Я зітхнув і знову сів у крісло.
— У вашому сні щось було про долю полковника Кассада? — поцікавилася Директриса.
— Ні. Я прокинувся до того, як вони, ховаючись від бурі, повернулися до Сфінкса.
Ґледстон ледь усміхнулася.
— Пан-Северне, ви усвідомлюєте, що для наших цілей було би набагато вигідніше вас приспати з використанням правдоказу, аналогічного тому, якого застосовували друзі вашої Філомель, і під’єднати до субвокальних реєстраторів? У такий спосіб ми б змогли одержувати значно регулярніші звіти про події на Гіперіоні.
— Так, — відповів я усмішкою на усмішку, — це набагато зручніше. От тільки вашу зручність ставила би під загрозу моя здатність через інфосферу вислизнути у Корд і залишити вам тільки своє тіло. А я саме так і вчиню, якщо знову потраплю в подібну скруту.
— Аякже. Я би так само зробила на вашому місці. А розкажіть-но мені, пан-Северне, як воно там у Корді. Як воно — перебувати в такому віддаленому місці, де насправді живе ваша свідомість?
— Метушливо. Ви ще хотіли би сьогодні щось обговорити?
Ґледстон іще раз усміхнулася, і тепер я відчув, що її усмішка щира, а не елемент політичного озброєння, яким вона володіла бездоганно.
— Так, є в мене на думці ще одна річ. Чи хотіли б ви побувати на Гіперіоні? На справжньому Гіперіоні?
— Справжньому Гіперіоні? — нетямуще вторив я. У пальцях рук і ніг закололи голочки дивовижного збудження, що охопило мене. Хай моя свідомість насправді живе у ТехноКорді, проте мої тіло та мозок аж надто людські й вразливі до адреналіну та решти випадкової біохімії.
Ґледстон кивнула.
— Туди бажають відправитися мільйони людей. Рушити телепортом у якесь незвідане місце. Зблизька побачити війну, — вона зітхнула і пересунула свій записник. — Ідіоти! — вона знову кинула на мене серйозний погляд карих очей. — Але мені потрібна людина, яка побуває там і персонально мені потім доповість. Лі сьогодні вранці відправляється туди одним із нових військових телепортів, тож я подумала, що ви можете скласти йому компанію. Нагоди злітати на сам Гіперіон, може, і не випаде, але в його систему ви потрапите.
На думку спало одразу кілька запитань, але найперше ж із них поставило мене в незручне становище.
— Це небезпечно?
Голос і вираз обличчя Ґледстон навіть не змінилися:
— Можливо. Навіть попри те, що ви лишатиметеся далеко від лінії фронту, а Лі має чіткі вказівки не підставлятися самому... берегти вас... і не лізти на рожен.
«Рожен», — повторив я про себе. Але скільки ж тих рожнів ховається в зоні бойових дій навколо планети, по якій вільно блукає така істота, як Ктир?
— Гаразд, — погодився я. — Полечу. Та є одна річ...
— Слухаю.
— Мені потрібно знати, навіщо особисто вам моя присутність на Гіперіоні. У мене складається враження, нібито все це заради мого зв’язку із прочанами. Якщо це так, то, відсилаючи мене, ви ризикуєте без потреби.
— Пан-Северне, — кивнула Ґледстон, — це правда, що ваш зв’язок із пілігримами... хай який ефемерний... мене справді обходить. Як є правдою і те, що мені вкрай важливо дізнатися про ваші спостереження та почути вашу оцінку цих спостережень.
— Хіба я для вас не порожній звук? Хіба ви не знаєте, кому я ще можу звітуватися, свідомо чи ні? Я — витвір ТехноКорду.
— Так, — не стала заперечувати Ґледстон, — однак, з іншого боку, станом на зараз ви так само можете бути і найменш ангажованою особою на Центрі Тау Кита або ж і в усій Мережі. Крім того, це будуть спостереження вишколеного поета, людини, чий геній я поважаю.
— От якраз він і був генієм, — реготнув я. — Моя ж роль — симулякра, трутня, карикатури.
— Ви цього певні?
Я здійняв порожні руки.
— За ті десять місяців, що я прожив і мислив цим дивним післяжиттям, я не написав жодного поетичного рядка. Я не думаю віршами. Хіба це не достатній доказ того, що кордівський проект із повернення особистостей — цілковита профанація? І навіть моє фальшиве ім’я ображає людину, безмежно талановитішу від будь-чого, ким можу стати я... Джозеф Северн губиться в тіні справжнього Кітса, але й навіть його скромне прізвище марудиться об мене.
