Оскар зупинився, розглядаючи одну з майбутніх картин. Полотно, виконане у модній на той час манері, буквально вирувало барвами. Барвисте світло, барвисті тіні, барвисті будинки та дерева, забарвлені в різні кольори хмаринки. Зблизька це здавалося безглуздою мазаниною, і лише коли ти відступав трохи назад і злегка примружував очі, барви з’єднувалися, й картина ставала більш реальною та виразною, ніж сама реальність. Сюжети більшості подібних картин були цілком реальними й досить повсякденними: бульвари, вулиці, кілька будинків, квіти, групи дерев. Шарлотта спробувала розтлумачити йому, що справа тут не в сюжеті, а у зображенні взаємодії світла й предметів, проте Оскар її не слухав. Його більше цікавили атрибути художнього ремесла — олійні фарби, котрі віднедавна почали продаватися в тюбиках, пензлі, мольберти й етюдники. Повітря тут було буквально просякнуте запахом фарб, лляної олії та скипидару. От якби ще й картини були цікавішими…
— До чого ж нудна робота, — пробурчав юнак, стежачи за тим, як художник накладає на полотно одну кольорову цятку за одною. Увесь його витвір здавався суцільним нагромадженням тисяч різнобарвних цяток.
Шарлотта штурхонула його ліктем у бік.
— Ти страшенний невіглас! — накинулася вона на Оскара. — Ця манера живопису називається «пуантилізм». Нині вона є дуже модною. Ось поглянь, як окремі чисті кольори зливаються у пейзаж, якщо зробити крок назад. Як надзвичайно сяє світло.
— Краще б уже той хлопець зображував речі такими, які вони є, замість усіляких там оптичних фокусів, — заявив Оскар. — Реальність не складається з цяток.
— Та це ж не реальність, а живопис, бовдуре! Адже ти не замислюєшся, чи правдиві, а чи ні твої улюблені пригодницькі романи…
— Та їх, принаймні, читати цікаво. А це… ну, я навіть не знаю, як назвати. До того ж, мені не подобається, що ти весь час обзиваєш мене то бовдуром, то невігласом. Не такий уже я неосвічений селюк.
Оскар обурено розвернувся і пішов геть.
Шарлотта постояла секунду, не знаючи, що робити, й кинулася слідом за юнаком.
— Вибач мене! Я зовсім не вважаю тебе таким. Та говорити з тобою про сучасне мистецтво — просто якась кара. Ти не здатний відмовитися від своїх примітивних уявлень!
Дівчина погладила по голівці Вілму, яка дрімала в сумці в неї на плечі.
— Художник завжди має створювати щось нове й розсувати горизонти пізнання, а не думати лише про шматок хліба. Це стосується і вчених, між іншим.
— До речі, про хліб… — у Оскара забурчало в животі. — Я б не відмовився від чогось смачненького. Мені здається, що я нічого не їв тисячу років, а тут повсюди так гарно пахне!
— А як же еклер, котрий ти ум’яв півгодини тому? — Шарлотта усміхнулася. — Якщо так буде й надалі, то ти станеш гладким, як «Пачакутек».
— Можеш тоді прив’язати до моєї ноги мотузку й запускати мене в небеса, як повітряну кульку, — пробурчав Оскар. — Це буде справжнє видовище.
— Ми можемо зайти до бістро «Мадлен», — запропонувала Шарлотта. — Гумбольдт призначив нам там зустріч за годину. Правду кажучи, я також зголодніла. Самим живописом і свіжим повітрям ситим не будеш. — Вона лукаво підморгнула Оскару.
За чверть години обидва вже сиділи за столиком під парасолем на площі Клемансо, з цікавістю спостерігаючи за пожвавленим рухом на Єлисейських Полях і принагідно наминаючи апетитні багети з помідорами, шинкою та сиром. Еліза базікала з офіціантом, а Оскар нарешті отримав можливість із насолодою витягнути стомлені ноги. Він іще ніколи не ходив пішки так багато, як за останні три дні. Та це й не дивно: Париж — ніби повний по вінця мішок із різдвяними подарунками. Музеїв, храмів, парків і палаців, що зосереджені тут, набагато більше, ніж у будь-якій європейській столиці. Тут можна побувати на виставках, присвячених чому завгодно: будь-якій із галузей науки й техніки, військовій справі, історії, археології, живопису, скульптурі, декоративному мистецтву. В самому лише Луврі можна провести кілька місяців поспіль. У його східному розділі Оскару особливо припали до душі давньоєгипетські статуї, обеліски й саркофаги. Поки Шарлотта й Еліза захоплювалися золотими прикрасами вестготських королів, Оскар вирушав на побачення до мумій фараонів, на чиїх усохлих щоках, обтягнутих пергаментною шкірою, усе ще лежав відблиск минулої величі та слави.
