— Здивовані? — В голосі Ліваноса чулися веселі нотки. — Те, що ви бачите перед собою, в минулому являло собою частину обладнання «Левіафана». Найпростіша конструкція, що мала кодове позначення «Механічна робітнича одиниця два крапка сім». Цей автомат передбачалось використовувати для виконання найважчих операцій під час ремонту гвинтів, гребних валів і суднових машин. Крім того, він був пристосований для підводних робіт. Його найперша версія керувалася двома техніками. Той, хто займав верхнє сидіння, контролював руки робота, а той, хто був унизу, — його ноги. Трохи згодом Дарон замінила техніків на радіокерований контрольний пристрій. Саме той прилад, що його ви могли побачити в голові дрона.
— Тобто, люди все ще можуть керувати ним?
— Тепер, коли ви відключили його основний центр керування, — так. Саме в цьому й полягає наш шанс. Якщо вам удасться добратися на ньому до Палацу Посейдона і знешкодити Дарон, — ми перемогли.
— Але ж як це здійснити? Тунель пневматичної залізниці перебуває під надійною охороною.
— А це вже не ваша печаль. Я сам укажу вам шлях, за яким навіть Дарон не в змозі постійно стежити.
56
Шарлотта мало не підскочила від жахливого гуркоту. Двері їхньої в’язниці було вибито. Двоє дронів-охоронців увірвалися всередину, зайшли до апартаментів полонених і зайняли позиції праворуч і ліворуч від дверей. Слідом за ними з’явився Каліостро. Його обличчя в темних окулярах було перекривлене і спотворене люттю.
Шарлотта передбачала, що патруль невдовзі прийде до них, проте вона не очікувала, що так швидко. Каліостро обійшов усе приміщення, розглядаючись на всі боки, а потім перелічив усіх присутніх.
Дівчина знала, що Гумбольдт і Оскар навряд чи встигли за цей час упоратися зі своїм завданням, а відтак вирішила всіляко затягувати справу.
— Що сталося з постачанням електрики? — запитала вона. — Чому скрізь так темно?
Каліостро замість відповіді заходився ще ретельніше обнишпорювати всі закутки приміщення. Зазирнув у вітальню, спальні, ванну, а потім у кімнату відпочинку, заставлену книжковими полицями. Нарешті, щось обмірковуючи на ходу, він повернувся до вхідних дверей. На якусь мить Шарлотта повірила, що він нічого не помітив, як раптом Каліостро зупинився й повернувся назад. Коли мажордом знову з’явився біля дверей приміщення, обличчя його так само спотворилося від люті.
— Де Гумбольдт? — скреготливим голосом запитав він.
— Можливо, спить.
— Це неправда! Я все обшукав. А цей хлопець, де він сховався?
— А ви подивіться в душових! — Шарлотта безтурботно усміхнулася.
Каліостро кинувся до душових, щоб за кілька секунд вискочити звідти страшенно розгніваним.
— Тривога! — загукав він у мікрофон, укріплений на комірі його пальто. — Двоє здійснили втечу! Прошу вас негайно зачинити всі двері у приміщеннях, що прилягають до житлового сектора, і вислати озброєні патрулі. Ми маємо справу з…
Він раптом замовчав, ніби вдавившись, і притиснув долоню до вуха. Схоже, що йому повідомили якусь новину.
— Вони зробили… Як? — заволав Каліостро. — Та це ж абсолютно неможливо! Я…
Він знову замовк. Потім виразно промовив:
— Згоден. Я негайно подбаю про це. — Він відключив радіозв’язок.
— Що сталося? — з наївним виглядом поцікавилася Шарлотта. — Сподіваюся, нічого поганого?
— Замовкни! — проскреготів мажордом. — Гумбольдт і хлопчисько захопили робота й використали його для втечі. Та далеко їм не втекти, це вже я можу гарантувати.
Шарлотта ковтнула. Серце її калатало в грудях, та вона намагалася виглядати спокійною.
— Якщо ви скажете нам, де саме це сталося, можливо, ми зуміємо допомогти вам у розшуках. — Дівчина розуміла, що ризикує остаточно розгнівати мажордома, та в неї було завдання виграти якомога більше часу.
Каліостро впритул підступив до Шарлотти.
— Ви ще жартуєте? Дарма, зараз із жартами буде покінчено. Я отримав наказ негайно доправити всіх вас на станцію асиміляції. Чергові медики вже напоготові.
