— І в батисфері теж. — Клеман витер бритву і прибрав її у шкіряний футляр. — Це моя професія, зрозумів? Нічого особистого. — Механік зняв із вішалки нижню сорочку і почав надягати.
Оскар стояв, ніби закам’янівши.
— То тебе звати не Клеман, чи не так? І родом ти зовсім не з Ельзасу.
Чоловік вдягнув верхню сорочку й заходився один по одному застібати ґудзики. Схоже, викриття його аж ніяк не лякало.
— У ділових колах мене називають Норвежцем. Стосовно ж мого справжнього імені, то це не має ніякого значення. Якщо тобі хочеться, можеш і далі називати мене Клеманом, так буде простіше. Я — найманий убивця і належу до угруповання асасинів, чув? Я вбиваю людей за гроші. Мене не цікавить, які це люди — гарні чи погані. Я отримую замовлення і виконую його. Все просто. — Він упорався з ґудзиками на манжетах. — Якщо тебе це потішить, скажу: я досі ніколи не відчував такої поваги до супротивника, як зараз до вас. Ви звели нанівець усі мої зусилля заподіяти вам смерть, що була б якомога більше схожою на природну… А тепер поглянь, у якому ми становищі. Ми все ще живі. Ми в полоні у вченого-маніяка і його механічної армії. І я не думаю, що все це просто випадковість. Доля недарма завела нас усіх разом сюди. — Він вийняв із сумки гребінець і ретельно зачесався.
— Але ж твоя зовнішність і твій ельзаський акцент… — Оскар і досі ще не міг усвідомити, як це могло статися.
— Майстерність, мій хлопчику, й багаторічні вправляння. Я ладен зіграти будь-яку роль на будь-якій сцені світу. Ти просто не уявляєш, наскільки легко обманювати людей. Трохи латексу, трохи гриму, борода та вуса — зовсім не складно, і я міг би навчити тебе цього за кілька днів. Та це ж тебе не приваблює, чи не так? — Він кинув на Оскара дивний погляд і запитав: — А що ти робитимеш тепер, хотів би я знати?
Оскар нічого не відповів. Просто розвернувся і прожогом вискочив із душової.
Він промчав повз спальні матросів, проминув дивани та книжкові полиці й заскочив до їдальні. Гумбольдт і всі інші мандрівники вже сиділи за накритим столом і вечеряли. Побачивши Оскара, Гумбольдт помахав рукою:
— Ось і ти! Нарешті! Іди-но, сідай мерщій, поки ще гаряче!
Від хвилювання Оскар захекався.
— Клеман, — вигукнув він. — Це Клеман!
Гумбольдт примружився.
— Про що ти?
— Найманий убивця! Асасин! — Оскар махнув рукою в бік душової. — Це він влаштував замах у Парижі. І він же винен в аварії з батисферою.
— Що ти кажеш? — учений скочив на ноги, впустивши виделку. — Ти впевнений у цьому? І в тебе є докази?
— Він щойно сам усе розповів мені. Там, у душовій.
У Гумбольдта перехопило подих від люті. Він кинувся до шафи, витяг звідти свій ціпок і оголив гострий клинок.
— Рембо, прошу за мною! Схоже, в нас тут завівся щур.
50
Клеман чекав на них біля вхідних дверей, схрестивши руки на грудях. На губах механіка вигравала усмішка, й у цілому він не справляв враження людини, яка була б чимось стурбована.
Побачивши Оскара, він почав усміхатися ще ширше.
— Ну що, друже мій, привів свою важку кавалерію?
Оскар хотів було щось сказати, але Гумбольдт виступив наперед, випередивши його. Вчений був такий самий на зріст, що й Норвежець, проте більш масивний і мускулястий. До того ж, він розлютився і мав загрозливий вигляд.
— Мені повідомили, що ви — саме той негідник, який полював на нас в Афінах і Парижі?
— Боюся вас засмутити, але так воно і є.
— Ви… — Гумбольдт схопився за руків’я свого ціпка, та вчасно опанував себе.
— Хто ваш роботодавець? — поцікавився він крижаним голосом. — Хто нас замовив?
Норвежець із посмішкою розглядав власні нігті.
— Ви маєте розуміти, що я зобов’язаний захищати інтереси мого клієнта, — нарешті, промовив він. — Професійна етика.
— Оскар повідомив нам, що ви визнаєте себе винним у загибелі «Наутілуса», — видушив із себе Рембо. Його борідка стрибала від обурення. — Це… це правда?
— Можете не сумніватися.
