— Сюди! — гукнув Консул із першої Печерної гробниці в узніжжі скельної стіни. — Тут ліпше.
Дюре валандався стежиною, щоразу мало не впускаючи куба у спантеличенні та несподіваному занепаді сил. Останні тридцять кроків до печери йому допомагав Консул.
Усередині і справді виявилося краще. Дюре відчував хвилювання хроноприпливів за входом, але усередині гробниці, де в холодному світлі фотосфер можна було розгледіти складні барельєфи, він почувався практично в нормі. Священик рухнув поруч із Солом Вайнтраубом та поставив куб Мебіуса недалеко від мовчазної фігури Гета Мастіна, очі котрого попри те лишалися широко розплющеними.
— Він прокинувся із вашим наближенням, — прошепотів Сол.
Очі немовляти здавалися в слабкому світлі дуже широкими і дуже темними.
Консул упав на землю з іншого боку від храмовника.
— Навіщо нам цей куб? Мастіне, для чого він нам здався?
Погляд Гета Мастіна не послаб ні на йоту, він навіть не кліпнув очима.
— Наш спільник, — прошепотів він. — Єдиний союзник проти Князя болю, — усі склади були позначені виразним акцентом планети тамплієрів.
— Як він може бути нашим союзником? — вимагав конкретики Сол, схопивши храмовника за барки. — Як ним скористатися? Коли?
Але погляд чоловіка був спрямований кудись у безмежну далину.
— Нам дісталася ця честь, — шепотів і харчав він. — Істинний Голос «Секвої вічнозеленої» першим сконтактував із кібридом поверненої особистості Кітса... але саме мене вшанувало світло М’юїра. Саме «Іґґдрасіль», мій «Іґґдрасіль» став офірною спокутою за гріхи наші перед М’юїром, — тамплієр заплющив очі. Легкий усміх різко дисонував із суворими рисами його обличчя.
Консул позирнув на Дюре і Сола.
— Звучить радше як термінологія культу Ктиря, аніж догми тамплієра.
— Можливо, це і те, й інше водночас, — прошепотів Дюре. — В історії богослов’я укладалися й значно дивніші коаліції.
Сол підніс долоню до чола храмовника. Високий чоловік горів од пропасниці. Сол покопався в їхньому останньому медпаку, шукаючи пластир-анестетик або жарознижувальні накладки. Знайшовши одну таку, він раптом завагався.
— А храмовники вписуються у стандартні медпротоколи? Не хотілось би, щоб якась алергійна реакція його докінчила.
Консул забрав у нього жарознижувальну накладку і приклав її до щуплявого плеча тамплієра.
— Вписуються, — він нахилився ближче до нього. — Мастіне, що трапилося на буєрі?
— Буєрі? — очі храмовника розплющилися, але не змогли зосередити погляду.
— Не розумію, — озвався напошепки отець Дюре.
Сол відвів його вбік.
— Мастін так і не розповів нам про причини своєї участі в паломництві, — прошепотів він. — І зник у першу ж ніч на буєрі. Лишивши по собі кров. Море крові. А ще — багаж і куб Мебіуса. Тільки не себе.
— Що трапилося на буєрі? — знову запитав Консул і трохи потрусив тамплієра для привернення його уваги. — Думай, Істинний Голосе Дерева Гете Мастіне!
Обличчя високого чоловіка змінилося, погляд його очей сфокусувався, і непевні азійські риси прибрали знайомого суворого виразу.
— Я звільнив елементаля[49] із його тюрми...
— Ерґа... — прошепотів Сол спантеличеному священику.
— ...і сплутав його розумовою дисципліною, якої навчився у Верхогіллі. Але в той момент, без попередження, до нас явився Князь болю.
— Ктир, — знову шепотів Сол, швидше звертаючись до себе, ніж до священика.
— Там ваша кров пролита? — Консул продовжував допитувати храмовника.
— Кров? — Мастін поглибше натягнув відлогу на очі, щоби приховати своє спантеличення. — Ні, не моя. Князь болю мав... із собою причетного... в обіймах. Чоловік борсався. Намагався уникнути спокутного терновиння...
— А як же ерґ? — наполягав Консул. — Елементаль? Що він мав зробити для вас?.. Оборонити від Ктиря?
Храмовник спохмурнів і підніс тремтячу руку до лоба.