Протягом усього цього тижня Гумбольдт був відсутній. Він щодня зустрічався з якимись ученими колегами, намагаючись якомога більше дізнатися про діяльність Нікола Тесла за останні роки. Вечорами він ненадовго з’являвся за вечерею й найчастіше був при цьому буркотливим і роздратованим. Уранці ж, коли всі снідали за спільним столом, дядечка Шарлотти знову не було, оскільки він виїжджав у справах набагато раніше.
Звісна річ, Оскар був би не від того, щоб дізнатися, як там у них полягають справи, та думки про це одразу вилітали з його голови, щойно він пригадував, скільки ще всякої всячини можна побачити, почути і скуштувати в Парижі. Він міг би бродити містом іще тиждень, а, може, й два, просто насолоджуючись життям. У французів, виявляється, навіть існує спеціальне слівце, що позначає мистецтво насолоджуватися життям. А от у німців такого слова чомусь немає…
Оскар саме годував Вілму кексом і збирався попросити Елізу замовити йому ще один лимонний шербет, коли до кафе підкотив екіпаж, запряжений парою коней. Вони були страшенно стомлені, важко дихали, а піна так і летіла з їхніх боків. Коні зупинилися, і з екіпажу почувся знайомий голос:
— Ну ж бо, мерщій сідайте! Необхідно терміново зібрати всі наші речі, тому що ми негайно вирушаємо в дорогу!
Гумбольдт вискочив із екіпажу й кинувся до їхнього столика. Його обличчя було розпашілим від хвилювання, чорний сюртук майорів під вітром.
— Я нарешті знайшов його! Ви навіть уявити не можете, чого це мені коштувало! І що найважливіше — Тесла погодився нас прийняти й вислухати. Тож покваптеся!
Нетерплячим жестом він підкликав офіціанта й оплатив рахунок.
— Де він? Як ви його знайшли?
— О, це була дуже складна комбінація! Тесла вже два тижні перебуває в Парижі, але він вважає за краще подорожувати інкогніто, і практично ніхто не знає, що він тут.
— А в якій країні він постійно живе?
— Кілька років тому він переїхав до Сполучених Штатів, та його експерименти з атмосферною електрикою змусили його повернутися до рідного міста. Проте всі подробиці пізніше — зараз треба поспішати на повну!
Коли всі розмістилися в екіпажі, Гумбольдт подав кучеру знак вирушати, й візок рвонув уперед, роблячи розворот на сто вісімдесят градусів через Єлисейські Поля. Бульвар у цей час було вщерть заповнено екіпажами, деяким із них навіть доводилося зупинятися й давати їм дорогу. Коні іржали й намагалися стати дибки. Два екіпажі зіткнулися, намагаючись пропустити скаженого візника. Несамовиті прокльони полетіли їм услід.
— Боже ти мій, — вигукнув Оскар. — Я боюся, що нам попався якийсь божевільний замість кучера.
— П’єр — мій старий приятель. — Гумбольдт із посмішкою склав руки на руків’ї ціпка. — Це я звелів йому їхати щодуху. Хтозна, скільки ще часу Тесла проведе в тому місці, яке мені вказали друзі. Не хочете ж ви, щоб він знову від нас вислизнув!
— А чого б це йому ховатися від нас?
— У нього замало часу, — пояснив Гумбольдт. — Зараз він веде найзапеклішу війну з Томасом Едісоном за першість у галузі дослідження електричних явищ. У наукових колах цей конфлікт називають «війною струмів». Ідеться про постачання крупних міст і підприємств електричною енергією, а суть конфлікту полягає в тому, чи будуть повсюдно використані постійний або змінний струм. Тесла є «батьком» змінного струму, а Едісон віддає перевагу постійному. Вам, напевно, відомо, що зараз у Чикаго проходить Всесвітня виставка, присвячена чотирьохсотрічному ювілею відкриття Америки Христофором Колумбом. Це перша серед найбільших виставок, котра освітлюється винятково електричними джерелами світла. Там повсюди встановлено сотні тисяч ламп, що перетворюють територію виставки на фантастичну світлову феєрію. І це, мої любі, все організував Нікола Тесла і компанія «Вестингауз Електрик».
— А що Тесла робить тут?