— А велетенські комахи в Перуанському високогір’ї? Тобі не здається, що шанси на те, що ми зіштовхнемося там із такими створіннями, були ще меншими? І скажу тобі ще дещо: по-перше, книги про пригоди й фантастичні романи — це зовсім різні речі. А по-друге — я не маю ані найменшого бажання, ще не оговтавшись до пуття, вирушити просто в лапи до чергового монстра.
Шарлотта зневажливо фиркнула. Здавалося, що їхню суперечку вже скінчено, аж раптом дівчині щось спало на думку. Вона лукаво примружилася й запитала:
— А може вся справа в тому, що ти просто злякався?
— Я? Злякався? Що за дурня!..
— Принаймні, дуже схоже на це. — Шарлотта поставила руки в боки. — Давай-но подивимося на факти. Капітан полюбляє хильнути зайвого. Того штормового вечора він, швидше за все, був напідпитку й через власну необережність кинув судно на рифи. І люди, і пароплав загинули, тож зараз він намагається уникнути відповідальності, вигадуючи неіснуюче морське страховисько. Як на мене, то цей випадок — скоріше привід для розгляду грецької комісії з торгового судноплавства.
— Якщо все виглядало так, як ти кажеш, то все на світі можна було б пояснити на пальцях, — пробурчав Оскар. — Яка нудота! І що це за світ!
Гумбольдт примирливо скинув руки вгору.
— Стоп, стоп! Перш ніж ви почнете чубитися між собою, я теж хотів би дещо сказати. Ти, Шарлотто, швидше за все, маєш рацію. Можливо, що капітан був п’яним і не існує ніякого морського чудовиська. Та ми не можемо пройти повз той факт, що причиною катастрофи може слугувати й щось інше. Торнадо, електричні феномени, незвичайні аномалії морських течій. — Гумбольдт нахилився вперед, спершись на стіл. — Проте я маю й інші причини прийняти це замовлення. Як вам відомо, я хочу найближчим часом удосконалити свій повітряний корабель. Лабораторія потребує термінового ремонту, й нам необхідно придбати нове обладнання. Все це чимало коштує. Пан Нікомедес запропонував мені за імовірне пояснення всіх обставин того, що трапилося з «Корнелією» та іншими суднами, значну суму. Якщо нам удасться з’ясувати, що ж насправді сталося 19 травня нинішнього року, ми зробимося набагато заможнішими людьми. Ця справа разом із патентом на конструкцію повітряного корабля, котрий я продав графу фон Цеппеліну, поповнить нашу касу. На ці гроші ми зможемо жити з комфортом і продовжувати наші дослідження. Не кажучи вже про репутацію, яку принесе нашій маленькій фірмі виконання такого доручення. — Учений хитро підморгнув молодим людям. — І якщо ви запитаєте мене, як я оцінюю ризик у цій справі, то я назву його припустимим. У принципі, я можу зайнятися нею і сам, але про всяк випадок я поставлю вам одне-єдине запитання: ви готові приєднатися до мене в цій подорожі чи залишаєтеся вдома?
— Залишаємося… де? — Шарлотта здивовано схрестила руки на грудях. — Звісно ж, ми їдемо. Правда, Оскаре?
Оскар глибоко зітхнув. Великого бажання вирушити в подорож він не відчував, проте і вважатися боягузом було соромно.
— Авжеж, — буркнув він.
— От і чудово! — Гумбольдт жваво потер руки. — Тоді ми зможемо одразу ж перейти до наступного пункту. Я перевірив інформацію про судновласника і з’ясував, що він цілком платоспроможний. Родина Нікомедесів вважається однією з найбагатших та найвпливовіших у Греції. Їй належать не лише торгові кораблі, але й цілий флот рибальських суден, а також пов’язані з цим промислом підприємства — консервні заводи, складські приміщення, підприємства з транспортування, велика торговельна мережа. — Гумбольдт зітхнув. — Так, а це ж майбутнє, дорогенькі: консервована риба на столі будь-якої миті — це не абищо. А також молюски й навіть водорості.
Шарлотта гидливо скривила ніс. Оскар же, навпаки, нічого не мав проти рибних консервів. Коли ти голодний, усе здається надзвичайно смачним, хоча б навіть якась невідома морська істота. Аби в банці та олією залита.
