Над її головою пролетіла зграйка килимів-літунів з туристами, які сміялися та кричали. А понад ними валка «емтешок» на мить заступила собою сонце. У раптовій тіні Ґледстон кинула на землю травинку і поклала руки на коліна. Вона думала про зраду Консула. Вона розраховувала на зраду Консула, пішла ва-банк, поставивши все на нащадка Сірі, який виріс на Мауї-Заповітній і приєднався в неминучій битві за Гіперіон до Вигнанців. Цей план складала не тільки вона; усі ці десятки років планування ключову роль відігравав Лі Гант: саме завдяки йому вдалося провести делікатну хірургічну операцію з виведення конкретної особи на зв’язок із Вигнанцями, в місце, звідки він міг зрадити обидві сторони, запустивши устаткування Вигнанців, яке й вивільнило хроноприпливи на Гіперіоні.
І він постарався. Консул, чоловік, який на службі пожертвував для Гегемонії десятиліття власного життя, дружину та дитину, нарешті зірвався і вчинив помсту, вибухнувши, наче бомба, що чекала свого часу півстоліття.
Ґледстон не подобалися зради. Консул продав душу і заплатить страшну ціну (в історії, у своїй уяві), проте у цій зраді він ніщо у порівнянні з тією, на яку готова була наразитися Ґледстон. Директриса Гегемонії, вона — символічний провідник ста п’ятдесяти мільярдів людських душ. І вона ладна зрадити їх усіх заради порятунку людства.
Жінка підвелася, відчувши вагу років і ревматизм у кістках, відтак поволі рушила до станції квантування. Перед порталом, що ледве дзижчав, вона на хвильку пригальмувала та озирнулася через плече для останнього погляду на Мауї-Заповітну. Зі сторони моря дмухав бриз, але він ніс із собою несвіжий сморід нафтових плям та дим переробних заводів. Ґледстон відвернулася.
Залізними кайданами лягла на її плечі під плащем сила тяжіння Луза. На Анфіладі саме була година-пік, і строкаті тисячі людей квапилися до потягів, крамниць, туристичних принад на всіх ярусах та рівнях, створювали затори на кілометрових ескалаторах, збагачуючи рециркульоване повітря важкістю свого дихання, перемішаного з мастилами та озоном закритої системи. Ґледстон проігнорувала дорогі тераси з магазинами, а замість цього скористалася персональним дискошляхом, аби дістатися до головного Храму Ктиря в десятьох кілометрах звідси.
За широкою основою сходів сяяли фіолетові та зелені вогні захисних і застережних полів, установлених правоохоронцями. Храм було забито дошками, всередині нічого не світилося. Більшість високих і вузьких вікон із вітражними шибками, що виходили на Анфіладу, були розбиті. Ґледстон пригадала звіти про заворушення кількамісячної давнини, як пригадала і те, що єпископ зі своїм причтом утік.
Вона підійшла поближче до застережного поля, дивлячись крізь фіолетове мріння на східці: ними Брон Ламія несла свого клієнта і коханця — першого кібрида Кітса, — що вже був при смерті, священнослужителям Ктиря, які чекали на них. Ґледстон добре знала батька Брон, перші роки служби в Сенаті вони багато часу проводили разом. Сенатор Байрон Ламія був чудовою людиною (у якийсь момент, іще задовго до появи на світському горизонті матері Брон, уродженки провінційного Фригольма, Ґледстон навіть подумувала вийти за нього заміж), і коли той помер, вона поховала разом із ним часточку своєї юності. Байрон Ламія був одержимий ТехноКордом і думкою про звільнення людства від ярма штучних інтелектів, що розкинулося на п’ятсот століть і тисячу світлових років. Саме батько Брон Ламії змусив нинішню Директрису замислитися над цією небезпекою та призвів до зобов’язання, яке вона поклала на свої плечі, — найжахливішу зраду в історії людства.
Після «самогубства» сенатора Байрона Ламії десятки років вимуштрували її бути обачною, адже вона так і не дізналася, чи не стояли за цією інсценізацією агенти Корду, чи не ієрархічні елементи в самій Гегемонії захистили у такий спосіб власні інтереси. Зате вона ні разу не засумнівалася, що Байрон Брон нізащо б не наклав на себе руки, нізащо б не покинув своєї безпорадної дружини і доньки-впертюха саме так. Останньою законодавчою ініціативою сенатора Ламії стала участь у поданні законопроекту про статус Протекторату для планети Гіперіон, який міг би включити цей світ у Мережу двадцятьма роками раніше від сьогоднішніх подій. Але після його смерті інший співавтор, який лишився в живих — Міна Ґледстон, молодий і вже впливовий політик, — відкликала законопроект.
