилися в рішучості наших намірів, то вдалися до аналогічних контрзаходів. З іншого боку, це говорить про їхні беззастережні наміри взяти під контроль систему Гіперіона.
— Їм це під силу? — поцікавилася Ґледстон, прикипівши поглядом до круговерті матеріальних решток над головою. В об’єктиві камери саме крутився молодик, наполовину вбраний у скафандр. Його луснуті очі та вивернуті легені можна було роздивитися в деталях.
— Ні, — заперечив адмірал. — Їм під силу нас знекровити. Під силу відтіснити повністю за оборонні рубежі на орбіті самого Гіперіона. Але ні завдати нам поразки, ні вибити з позицій вони не можуть.
— Ні знищити телепорт? — у голосі сенатора Рішо бриніла напруга.
— Ні знищити телепорт, — підтвердив адмірал Сінґх.
— Це правда, — підтримав генерал Морпурґо. — Я ручаюся честю свого мундира.
Ґледстон усміхнулася та підвелася. Усі решта — і я разом із ними — також зірвалися на ноги.
— Вважайте, що ваш мундир на кону, — тихо промовила Ґледстон до генерала й, озирнувшись, додала: — Наступна зустріч відбудеться тут залежно від ситуації. Пан-Гант триматиме вас у курсі справ. А тим часом, пані та панове, уряд і далі працює. Доброго усім дня.
Доки всі виходили, я знову всівся на своє місце, поки, крім мене, взагалі нікого не лишилося. Динаміки знову ввімкнулися на повну потужність. По одному з каналів горлав якийсь чоловік. Крізь статику пробивався маніякальний регіт. Наді мною, піді мною, зусібіч на фоні чорноти поволі рухалися зоряні поля, і зоряне світло холодно виблискувало на румовищі й останках.
Будинок уряду був збудований у формі зірки Давида, в центрі якої, захищений низькими стінами та стратегічно висадженими деревами, розкинувся сад. Дрібніший від симетричних клумб Оленячого парку, але такий же прекрасний. Я гуляв по ньому надвечір, коли осяйна біло-блакить Тау Кита вигорала золотом, і тоді до мене підійшла Міна Ґледстон.
Якийсь час ми мовчки прогулювалися вдвох. Я зауважив, що вона переодяглася з костюма в довге плаття, які носять гранд-матрони Патофи. Її виряд бахматився і віддимався хитромудрими синьо-золотими вставками в тон із сутінковим небом. Руки Ґледстон сховала в потаємних кишенях, широкі рукави брижилися на леготі, а поділ сукні тягнувся молочно-білою бруківкою стежини.