— Був... не готовий. Я був не готовий. І повернув його назад до тюрми. Князь болю торкнувся мого плеча. Мені... сподобалося... що моя спокута надійде в одну й ту саму годину з офірою мого корабля-дерева.
Сол нахилився ближче до Дюре.
— Корабель-дерево «Іґґдрасіль» було знищено на орбіті того самого вечора, — прошепотів він.
— Стомився, — промовив усе слабшим голосом Гет Мастін і заплющив очі.
Консул знову потрусив його за плечі.
— Як ви потрапили сюди? Мастіне, як ви тут опинилися одразу із Трав’яного моря?
— Я прокинувся серед Гробниць, — прошепотів чоловік, не розплющуючи очей. — Прокинувся серед Гробниць. Стомився. Треба поспати.
— Дайте йому відпочити, — проказав отець Дюре.
Консул кивнув і опустив чоловіка в плащі горілиць.
— Усе це безглуздо, — прошепотів Сол, коли троє дорослих і одне немовля сиділи в тьмяному світлі, дослухаючись до хронобурі надворі.
— Одного пілігрима втратили, іншого віднайшли, — бурмотів Консул. — Ніби граємо в якусь химерну партію.
Через годину вони почули відлуння пострілів у долині.
Сол із Консулом сиділи навпочіпки біля мовчазної фігури Брон Ламії.
— Щоби це відрізати, потрібен лазер, — проказав Сол. — Без Кассада в нас не лишилося зброї.
Консул торкнувся зап’ястка молодої жінки.
— Якщо це відсічемо, то можемо її вбити.
— Вона і так мертва, якщо вірити біомонітору.
Консул похитав головою.
— Ні. Щось-таки відбувається. Раптом ця штука спілкується із персоною кібрида Кітса, яку вона носить у собі? Може, коли вони скінчать, Брон нам повернуть?
Сол підняв триденну донечку на рівень свого плеча і визирнув на тьмяно освітлену долину.
— Що за божевільня? Все йде не так, як ми собі уявляли. Якби ж тільки ваш триклятий корабель був тут... ми би знайшли там інструмент і могли б у разі потреби визволити Брон від цієї... штуки... і в них з Мастіном був би шанс вижити після операції.
Консул так і колінкував, дивлячись у нікуди. Подумавши, він промовив:
— Зачекайте тут, будь ласка, поруч із нею, — а сам підвівся і зник у темній пащі Сфінкса. За п’ять хвилин він повернувся зі своєю великою дорожньою сумкою. На її дні він знайшов згорнутий килимок і розклав його на верхній приступці сходів.
То був стародавній килимок, трохи менше двох метрів завдовжки і понад метр завширшки. Тканина з витіюватим плетенням вигоріла за багато сторіч, але моноволокна пілотних ниток досі яріли золотом у тьмяному світлі. Тонкі прожилки вели з усього килима до єдиної акумуляторної батареї, що зараз була в руках у Консула.
— Господи Всемогутній, — видихнув Сол. Він згадав розповідь Консула про трагічну історію кохання його бабусі Сірі та матроса Гегемонії Меріна Аспіка. Через це кохання вибухнуло повстання проти Гегемонії, що втягнуло Мауї-Заповітну у багаторічний вир війни. У Пристань Мерій Аспік прилетів на килимі-літуні, що належав його другу.
Консул кивнув:
— Це колишня власність Майка Ошо, друга дідуся Меріна. Сірі лишила його для Меріна у своїй могилі. А той передав килим мені, коли я ще був малим. Якраз напередодні Битви за Архіпелаг, під час якої загинули і він, і його мрія про свободу.
Сол провів рукою по старовинному артефакту.
— Так прикро, що тут він не працює.
— Чому це? — здивовано підвів очі Консул.
— Магнітне поле Гіперіона слабкіше від критичного рівня для електромагнітних видів транспорту, — пояснив своє розчарування старий. — Саме тому тут подорожують дирижаблями та екранольотами, а не «емтешками». І саме тому «Бенарес» більше не левітаційна баржа, — тут він замовк, уторопавши, що виглядає по-дурному, намагаючись пояснити це колишньому Консулу Гегемонії на Гіперіоні протягом одинадцяти місцевих років. — Я помиляюся?
49
елементалі (від