Вони стоять у закутку побіля WС, напроти великого, темного і відчутно здеформованого дзеркала. Поза Пізанської вежі, у яку зігнуто розслабленого сечовиділенням Пампуха, у дзеркалі набуває ще більш Гротескового нахилу, ускладнюється зламом і бганкою, дичавішає.
— Обережно, не впади, — підтримує колегу Міттельроб.
— Все одно лажа! — наполягає Корват. Він підозрює, що занадто поспішливо припинив клозетну вправу, і ексодус вод спідніх невпинно продовжується й при защепленому одязі. Відчуття, що лівою ногою линуть теплі, щільно мінералізовані струмені, наповнює Пампуха драстичним відчуттям власної нікчемності (wow, wow, wow! ти лажанувся, малий!).
— Чуєш мене, Аристиде? — турбується про нього колега.
— Авжеж… Чую тебе, друже мій, чую… Лажа, кажу тобі, повна, нецивільна…
— Є маленька, але конкретна розмова.
— Так, — каже Корват, — слухаю.
Теплі струмені досягають лівої шкарпетки.
Всі сподівання Корватової самоповаги сконцентровані тепер на манжеті тої шкарпетки. На сповільненні тороїдальної змокрілості.
— Я чув, — каже Міттельроб, — що в тебе під час сьогоднішньої лекції виникли певні непорозуміння з Магдою Ошевич…
— Ха! — каже Корват.
— …Мені, ну скажімо так, не зовсім байдужо до справ цієї дівчини. Чи ти мене розумієш?
— Авжеж…
— Це дуже порядна дівчина з дуже порядної родини моїх добрих знайомих…
— Смокче тобі?…
— Ти впився! — обурюється колега.
— Вибач мені, Сашко, я свиня остатня, — погоджується друг реввоєнгакера. — Жодних коментарів! Уважно тебе слухаю. У-важ-но!
— У Магди в дитинстві були проблеми, — ретельно підбирає слова Міттельроб. — її батьки тимчасово тоді розлучились і три роки жили окремо. Мати мала другого чоловіка, іншого, військового… І той, інший, він ліз до Магди, навчав малу усякої гидоти…
— Іncesto thalamos noverсае! — погрожує Корват дзеркалові, де виламуються червонопикі потвори. — Лажа ганебна інцестуальна!
— Ти ж розумієш, це в наші часи непоодинокий випадок. Мені один тутешній священик казав, що, сповідаючи, майже щотижня чує від жінок як їхні чоловіки сплять із доньками…
— Іncestari filiam!
— Дитина таке пережила, її потім рік тримали на еленіумі. Ти ж повинен розуміти ситуацію. Неадекватна реакція…
— Так, — підморгує Корват дзеркальному двійникові Міттельроба. — Я, друже мій, усе чудово розумію. Чи ти вважаєш мене п'яним? Вважаєш?… То добре, що не вважаєш, а то я теж ображуся зара… Я все, Сашко, про неадекватну реакцію адекватно розумію…
— Мова йде про те, — подвійний Олександр Міттельроб раптом ширшає і займає весь кордон між дзеркалом і реальністю, — що малій потрібна стипендія. Вона страшенно вразлива дитина, пише вірші…
Струмені на лівій нозі Пампуха тоншають, нуднішають, втрачають повноту ознак і сходять у взуття.
— Яка розумная цьому альтернатива!? — зітхає друu реввоєнгакера.
— Себто?
— Сашку, друже мій, вона ж нас, дурнів старих, зневажає Вона мене зневажає…
— Магда?
— Вона ж, Сашко, найсправжнісінький монстр!
— Магда, — з чемною впертістю наполягає Міттельроб, -. порядна і дуже вродлива дівчина, перспективна поетка. Її вірші професор Боровчук відібрав…
— Монстр! Відрижка темряви і мороку поріддя! — Корват показує на своє відображення у дзеркалі. — Ти не пробував фотографувати Магду оголеною? Ні?… А ти взагалі вмієш фотографувати? Я тобі дам класичний підручник Чібісова, в мене є ще сталінське видання. Так… А ти знаєш, що таке процес фотографування? Це ж процес видобування чистого срібла з арґентум хлору, здається… Край півлітри непочатий, батьківщина забуття… Ти бачив, бува, ті фото, що робив Микола Другий на пластинах. Перший і останній імператор-фотограф! От в кого було чисте срібло для фотоемульсії, родове, фамільне… Звідси й якість зображення… Уявляєш, Сашко: літо, Кримське узбережжя коло Фороса, імператорська яхта «Лівадія», велика княжна Анастасія грається м'ячиком, пустує, а цар-батечко біля такого триногого величезного мейзлерського «Гаранта» налаштовує вкриті емульсією пластини… В мене, Сашко, є старовинний — чи не Катерини Другої — срібний рубель, як найчистісіньськіше російське імператорське срібло справжнє… Я з того рубля зроблю для нас із тобою, Сашко, суперову емульсію, і ми сфотографуємо твою найкращу, найкрасивішу подругу Магду голою-голісінькою з її найкращою подругою, теж голою, у різних позах. На таку пластину…
— Пояснюю тобі ж, що Магда порядна дівчина.
— Та вона ж трахається з тою… Цирлик. Чи ти не знав? Не знав… А мене вона зневажає… Як останнього старого поца…
Павза.
Міттельроб кривиться і відвертається до дзеркала, яке вправно спотворює і процес його обертання, і те миттєве Мимовільне напруження, котре виникає у м'язах обличчя кожної людини перед настанням власного відображення. Він вужчає, втрачає подвійність, очі його згасають. Спостерігаючи за цими перетвореннями повного Міттельроба на скороченого, Корват починає реготати.