— Нехай так, — кивнула Ґледстон. — А може, й не геть так. У будь-якому разі моє прохання полягає в тому, щоби ви склали компанію пан-Ганту в його короткому відрядженні на Гіперіон, — вона затнулася на мить. — Ця... подорож не... обов’язкова. Зрештою, ви навіть не підданець Гегемонії. Проте я була би вам вдячна, якби ви пристали на цю пропозицію.
— Я на неї пристаю, — повторив я і ніби з відстані почув власний голос.
— Чудово. Вам знадобиться теплий одяг. Не вбирайтесь у бахматі костюми або такі, що можуть розіпнутися у вільному падінні, хоча з невагомістю вам навряд чи доведеться мати справу. Ви зустрічаєтеся з пан-Гантом на вузловій телепорт-станції Будинку уряду через... — вона звірилася зі своїм комлоґом, — дванадцять хвилин.
Я кивнув і рушив до виходу.
— О, пан-Северне...
Я затримався у дверях. Стара жінка за письмовим столом раптом видалася навдивовижу дрібною і втомленою.
— Дякую, пан-Северне.
Бажання мільйонів телепортуватися до зони бойових дій було щирою правдою. І в Речі Спільній прохачі аж пищали, подаючи петиції та наводячи аргументи для допуску цивільних на Гіперіон. Круїзні лінії благали дозволити їм короткі екскурсії, а політичні діячі з різних планет та представники Гегемонії вимагали дозволити їм польоти в систему «задля пошуку та виявлення фактів». Усім їм було відмовлено. Громадяни Мережі — особливо багаті та впливові — не звикли до рідкісних заборон та обмежень у своєму прагненні нових переживань, а непізнана ними тотальна війна саме такою для Гегемонії і стала.
Але кабінет Директриси та керівництво Збройних сил були невблаганними: жодного телепорт-переходу в систему Гіперіона для цивільних чи осіб, які не отримали відповідних дозволів, жодного нецензурованого репортажу від новинарів. В епоху, коли в принципі не існувало недоступної інформації та неможливих подорожей, такий виняток зводив усіх з глузду і страшенно вабив.
Із пан-Гантом я зміг зустрітися на вузловій телепорт-станції, тільки здолавши дюжину кордонів та пред’явивши охороні біп-перепустку. Гант одягнув чорний шерстяний костюм, що нагадував армійський однострій без будь-яких знаків розрізнення, яких було так багато у цьому секторі Будинку уряду. Часу на перевдягання у мене не було. Я тільки заскочив до апартаментів, щоб узяти просторий жилет із численними кишенями, в яких можна тримати приладдя художника, і 35-міліметрову камеру.
— Готові? — спитав Гант. Його басетівське обличчя здалося невдоволеним при моїй появі. У руках він тримав простий чорний саквояж.
Я кивнув.
Гант махнув рукою в сторону транспортного техніка ЗСГ, і в повітрі матеріалізувався одноразовий портал. Я знав, що ці штуки зчитують сигнатури ДНК і в нашому випадку нікого іншого він би й не пропустив. Гант набрав повні груди повітря і зробив крок усередину. Живосрібна поверхня порталу взялася брижами і негайно ж заспокоїлася, ніби дзеркало води під скоробіжним подувом вітру. За ним рушив і я.
Подейкували, що під час переходу першими прототипами для телепортування людина нічого не відчувала, а тому їхні розробники, разом зі штучними інтелектами, внесли відповідні зміни в механізм — і тепер мандрівники розповідають про запах озону й ілюзорні зашпори, завдяки яким у подорожувальника виникає враження, ніби він справді здолав якийсь шлях. Хай що з цього правдиве, а з воріт я вийшов напружений і з морозцем по шкірі, перевів подих та озирнувся навколо.
Дивовижа, але от уже вісімсот років, як військові зорельоти не сходять зі сторінок романів, кадрів кіне- та голоматографа, стимсимуляцій. Людство ще не покинуло Старої Землі, ще тільки перші літаки, переоснастившись, випірнули на якусь мить із її атмосфери, а в пласких фільмах уже точилися епічні битви космольотів і велетенські міжзоряні дредноути, схожі на аеродинамічні міста й озброєні маловірогідними гарматами, носилися Всесвітом. Та й навіть у численних голографічних драмах, які заполонили ефір після битви за Брешію, гігантські флотилії стикалися на відстанях, що від них навіть піхота пережила би напад клаустрофобії. Зорельоти брали один одного на таран і палали, ніби грецькі трієри, загнані у вузькі протоки під Артемісієм[18].
18
Артемісій, точніше:
Трієра (від