Кассад відкочується назад у Нефритову гробницю і підіймає щиток. Полум’я башти відбивається у тисячах кришталевих уламків, розкиданих по долині. Дим здіймається у нічне, зненацька притихле небо. Багряні дюни світяться від вогню. Простір раптом сповнюється звуками музики вітру, коли кришталь тріскається й розсипається, в інших же місцях він звисає довгими пасмами розплавленого скла.
Військовий витягає спорожнілі батареї та магазини і замінює їх на запасні з пояса, а потім лягає на спину, вдихаючи прохолодне повітря, що дме із входу. Він ні на мить не сумнівається, що снайпер живий.
— Монета, — шепоче Федман Кассад. Перед тим, як продовжити бій, він на секунду заплющує очі.
Уперше полковник зустрів Монету одного ранку біля Азенкура[19] наприкінці жовтня 1415 року. Поля були всіяні трупами французів і англійців, а ліс видавався аж надто живим: навіть один ворог, що ховався там, міг становити загрозу. Той ворог міг запросто перемогти, якби не допомога високої жінки з коротким волоссям та очима, яких йому ніколи не забути. Так і вкриті кров’ю здоланого лицаря, Кассад із незнайомкою кохалися поміж дерев, наче святкували спільну перемогу.
Стимсимуляція Історико-тактичної мережі Командного училища «Олімп» була такою реалістичною, що цивільним навіть не снилося, проте фантомна коханка на ім’я Монета не була її артефактом. За ті роки, що Кассад був курсантом у Командному училищі «Олімп», і пізніше, коли, задурманений від утоми справжнього бою, після всіх переживань, він неодмінно провалювався у цілющий сон, вона приходила до нього.
Федман Кассад і примара, котра звалася Монетою, кохались у тихих закутках навколо полів бою від Антітама і до Кум-Ріяда[20]. Ніхто не знав, ніхто з інших курсантів не бачив, що чи в тропічні ночі на варту, чи в морозні дні, коли їх осаджували в російських степах, до нього приходила жінка. У Кассадових снах після ночей справжньої перемоги на острівних полях бою Мауї-Заповітної і під час агонії фізичної реконструкції після того, як він мало не помер на Південній Брешії, вони шепотіли одне одному слова пристрасті. І завжди Монета була єдиним його коханням: найпотужніша пристрасть, замішана на запахах крові та пороху, присмаку напалму, м’яких губ та іонізованої плоті.
А тоді стався Гіперіон.
На зворотному шляху із системи Брешії зореліт-шпиталь полковника Федмана Кассада атакували факельники Вигнанців. Вижив лише Кассад, він поцупив катер Вигнанців і здійснив жорстку посадку на Гіперіон. На континент Еквус. На високогірні пустелі, неродючі, відрізані від цивілізації землі за хребтом Вуздечка. У долину Гробниць часу. У володіння Ктиря.
І Монета чекала на нього. Вони любилися... а коли приземлилися Вигнанці, щоби повернути свого бранця, то Кассад із Монетою та ледь відчутною присутністю Ктиря розгромили їхні кораблі, знищили десант і вбили військовиків. На якусь коротку мить полковник Федман Кассад, котрий зростав у кишлах Тарсісу, син, онук і правнук утікачів, громадянин Марса в усіх можливих значеннях, пізнав найвищий екстаз від використання часу як зброї: він рухався невидимцем поміж ворогів, почувався богом руйнування, про що смертні бійці навіть і мріяти не могли.
Але пізніше, коли вони кохалися після кривавої різні, Монета змінилася. Перетворилася на монстра. Чи то Ктир замінив її. Кассад не запам’ятав усіх деталей; не пам’ятав би взагалі, якби йому це не було необхідним для виживання.
Проте він розумів, що повернувся із метою знайти Ктиря та вбити його. Знайти Монету і вбити її. Убити її? Він не знав. Полковник Федман Кассад знав лише, що найсильніші почуття його сповненого страстей життя привели в це місце і в цей час, тож якщо смерть чекає на нього тут, нехай так і буде. І якщо на нього чекали кохання, слава та перемога, від яких здригнеться сама Вальгалла, нехай так і буде.
Військовий опускає щиток, зводиться на ноги і з криком біжить від Нефритової гробниці. Його гвинтівка стріляє у бік Моноліту димовими гранатами і дипольним відбивачем[21], але цього замало для того, аби здолати необхідну йому відстань. Той хтось усе ще живий і стріляє з башти. Кулі й енергетичні заряди розриваються попід ногами, поки він ухиляється та стрибає від бархана до бархана, від однієї купи жорстви до іншої.