— Медики? Що ви маєте намір із нами зробити? Я вимагаю пояснень!
Каліостро більше не відволікався на розмови з Шарлоттою. Він подав знак роботам:
— Хапайте їх!
Дрони-охоронці залишили свій пост біля дверей і заходилися, не розбираючи, хапати всіх, хто траплявся під руку, й заштовхувати до контейнерів у себе на грудях. Шарлотта намагалася сховатись, та залізна рука наздогнала її й підняла в повітря. Вілма злякано пискнула й вирвалася з рук дівчини. Океанія кинулася на допомогу подрузі, але також потрапила до залізної клешні, а потім і до того ж самого контейнеру, що й Шарлотта. Слідом за ними туди вкинули одного з матросів, і після цього сегмент обшивки захлопнувся — спрацювали магнітні затиски.
Усе оповила темрява. В’язні відчули, як дрон почав пересуватися.
Оскар і Гумбольдт перебували у шлюзі перед люком, що виводив із-під купола, заповненого повітрям, просто на морське дно. Люк було наглухо задраєно, а сидіти у грудях робота їм було надзвичайно незручно. Смерділо іржавим залізом і машинним мастилом, повсюди були якісь гострі кути, об які Оскар раз у раз набивав синці та гулі, сидіння були жорсткими й холодними.
Ліванос коротко пояснив їм принципи роботи механізму дрона, та цього виявилося недостатньо для того, щоб успішно ним керувати. Щоб як слід у всьому розібратися, знадобився б як мінімум тиждень, та саме його наші герої й не мали. Більше того — щохвилини ситуація змінювалася. До того ж, після того як вони зачинили двері, що вели до шлюзу, увірвався зв’язок через лінгафон, і людям залишалося покладатись лише на власні сили.
Крізь невеликі ілюмінатори в передній частині корпуса робота Оскар бачив, як вода із шумом полинула до шлюзу й почала швидко підніматися. Спочатку вона добралася до сталевих ступнів робота, потім — до колінних з’єднань, і ось уже й ілюмінатори сховалися під водою.
Невдовзі шлюз заповнився по вінця, й настала черга зовнішнього люку. Гумбольдт, який сидів над Оскаром і керував руками дрона, крутнув штурвал, за допомогою якого відкривався люк. Почулося гучне клацання замка, і герметичні стулки відчинилися.
Оскар уважно подивився навколо, скільки дозволяло світло прожекторів на куполі, і плавно надав гігантові руху. Його власні ноги за допомогою шкіряних ремінців було зафіксовано на парі сталевих педалей, а вище, на ділянці колін, їх обхоплювала ще одна пара ременів, з’єднаних зі стрижнями, які рухалися на шарнірах. Кожний його рух робот повторював дуже точно: якщо Оскар підіймав праву ногу, робот також її підіймав, а кожний, навіть невеликий крок Оскара перетворювався на триметровий крок величезного механізму. Було забавно керувати дроном таким чином — нібито існуєш у чужому тілі.
Крок за кроком робот пересувався нерівним дном, поступово поринаючи в пітьму безодні. Променів прожекторів вистачило метрів на тридцять, а далі чорнів непроглядний морок.
— Як ти гадаєш, яка кнопка вмикає власне освітлення дрона? — Гумбольдт розгублено втупився у панель приладів, що була всіяна безліччю різноманітних перемикачів і різнокольорових кнопок.
— Я гадаю, ось ця. — Оскар указав на середню. Вона була розташована серед кнопок, пов’язаних із зовнішніми функціями робота, про які згадував Ліванос у своїх інструкціях.
— Ти впевнений?
— Не на всі сто, але варто спробувати.
— Ну, гаразд. — Учений натиснув на світну кнопку, і тієї ж миті спалахнули два прожектори, прорізавши темряву своїми білими променями.
— Мені б ніколи не вдалося запам’ятати таку силу всякої всячини, — схвально зауважив Гумбольдт. — А тепер — кроком руш! На нас чекає пані Дарон.
Оскар заходився по черзі натискати на педалі. Давно не змащені шарніри рипіли на ходу, але працювали справно. Однак, пройшовши першу сотню метрів, він був змушений зупинитися, щоб відсапатися. Незвичні умови, важка робота і затхле повітря швидко стомлювали. Крім того, йому ніби передавався опір, що його справляло рухові робота навколишнє середовище.