Якась сибіла поквапилась проректи пророцтво: Аfrica сарta mundus cum nato pribit; видавець оракула Орsораеus оприлюднив це нікому не зрозуміле передбачення, що лякало всіх своєю двозначністю.
Хроніка готського короля Теодахада
ЧАСТИНА ПЕРША
1
Первісна назва цього явища невідома, так само як і первісні назви майже всіх відомих нам речей та явищ. Назву країні дає завойовник, острову — першовідкривач, категоріям — невдячні послідовники великих містиків. Якби в цій кімнаті першим прокинувся сучасний англієць, явище дістало б назву «а morning». Коли б дозволено було припустити (а хто це, зрештою, може не дозволити?), що першим в кімнаті пробудиться стародавній арій, сонцесповідник, давній мешканець неозорих степів Євразії, тоді на явище його твердою рукою був би накинутий волосяний аркан забутої ностратичної назви рг'tehkel, і скільки б воно не бігало кімнатою, вимітаючи ніч з омеблених, зарослих павутинням кутів, скільки б не повзало шпалерами і поверхнями заскочених його нахабністю сплячих речей, ховаючись в світлових смугах, в сонячному відблиску на вигині баґета, у парафіновому сяйві запненої гардини, під пурпуровим гребінцем порцелянового півника на креденсі, все одно: не було б йому куди дітись. Тільки у кочову неволю санскритських звуків і літер.
Але першим в кімнаті пробуджується не мешканець Альбіону і не блакитноокий онук Крома, а питомо сучасний рутенський гібрид (батько — галичанин, мати — зросійщена вірменка з Черкас) Трохим Лупчин на прізвисько Лупатий Трах. Властиво тому явище дістає вельми екзотичну, як на світовий мовний простір, назву: «ранок». Гібрид підскакує на канапі і ловить оком сонячне зайча, що зіскочило зі скляної поверхні великого портрета Кім Чен Іра, вправленого у золотий італійський баґет. Він крутить головою, кошлатою, немов ніж кухонного комбайна, щойно вийнятий з картопляного пюре, одягає окуляри з тлустими лінзами, обкручує навколо вух дротяні дужки й шукає годинника.
Дев'ята.
Лупатий Трах вистрибує з ліжка, пірнає під стіл, знаходить на коробці системного блоку брилик роwеr. Попискуванням і шелестом вентилятора «Целерон» доповідає про своє воскресіння і будить Корвата. Перш ніж спалахує дисплей, Корват встигає зауважити над собою високу стелю старого польського будинку і півяйце гербової тагми у вінці білого одвірка.
Місце постійного, мешкання Лупатого Траха. Над двоспальним пристановиськом Корвата, на стіні, прибитий ватман з написом: Старий сліпий гакер Полоне дискрінну душу У бляшаних хвилях Залізної річки
Підпис: «Трофімій Л. Поема «Візантійський Полковник». Уривок А-67. Присвячується Занепаду Німецької Окупації» Перший рядок йому подобається. Старий, сліпий, зарослий, невмитий, в темних потворних мотоциклетних окулярах сліпий гакер-рокер-сталкер-страйкер-байкер на псевдо «Візантійський Полковник», головний, нескорений і наскрізний персонаж революційної поеми, харизмат антибуржуазного партизанства, alter еgо Лупатого Траха. І нехай хтось поквапиться назвати цього вайлуватого пиволюбного монстра кумедним. Хорватові така поквапливість здається непереконливою. Він, навпаки, поважає пиволюбних, нескорених і наскрізних монстрів.
Корват нишком спостерігає за Трахом. Верховіття розкуйовдженої зачіски лоцмана Залізної річки просякнуте срібним сяйвом дисплея.
— Ха, — каже той. — Сomputers are bad! [1]
— Добрий ранок, — підтверджує Корват назву навколишнього явища. Він щойно виявив: ковдра, котра рятувала його від нічних протягів, неабияк смердить.
Лупатий Трах повертає голову. В Корвата втуплюються лінзи глибоководних ілюмінаторів, незворушні очиська ранкової сепії, в яких ще вібрує довгасте віконечко з потрійним «дабл ю».
— Ні, mind! [2]
Корват бридливо відгортає ковдру. «Майнд!» — повторює він подумки: «Сам ти… майнд. Мудак революційний…» Він обнюхує футболку і руки. В хаті немає гарячої води. Це він виявив учора, знайшовши у ванній кімнаті з написом помивочная на дверях пробитий наскрізь мідний титан. Навколо пробою білою фарбою залишено автограф: http://www. chat.ru/cisterna.
Він йде митись холодною водою до кухні. Відкриває старовинний латунний, покраплений засохлою зубною пастою і зеленим окисом, кран. Над химерним емалевим умивальником прикнопчена обкладинка журналу Dostoevsky magazine. Гола руда кобіта на обкладинці (пружні ноги спортсменки, крутий і волохатий, немов надбрівна дуга неандертальця, лобок, важкі, дрібно потріскані, мідні соски) еклектично погладжує блискавку на штанах партнера. Поряд напис червоними літерами: «Нумо, Петре! Витягай же свого федора михайловича!»