Флешети сиплять йому по шолому і ногах. На щитку з’являється тріщина, й індикатори починають загрозливо блимати. Кассад прокліпує тактичні дисплеї, залишаючи лише нічне бачення. Надшвидкі кулі цілять йому в плече і коліно. Він падає, його змушують впасти. Панцир стає жорстким, а тоді знову набуває еластичності. Він схоплюється і знову біжить, відчуваючи, як на тілі з’являються глибокі гематоми. Його полімеризована броня-хамелеон чимдуж намагається підлаштуватися під безлюдний ландшафт, що ним пересувається полковник: ніч, полум’я, пісок, розплавлений кришталь і розпечене каміння.
До Моноліту вже п’ятдесят метрів, і стрічки світла блимають то зліва, то справа від військового, одним доторком перетворюючи пісок на скло і спалахуючи зі швидкістю, від якої нікому не втекти. Убивчі лазери вже не граються з ним і вражають у ціль, б’ючи у шолом, в серце й пах жаром усіх зірок. Його костюм яскраво дзеркалить, змінюючись кожної мілісекунди, аби збігатися із кольорами атаки. Чоловіка оточує гало із розпеченого повітря. Розжарені мікросхеми пищать від непомірних перевантажень, вибудовуючи силове поле завтовшки один мікрометр для захисту тіла від жару.
Кассад долає останні двадцять метрів, за допомогою підсилювачів перестрибуючи бар’єри розплавленого кришталю. Зусібіч вибухи, він падає, а тоді знову зривається. Броня повністю жорстка. Він — лялька у лапах вогню.
Бомбардування припиняється. Полковник стає на коліна, а тоді на ноги. Він дивиться на фасад Кришталевого моноліту, та мало що бачить, окрім полум’я і тріщин. Щиток розтріскався і тепер уже непотрібний. Чоловік піднімає його, вдихає дим з іонізованим повітрям, а відтак входить у гробницю.
Імпланти сповіщають, що інші пілігрими шукають його по своїх каналах. Він їх усі закриває. Знімає шолом і йде у темряву.
Тут одна зала, велика, квадратна і темна. Він підводить очі; по центру на сотню метрів угору шахта відкривається в розтрощене небо. На десятому поверсі, в шістдесяти метрах від нього, чекає якийсь силует, оповитий полум’ям.
Кассад закидає зброю на плече, бере шолом під пахву, підходить до великих спіральних сходів посеред шахти і рушає вгору.
Розділ 14
— Ви поспали? — поцікавився Лі Гант, коли ми ступили в телепорт-приймальню «Крон».
— Так.
— Сподіваюся, сни хоч були приємні? — уточнив Гант, навіть не приховуючи свого сарказму або ж ставлення людини до сонька, поки такі, як він, крутили коліщатка врядування та підпомагали сильним цього світу.
— Та де там, — озирнувся я, піднімаючись широкими сходами до банкетних ярусів.
У Мережі, де кожне провінційне містечко будь-якої країни на будь-якому континенті, здається, могло похвалитися власним чотиризірковим рестораном, де істинних гурманів можна було нарахувати з кільканадцять мільйонів, а їхні смаки вдовольняли екзотичні наїдки з двохсот планет, навіть у Мережі, розпещеній кулінарними тріумфами та успішними закладами харчування, «Крони» стояли осібно.
Розташований на одному з дюжини найвищих дерев світу, цей ресторан займав кілька акрів його гілок у верховітті на висоті щось із півмилі над поверхнею землі. Сходи, по яких ми здіймалися разом із Гантом, мали тут чотири метри завширшки та губилися серед неозорого проспектного гілля під пристовбуровим листям завбільшки з вітрила — освітленим прожекторами в прогалинах крони, — крутішим та масивнішим від більшості гірських схилів. У горішньому гіллі «Крон» налічувалося зо два десятки банкетних платформ, чиї статусність і привілейованість зростали з висотою дерева та статками і впливовістю їхніх завсідників. Впливовістю особливо. У суспільстві, де мільярдерів було як маку і де вечеря у «Кронах» могла потягнути на тисячу марок і все одно лишатися доступною мільйонам, головним арбітром, який вказував на ваше розміщення і привілеї, залишалася влада — валюта, яка завжди в ціні.
19
Битва під Азенкуром (ліс на півночі Франції, нині околиці с. Азенкур, департамент Па-де-Кале) відбулася 25.10.1415 р. в ході передостанньої фази Столітньої війни (1337-1453) між експедиційними військами англійського короля Генріха V (1386-1422) під його особистим командуванням та лицарською армією французів під головуванням конетабля (головнокомандувача) Шарля д’Альбре (1368-1415). Одне з ключових протистоянь війни, що стало рішучою перемогою англійців, зокрема завдяки масовому використанню лучників. Французи зазнали тяжких утрат кількісно та якісно, оскільки на полі битви загинуло багато знаті та військових провідників.
20
Антітам (Antietam Creek, від
21
дипольний протирадарний відбивач (ДПРВ) — металізовані та металеві засоби радіоелектронної протидії у вигляді тонких смужок фольги або скловолокна, що у великій кількості викидаються у повітря для завади системам наведення, виявлення, цілевказання та управління озброєннями.