Ґледстон знайшла шахту і пронеслася вниз повз магазинні яруси та житлові рівні, заводські й технологічні тераси, каналізаційні та реакторні поверхи. І її комлоґ, і динаміку шахті заходилися попереджати про початок неліцензованої та небезпечної зони під Вуликом. Програма шахти намагалася зупинити цей спуск. Вона анулювала її команди і вимкнула сигнали сповіщення. Падіння вниз тривало, і Ґледстон рухалася проз непідписані та неосвітлені яруси, крізь плутанину оптоволоконного спагеті, трубопроводи опалювальних і охолоджувальних систем, мимохідь помічаючи голу скельну породу. Нарешті вона спинилася.
Ґледстон вийшла у коридор, де горіли тільки віддалені фотосфери й мріли олійні фарби-світляки. Із тисяч тріщин у стелі та на стінах крапотіла вода, збираючись у токсичні баюрки. Пара валувала із вертикальних проломів, що могли бути поворотами в інші коридори чи персональні комірчини або бути просто дірками в стіні. Десь неблизько завищав ультразвук, із яким хтось різав металом метал, а поруч стояв електронний вереск нігіломузики. Кричав чоловік, сміялася жінка, і її регіт залізною луною покотився вниз по шахті й трубопроводах. Десь флешетами кашлянула гвинтівка.
Вулик «Утиль». Ґледстон наблизилася до перехрестя печерних коридорів і зупинилася, щоб озирнутися. Мікрододаток спікірував і тепер нарізав кола набагато нижче, нав’язливий, наче сердита комаха. Викликав підкріплення СБ. І тільки наполегливими командами Ґледстон перебила дзижчання апарата, поки його взагалі не стало чутно.
Вулик «Утиль». Саме тут Брон Ламія зі своїм коханцем-кібридом переховувалися останні кілька годин перед спробою дістатися храму Ктиря. Це типове підчерев’я Мережі (лиш один приклад із міріад), чорний ринок, на якому можна роздобути все, що завгодно: від флешбеку до армійських озброєнь — можна придбати нелегальні андроїди чи пройти підпільний курс терапії Поульсена, що з рівними шансами може вас згубити або ж подарувати зайві двадцять років молодості. Ґледстон повернула праворуч, у найтемніший коридор.
Істота завбільшки з пацюка, але з більшою кількістю лап чкурнула в розбиту витяжну трубу. Директриса відчула запахи каналізації, поту, озону від перегрітих дек для виходу в базову площину інфосфери[38], солодкуватий аромат вибухівки для ручної зброї, блювотиння й сморід низькопробних феромонів, що мутували в токсичну форму. Вона йшла коридорами, думаючи про наступні тижні і місяці, про жахливу ціну, яку змушені будуть сплатити планети через її ухвалу та одержимість.
П’ятеро молодиків, прооперовані підпільними аРНКтистами і тепер схожі більше на тварин, аніж на людей, вигулькнули в коридорі прямо перед Ґледстон. Вона пригальмувала.
Перед нею опустився мікрододаток, обнуливши свій полімерний камуфляж. Створіння попереду розреготалися, забачивши механізм завбільшки з осу, який підстрибував і носився в повітрі. Цілком можливо, що настільки глибока аРНКтизація просто позбавила їх можливості навіть упізнати машину. Двоє клацнули вібразивами, один розчахнув десятисантиметрові сталеві пазурі, а інший видобув пістолет, оснащений флешет-барабанами.
Ґледстон тільки бійки й бракувало. На відміну від цих «овочів» із Вулика «Утиль», вона знала, що мікрододаток здатен її оборонити від усіх п’ятьох та ще й сотні таких самих, як вони. Та їй не потрібні були смерті тільки через те, що «Утилю» випало стати місцем її прогулянки.
— Ідіть собі геть, — промовила вона.
Молодики витріщили жовті очі, чорні вибалушені очі, прикриті щілинами, і світлочутливі поясні стрічки. В унісон вони зробили крок уперед, захоплюючи її в своє півколо.
38
дека