Полковник на швидкості збив Монету з ніг, і вони обоє впали; військовий намагався дотягтися руками в броні до її горла, а Монета, ніби лещатами, тримала його зап’ястки, поки вони котилися підлогою до краю платформи. Кассад усівся на неї згори, аби сила тяжіння допомогла йому в атаці; він випростав руки, і його рукавиці затвердли, формуючи згин пальців для убивчого захвату. Нога зависла над шістдесятиметровою прірвою, що закінчувалася внизу темною підлогою.
— Чому ти хочеш мене вбити? — запитала Монета, відкидаючи противника набік і разом із ним зриваючись із платформи.
Кассад закричав і смикнув головою, аби щиток шолома опустився. Вони боролися в повітрі, міцно охопивши одне одного ногами; Кассад нічого не міг зробити руками, бо вона мертвим хватом схопила його за зап’ястки. Час ніби пригальмовував, поки вони не почали падати, наче в уповільненому відео. Полковника обдувало повітря, через що здавалося, наче хтось по його лиці поволі тягне ковдру. Відтак їхнє падіння пришвидшилося і тепер стало нормальним — до землі лишалося якихось метрів десять. Кассад закричав і візуалізував потрібний значок, що збільшив жорсткість броні на костюмі. А тоді стався жахливий удар.
Із заюшених кров’ю глибин Федман Кассад поволі продирався на поверхню свідомості, розуміючи, що збігла тільки секунда-дві з моменту, коли вони впали на землю. Він важко зіпнувся на ноги. Монета також повільно підіймалася і стояла зараз на одному коліні, опустивши очі на тріснуту від удару керамічну підлогу.
Кассад спрямував енергію допоміжних механізмів костюма у ногу і з усієї сили копнув жінку в голову.
Монета ухилилася від удару, схопила його за ногу, прокрутила й відкинула геть. Падаючи, він розбив триметрову кришталеву «шибку» і викотився назовні, в пісок і ніч. Перш ніж ступити за ним, Монета торкнулася рукою до шиї, і її обличчя вкрила ртуть.
Кассад відкинув нагору розбитий щиток і зняв шолом. Вітер куйовдив його коротке чорне волосся, а пісок дряпав щоки. Він заколінкував, а тоді підвівся. Індикатори на комірі його костюма блимали червоним, сигналізуючи, що в акумуляторах закінчується енергія. Полковник зігнорував попередження: на наступні кілька секунд йому вистачить... і лише це мало значення.
— Хай там що сталося у моєму майбутньому... твоєму минулому, — промовила Монета, — та це не я змінилася. Я не Князь болю. Він...
Три метри відділяло Кассада від жінки, він стрибнув, приземлився за нею і правою рукою у вбивчій рукавиці зі швидкістю, що долала звуковий бар’єр, описав дуту. Ребро долоні було таким міцним та гострим, яким тільки його могли зробити вуглець-вуглецеві п’єзоелектричні волокна.
Монета не відсахнулася й не намагалася блокувати нападу. Рукавицею Кассад завдав їй в основу шиї удар такої сили, що міг би розчахнути дерево або пробити камінь на півметра вглиб. Таким ударом у Бакмінстері, столиці Брешії, під час рукопашного бою військовий миттєво вбив полковника Вигнанців: рукавиця пройшла без опору крізь броню, шолом, персональне силове поле, плоть і кістки. Очі того чоловіка, доки він не пустився духу, ще секунд зо двадцять кліпали, дивлячись на відтяте тіло.
Кассадів удар був потужним, але його рука зупинилася на поверхні ртутного обладунку. Монета не похитнулась і ніяк не зреагувала. Полковник відчув, як зникла напруга в його костюмі, кисть заніміла, а плечові м’язи зсудомило від болю. Він подався назад, а рука ніби нежива повисла вздовж тіла. Енергія витікала з костюма, ніби кров із пораненої людини.
— Ти мене не слухаєш, — сказала Монета. Вона ступила ближче, схопила Кассада за барки і відкинула на двадцять метрів убік Нефритової гробниці.
Він приземлився жорстко, тактичний панцир прийняв на себе лише частину удару, оскільки заряд акумуляторів вичерпався. Лівою рукою він прикривав обличчя й шию, аж раптом броня заблокувалася, тож Кассад так і лишився лежати на безглуздо зігнутій під собою руці.