— Завтра ми витягнемо на світ Божий «Пачакутек», який сховано у скирті в Шпандау, — вів далі учений. — Наш корабель, мабуть, уже скучив за вітром і хмарами. Наша найперша мета — Афіни. — Він указав точку на карті. — За словами Нікомедеса, інші судноплавні компанії так само останнім часом зазнають втрат. Загальна кількість кораблів, які потонули або раптово зникли, досягла дюжини. Існує й іще одна дивна обставина: серед них немає жодного з дерев’яним корпусом — тільки металеві судна. Повідомлення про зникнення надійшли з островів Мілос, Іос і Анафі, розташованих у Критському морі, що належать до Кікладського архіпелагу. Тому вихідним пунктом нашого розслідування стане комісія з судноплавства в Афінах.
— А як же морське чудовисько? — запитав Оскар. — Може, все ж таки варто спробувати з’ясувати, чи не бачив хтось і раніше таку саму страхітливу істоту в цих водах?
— Непогана ідея, — схвалив Гумбольдт. — На щастя, в Афінах розташовано найбільший у Середземномор’ї інститут морської біології. І хоча шанси дізнатися щось нове про морських монстрів досить примарні, саме туди ми й вирушимо після комісії з судноплавства.
— А чому б нам не поїхати залізницею? — поцікавилася Шарлотта. — Ми могли б зробити це разом із нашими гостями з Греції й дорогою отримати від них найповнішу інформацію. Можливо, капітан пригадає ще якісь цікаві для нас подробиці пригоди?
— Я був би не проти, але існує причина, через яку я вважаю за краще подорожувати повітрям.
— Цікаво, яка саме?
— Мені здається, що нам слід прибути до Афін раніше за наших роботодавців. Під час нашої бесіди Нікомедес сказав дещо таке, що примусило мене насторожитися. Він заявив, що наше розслідування може далеко не завжди мати підтримку. Що конкретно він мав на увазі, я так і не зміг від нього добитися, але й того, що було сказано, цілком достатньо, щоб потроїти пильність. — Гумбольдт з усією серйозністю поглянув на співрозмовників. — Не виключено, що за нашими замовниками стежать. І було б зовсім непогано, якби ми впоралися зі своїми справами в Афінах до того, як Нікомедес і Фогіацис туди повернуться. — Він поставив указівний палець на карту, ніби позначаючи початок маршруту. — Щоб залишитися непоміченими, нам доведеться летіти вночі та над малонаселеними місцями. Спочатку ми перетнемо Альпи, потім спустимося до італійського Трієста, потім перелетимо Адріатику та гірські райони Пелопоннесу. — Його палець описав довгу дугу над морем. — Далі — кидок через Коринфську затоку, в результаті чого ми зможемо без зайвого галасу приземлитися буквально за кілька кілометрів від Афін. Я знаю одну місцинку серед пагорбів: Хаїдарі — це маленьке місто, розташоване неподалік від грецької столиці. Там є усамітнена долина, в якій ніхто не зможе виявити наш повітряний корабель. У Хаїдарі ми винаймемо коней і вирушимо до Афін звичайною дорогою. Це просто чудове містечко, ось побачите, воно вам неодмінно сподобається.
Еліза скептично глянула на Гумбольдта.
— А ти не боїшся, що хтось наштовхнеться на «Пачакутек» і відлетить на ньому?
— Я добре знаю цю місцину й у минулому бував там неодноразово, — заперечив учений. — Там зовсім нікого немає. Та на той випадок, якщо якийсь пастух випадково забреде туди, я оснастив наш корабель деякими технічними новинками, які миттєво примусять тікати будь-кого. Відтак нема про що хвилюватися.
Відповідь ученого не переконала Оскара. Життя на берлінській околиці навчило його одному немудрящому правилу: якщо в будь-якій справі може трапишся якийсь негаразд, то найчастіше він таки трапляється. Ця проста істина вже неодноразово рятувала йому життя. Проте зараз він не наважувався навіть думати про те, що це може означати в подібних обставинах.
— Запитання є? Немає? От і чудово. — Гумбольдт задоволено сплеснув у долоні. — Тоді вважатимемо, що обговорення закінчено. Завтра зранку — рушаймо. І зізнаюся вам — не можу дочекатися, коли знову опинюся в Греції. Ці мальовничі пагорби, сухі гірські схили, виноградники, кипариси, чудове червоне вино… — він несподівано усміхнувся Елізі. Залишається лише покінчити зі справами. Елізо, ти, як завжди, потурбуйся про харчі, я зберу обладнання, а ви обидва ідіть на горище і спускайте вниз валізи. Та покваптеся — часу обмаль!
7
Була вже четверта година по обіді. Оскар і Шарлотта стояли перед входом на горище будинку Гумбольдта. Точніше кажучи, під ним. Розташовувалося воно неподалік від кімнати, яку займала дівчина, та Оскар досі ніколи його не помічав — так добре було замасковано вхід. Нагору можна було потрапити лише крізь стельовий люк за допомогою висувної дерев’яної драбини.