— І сталося так, шановні співгромадяни, що по ста роках мирного життя нас знову втягнуто у боротьбу за права, яким суспільство було віддане з-від часів смерті нашої Матері-Землі. Знову по ста мирних роках ми вимушені брати в руки (хай як знехотя, хай із якою відразою) наш щит і наш меч, завдяки яким вберегли своє право старшинства та вбезпечили спільне благо задля відновлення миру в майбутті.
Най не зведе нас на манівці веремія од звуків сурем чи піднесена метушня, що неминуче народжується в час мобілізації. Той, хто в запалі воєнного шалу забуває уроки історії, буде не тільки вимушений наново їх проходити... а й гинути від «повторного курсу». Попереду нас можуть чекати серйозні жертви. А декого — й великі скорботи. Та яких би успіхів чи невдач не зазнали ми на цьому шляху, я закликаю вас пам’ятати про дві речі понад усе: по-перше, ми б’ємося заради миру і розуміємо, що війна — це не стільки стан, скільки тимчасова кара, яку нам треба пережити, ніби дитині здолати пропасницю, з думкою про те, що за тривалою ніччю болю настає видужання. Наше видужання — це мир. По-друге, ми ніколи не здамося... не здамося, не похитнемось і не скоримось меншим голосам або знадливішим спокусам... не похитнемося, поки не здобудемо перемоги, не розвіємо агресії й не завоюємо миру. Дякую.
Лі Гант похилився вперед й уважно роздивлявся зал, поки більшість сенаторів підвелася і влаштувала Ґледстон гучну овацію, звуки якої відбивалися від високої стелі та хвилями накочувалися на балкон. Більшість сенаторів. Я помітив, що Гант рахує тих, котрі так і не підвелися, подекуди навіть схрестивши руки на грудях і в багатьох випадках неприховано насупившись. Війні заледве дві доби, а вже формується опозиція... спершу в особі колоніальних світів, які боялися за власну безпеку через те, що свої сили ЗСГ спрямували на Гіперіон, потім — в особі опонентів Ґледстон... багатьох опонентів, оскільки лишаючись при владі так довго, людина не може не кувати своїх кадрових ворогів. І врешті-решт в особі учасників власної ж коаліції, на чию думку війна була нерозумним ударом по безпрецедентній добі процвітання.
Я бачив, як Директриса покинула президію, потисла руки підстаркуватому Голові Сенату та молодому спікерові Речі Спільної і, незмінно всміхаючись, вийшла центральним рядом, багато з ким по дорозі перекинувшись парою слів або обмінявшись дружніми жестами. За нею линули камери Речі Спільної, і я навіть відчував напругу в дискусійній мережі, де зараз мільярди обмінювалися думками на інтерактивних рівнях мегасфери.
— Мені треба негайно з нею зустрітися, — проказав Лі Гант. — Ви в курсі, що вас запрошено на урядову вечерю в «Кронах»?
— Так.
Гант хитнув головою, ніби не розуміючи, навіщо я там знадобився Директрисі.
— Вона затягнеться, а після неї запланована зустріч із командуванням ЗСГ. Ваша присутність потрібна на обох заходах.
— Я буду, — відповів я.
Гант затримався біля дверей.
— А вам є чим зайнятися в Будинку уряду до вечері?
— Попрацюю над ескізами, — я всміхнувся до нього. — Опісля, мабуть, прогуляюся в Оленячому парку. Ну, а потім... не знаю... може, посплю.
Гант іще раз похитав головою та поквапився геть.
Розділ 13
Перший постріл лягає в метрі від Федмана Кассада, розчахуючи камінь біля нього навпіл. Полковник і далі рухається, доки вибух не збиває його з ніг. Обороняючись, військовий відкочується. Він повністю активував полімерний камуфляж і посилив протиударну броню; штурмова гвинтівка напоготові, а щиток шолома ввімкнено на режим пошуку цілі. Кассад довго лежить, слухаючи, як гупає його серце, і вивчаючи долину, схили та Гробниці на предмет щонайменших ознак тепла чи руху. Нічого. Він починає усміхатися за своїм чорним заборолом.
Хто б не стріляв у нього, він не мав наміру поцілити — це точно. У нього випустили стандартний енергетичний заряд вісімнадцятиміліметрового патрона, тож якщо супротивник не розташовувався на відстані десятка чи й більше кілометрів... шансів промахнутися просто не існувало.
Кассад вскакує і біжить під захист Нефритової гробниці, а за мить другий постріл втрапляє йому в груди та відкидає назад.