Монета одним стрибком подолала двадцять метрів і приземлилася поруч із чоловіком, підняла його в повітря однією рукою, іншою схопила за костюм і розірвала на грудях, руйнуючи двісті шарів мікроволокон і полімерів омега-тканини. Потім легенько, ніби жартуючи, його ляснула. Кассадова голова різко відкинулася, і він ледь не знепритомнів. Вітер із піском барабанив по його оголених грудях і животу.
Жінка зірвала з нього залишки костюма, висмикуючи біосенсори. Тоді підняла оголеного чоловіка за плечі і струснула. Полковник відчув присмак крові, а перед очима попливли червоні цятки.
— Нам не обов’язково було ворогувати, — промовила вона тихо.
— Ти... в мене... стріляла.
— Лише для того, щоби перевірити твою реакцію, а не вбивати, — її губи звично рухалися під ртутною оболонкою. Вона знову його стукнула, і Кассад, підлетівши на два метри, впав на бархан, із якого скотився в холодний пісок. У повітрі вирували мільйони часток снігу й пилу та снопики кольорового світла. Військовий перекотився, важко здійнявся на коліна і схопив задубілими, мов кігті, пальцями жменю піску.
— Кассад, — прошепотіла Монета.
Він перекотився на спину і чекав.
Вона деактивувала свій костюм. Тіло її виглядало теплим і вразливим, а шкіра була дуже блідою, майже прозорою. На бездоганних персах ледь помітно просвічували маленькі голубі венки. У неї були сильні, міцні, стрункі ноги й темно-зелені очі.
— Ти любиш війну, Кассаде, — сказала вона неголосно, схиляючись до нього.
Він боровся, намагався відкотитися і відштовхнути її. Монета однією рукою пригасла його долоні за головою. Шкіра її ніби світилася від жару, вона терлася грудьми об його тіло вперед-назад, а тоді опустилася між розведених ніг чоловіка. Кассад відчув легкий вигин її живота.
Тоді він зрозумів, що його просто ґвалтують, і спробував протистояти, не відповідаючи на її рухи, відмовляючи їй. Не допомогло. Повітря навколо здавалося рідким, буря начебто кудись подаленіла, а пісок дивно зависнув — здавалося, наче це під невпинним бризом здіймається тюль.
Монета безнастанно ковзала по ньому. А Кассад відчував, яку його єстві розкручується пружина збудження. Він змагався із ним, змагався із нею, відвертався, борсався і пробував вивільнити руки. Проте вона виявилася набагато сильнішою. Правим коліном Монета притримувала його ногу. Пиптиками, наче теплою галькою, вона терлася об його груди. На тепло її живота й паху його плоть відгукнулася, наче квітка, що здіймається до світла.
— Ні! — вигукнув Кассад, але цей крик заглушила Монета, впившись своїми губами в його. Лівою рукою вона продовжувала стискати кисті у нього над головою, а правою мацала десь поміж їхніми тілами, а знайшовши бажане, скерувала його у власне єство.
Кассад вкусив її за губу, а його тіло оповив жар. Спроби вирватися тільки сильніше сплутували його, і він усе глибше входив у неї. Пробував розслабитися, але тоді вона опускалася на ньому чимдалі нижче, доки його крижі не вперлися в пісок. Він згадав, як вони раніше кохалися, знаходячи душевний прихисток у теплі одне одного посеред війни, що лютувала за межами кола їхньої пристрасті.
Він заплющив очі й відкинув голову назад, аби продовжити агонію насолоди, що наближалася хвилею. Відчув кров на губах, не розуміючи, своїх чи її.
За якусь мить, коли вони все ще рухалися в такт, Кассад збагнув, що вона відпустила його руки. Не вагаючись, він опустив їх, обхопив долонями талію жінки, грубо притулив до себе, а тоді одну руку підняв вище і трохи притиснув її ззаду за шию.
Звуки знову повернулися, й вітер зашумів, здуваючи спіралями пісок із краю бархана. Кассад і Монета зісковзнули нижче по ледь струменіючому схилу, скотилися теплою хвилею до лінії піщаного прибою, не звертаючи уваги на ніч, бурю, забуту битву й усе навколо, крім цієї миті та одне одного.
Пізніше, блукаючи поміж зруйнованої краси Кришталевого моноліту, вона торкнулася до нього спочатку золотою різкою-ферулою, а тоді ще раз синім тороїдом. В уламку кришталевої панелі його відображення перетворилося на ртутний силует чоловіка, бездоганно окреслений аж до деталей, що вирізняють його стать, а також контурів ребер на стрункому торсі.