— Виходить, ви вбили й матроса — оператора парового підйомника, — констатувала факт Еліза.
Норвежець кивнув.
— Без цього не можна було обійтися. Все мало виглядати як нещасний випадок. Адміністрація порту Пірей, звісно, провела б розслідування, і наш нині загиблий капітан докладно відповів би на всі запитання. А на першій-ліпшій стоянці я б списався з корабля й доповів би замовнику про виконану роботу. Як то мовиться, ми мали чудовий план, та не так сталося, як гадалося.
Гумбольдт суворо запитав:
— Чому ж ваш замовник бажає нашої загибелі?
— Тому що ви пхаєте свого носа, куди не слід. Я не дуже цікавився подробицями справи, знаю лише, що ваші інтереси перетнулися з інтересами мого роботодавця. Він ладен був заплатити грубі гроші, аби лише не спливло на поверхню щось таке, що трапилося десять років тому. А зараз дайте мені дорогу, панове, я поспішаю.
Тим часом із боку кімнат, що були призначені для матросів, почувся шум. У коридор вибігли кілька моряків, і попереду — ті самі троє розбишак, котрі колись намагалися примусити Оскара драїти палубу. Глянувши на їхні обличчя, хто завгодно б злякався.
Рембо й Океанія одразу ж кинулися до них, щоб розповісти морякам про ситуацію, що склалася. Ті не йняли віри, виникла суперечка, почулася брутальна лайка, й лише за деякий час вони, нарешті, втямили, чого від них хочуть. Матроси застигли, переводячи погляди з Гумбольдта на суднового механіка, та врешті-решт відступили назад, вважаючи за краще не втручатися.
— Ваші колишні сусіди по кубрику на нашому боці, — уїдливо промовив Гумбольдт. — Тож вам, гадаю, більше нема на що сподіватися.
— Боюся, що ви помиляєтесь. — Норвежець вийняв із кишені штанів невеликий напівпрозорий предмет — блискучу коробочку з тонкими вусиками антен і кнопкою в центрі. Коли він натиснув на кнопку, Оскар мимоволі відсахнувся, але нічого не сталося.
Норвежець натиснув іще.
— Годі вже гратися! — гукнув Гумбольдт, вихоплюючи рапіру. — Ви підете з нами!
Він схопив Норвежця за лікоть, але тієї ж миті в коридорі почувся розмірений гуркіт. Потім щось клацнуло, і двері відчинилися. До приміщення бранців увірвалися Каліостро та роботи-охоронці, які весь час супроводжували свого хазяїна. Побачивши рапіру в руках Гумбольдта, мажордом скомандував:
— Ану приберіть руки від цієї людини! Вона перебуває під моїм захистом.
Гумбольдт миттєво сховав клинок. Роботи відтіснили його вбік і утворили щільне коло, ніби захищаючи найманця від нападу.
На обличчі Клемана з’явилася вдоволена посмішка.
— Ви ж чудово розумієте, що я не маю ніякого бажання довіку залишатися під водою. Тож я вигадав щось ліпше для себе і вжив заходів для свого звільнення.
Обличчя Гумбольдта спотворила лють.
— На додачу до всього, ви ще й зрадили нас!
— Я лише докладно поінформував Каліостро про ваші плани. Він не дуже зрадів, почувши, що ви маєте намір вивести з ладу життєво важливі комунікації міста і втекти.
— Негідник! Ви підслуховували!
Клеман знизав плечима.
— За це я отримаю свободу. Вже завтра я буду на шляху до Афін. А ви залишитеся тут назавжди. Шкода, що мені не можна бути присутнім на екзекуції, яку вигадав для вас Каліостро. — Він по-блюзнірському вклонився. — Пані та панове, гарного вам відпочинку!
Та цієї миті сталося таке, чого ніхто не чекав. Іполіт Рембо, який досі мовчки стояв позаду Гумбольдта, ніби прокинувшись від сну, з лютим вигуком проскочив попід ногами роботів, випростався, а наступної миті його кулак врізався у щелепу вбивці. Ані сам Норвежець, ані механічні охоронці не встигли відреагувати. Клеман похитнувся і схопився за щоку, а Рембо одразу ж завдав негідникові ще одного удару, перш ніж один із дронів устиг схопити його за руку й підняти в повітря. Інженер відчайдушно опирався, ніби муха, що потрапила в павутиння.
— Тату, ні! — Океанія кинулася до батька і спробувала звільнити його із залізних пальців машини. Із байдужим виглядом робот відкинув її вбік. Матроси обурилися. Хоча вони не дуже любили Рембо і його дочку, але ж залишалися французами.