Цього разу чоловік гарчить і перекидається, а тоді жене до Нефритової гробниці з усіма ввімкненими сенсорами. Вдруге стріляли гвинтівковою кулею. Той, хто з ним бавився, користувався такою самою, як і в нього, багатоцільовою штурмовою гвинтівкою Збройних сил. Ворог, очевидно, знає, що військовий у броні, яка з будь-якої відстані захистить його від кулі. Та багатоцільова гвинтівка має й інші налаштування, і якщо наступний рівень гри передбачає смертоносний лазер, то Кассаду кінець. Він вривається у вхід до Гробниці.
Його сенсори все ще не ловлять ані тепла, ані руху, крім червоно-жовтих і вже майже охололих слідів його товаришів, котрі кілька хвилин тому ввійшли до Сфінкса.
Із допомогою тактичних імплантів він змінює дисплеї, швидко перебираючи УКХ і канали оптичної комунікації. Порожньо. Чоловік збільшує зображення долини в сто разів, вводить поправку на вітер та пісок, активує індикатор рухомої цілі. Але той знаходить лише комах. Кассад відправляє радіолокаційні, ехолокаційні і лорфо-імпульси, ризикуючи дозволити снайперу зосередитись на них. Порожньо. Він викликає тактичне зображення перших двох пострілів: оживають два балістичні сліди.
Перший прилетів із Міста поетів, із відстані понад чотирьох кілометрів на південний захід. Вдруге стріляли менш ніж за десять секунд, із Кришталевого моноліту, майже повний кілометр униз долиною на північний схід. За логікою, мало би бути два снайпери. Та Кассад упевнений, що був лиш один. Він збільшує масштаб на екрані. Вдруге стріляли високо з Моноліту, не менш як із тридцяти метрів над землею, звідкись із прямовисного фасаду.
Полковник визирає, збільшує картинку і дивиться в ніч, крізь піщано-сніжну бурю, що вже вщухала, на величезну споруду. Порожньо. Нема ні вікон, ні щілин, жодних отворів.
Лише мільярди колоїдних часток, що зависнули у повітрі після шторму, на якусь мить роблять видимим світло лазера. Кассад бачить зелений промінь уже після того, як він влучає йому в груди. Полковник відкочується назад до входу у Нефритову гробницю, роздумуючи, чи зможуть зелені стіни збити приціл зеленого ланцета, в той час як надпровідники його військового обладунку віддають навсібіч тепло, а тактичний щиток повідомляє вже відому йому інформацію: цілили високо із Кришталевого моноліту.
Чоловік відчуває гострий біль у грудях і опускає очі— саме вчасно, аби побачити, як із п’ятисантиметрового отвору на його суперброні в’язко скрапує на підлогу розплавлена матерія. Його врятував останній шар. Під костюмом піт із нього котиться градом, і він бачить, як стіни гробниці буквально світяться, розпечені від викинутого панциром жару. Біомонітори пищать, вимагаючи уваги, проте не повідомляють нічого нового чи важливого. Сенсори броні інформують про якесь замикання від пошкодження, хоча насправді нічого непоправного не сталося, а його зброя напоготові, все ще з повним магазином і акумулятором.
Кассад міркує. Усі Гробниці становлять непересічну археологічну спадщину, яка зберігається століттями на знак дарунка майбутнім поколінням, навіть якщо вони і справді рухаються назад у часі. Якщо полковник Федман Кассад наражатиме на ризик безцінні артефакти задля порятунку власної шкури, це буде злочином міжпланетного масштабу.
— Ой, та до дідька, — шепоче він і відкочується на вогневу позицію.
Пострілами лазера він решетує кришталевий фасад Моноліту і біжить. Кожних десять метрів він засипає його енергетичними зарядами — від самісінької верхівки і до низу. Тисячі дзеркальних уламків розлітаються в ніч, в уповільненому русі сиплячись на дно долини та залишаючи в стіні споруди гидкі діри, немов вибиті зуби. Кассад знову перемикається на широкий лазер і крізь вибоїни обшукує зали зсередини, усміхаючись за забралом, коли щось загоряється на кількох поверхах. Полковник палить «пчолами» — пучками електронів, що пронизують Моноліт і залишають ідеальні циліндричні тунелі чотирнадцятисантиметрової ширини на півкілометра вглиб у навколишніх скелях. Він палить картечними гранатами, що, проходячи крізь кришталевий фасад артефакту, розриваються на десятки тисяч флешет. Він сипле безладними чергами з лазера, і всякий, хто б поглянув з будівлі в його напрямі, просто осліпнув би. Полковник стріляє набоями з теплонаведенням в усі щілини й отвори, які є у споруді.