— Що ви маєте намір робити?
— Цього я поки що не скажу. Може статися й таке, що мені самому не вистачить мужності.
— Невже все так уже погано?
— Гірше, ніж ти думаєш. — Гумбольдт замислено посмикав себе за щоку. — Гаразд, пересувай нас разом із дроном до виходу із шлюзу і тримай обидва кулаки за те, щоб мій план удався.
Оскар докрокував до металевих воріт і зупинився. Нарешті, він може дати хоч якийсь перепочинок ногам. І поки Гумбольдт відкривав міцний сталевий замок на дверях і заповнював шлюзову камеру водою, він марно намагався вгадати, що ж саме вчений вигадав, поки вони йшли. Це ж було справжнє божевілля — просто так узяти й зайти під купол. Вони не встигнуть зробити й двох кроків, як їх скрутять роботи.
Тоді навіщо все це?
Стулки люку потужно загули й роз’їхалися.
— А тепер спробуємо, — промовив Гумбольдт і хлопнув Оскара по плечу. — Ану, підведи свого робота ближче до пульта контролю.
Оскар зробив крок у шлюзову камеру й підвів робота до пульта. Запірний механізм відкривався за допомогою простого числового коду, який, втім, успішно запобігав проникненню сторонніх до найпотаємнішого місця храму.
— Ліванос повідомив мені комбінацію цифр, — пояснив Гумбольдт. — Сподіваюся Дарон не встигла її змінити, незважаючи на свою кмітливість.
Оскар усе ще нічого не розумів.
— Ви що ж, насправді хочете здатися дронам-охоронцям?
— Ну, звісно, — відповів Гумбольдт. — І чим ближче ми до них опинимося, тим кращим буде результат. — Він кивнув у бік тунелю.
Роботи тим часом помітили, що запрацював шлюз, кинулися до люка і скупчилися біля нього щільною юрбою.
Гумбольдт вийняв із кишені сюртука клаптик паперу, глянув у нього й набрав на пульті код. Над пультом керування заблимала сигнальна червона лампочка. І одразу почувся пронизливий сигнал. Гумбольдт натиснув на кнопку, що запускала механізм відкривання люка.
— А тепер назад — через зовнішній люк!
— Як?
— Повертайся назад! Мерщій!
Оскар розгубився. Учений і раніше відзначався ексцентричністю та дивними ідеями, та це вже було ні на що не схоже. Однак, він усе ж не наважився заперечувати й поспіхом розвернув робота.
Щойно вони опинилися в отворі вхідних дверей, Гумбольдт скомандував:
— Стоп! Стій, де стоїш!
— Але ж тоді люк не зможе закритися, — запротестував Оскар. — Нас просто затисне між стулками!
— У цьому якраз і полягає моя ідея! Обіпри ноги робота об поріг, а я чіплятимуся руками за дверну раму. І молися, щоб дрон зумів витримати шалений напір потоку води.
— Отакої! Ви що ж, справді хочете?..
— Саме так! Уперед!
Оскар установив робота впоперек дверного отвору. Важкі стулки почали закриватися, а потім уперлись у сталеве тіло робота і стиснули його. Оскар відчував величезне зусилля, з яким люк намагався закритися, проте все було марним. Робот застряг в отворі, і опір, що його створювало сталеве чудовисько, був надто великим. Серводвигуни ревли від напруження. І цієї миті почав відкриватися внутрішній люк, що вів під купол. Катастрофа стала невідворотною.
Хлопець пополотнів. Це божевілля — Гумбольдт намагався затопити тунель!
Оскар відчував, як могутній потік струшує тіло їхнього робота. Дедалі більше води линуло до скляного тунелю за люком. Мабуть, Дарон вважала, що роботи не здатні виконувати нелогічні дії, інакше вона б обов’язково передбачила систему аварійного закривання шлюзів. А тепер до тунелю транспортної системи увірвалися тисячі тонн солоної води, руйнуючи все на своєму шляху. Юнак бачив, як бурхлива хвиля досягла натовпу роботів-охоронців, розкидала їх на всі боки й потягла до тунелю. Здійнявся страшенний гуркіт, завили аварійні сирени. Автоматичні чудовиська один за одним зникали в отворі тунелю.
Невідомо, скільки часу мине, поки вода остаточно заповнить тунель. Та й роботам знадобиться чимало часу, щоб повернутися й спробувати виловити порушників. Та й не відомо, чи вдасться їм взагалі залишитися на ходу в цій катавасії.
Їхньому роботу теж загрожувала небезпека. В ілюмінатор Оскар бачив, що його залізні руки, що вчепилися у краї стулок люка, подекуди пошкодило страшенним тиском, а ноги потроху згинаються. Якби тіло автомата не було затиснуте між стулками шлюзу, то потік води також потягнув би його за собою. Та найстрашніше вже було позаду.
За деякий час стало трохи легше. Течія послабилася, а тунель майже на дві третини заповнився водою. Тепер тиск потоку зменшувався щохвилини. Повітря в тунелі залишалося зовсім трохи, і скоро воно вийшло зовсім.
Минуло близько чверті години, і Гумбольдт нарешті промовив:
— Я гадаю, ми можемо йти. Саме час спробувати.
Оскар послабив тиск на педалі, і робот, звільнившись із сталевих лещат, посунувся вперед. Його трохи протягло у воді в бік тунелю, та він хитнувся і став на обидві ноги. Оскару довелося докласти зусиль, щоб утримати баланс — для цього доводилося втримувати корпус робота дещо похило, в напрямку, протилежному до течії. Та він швидко пристосувався до незвичайного положення й почав наближатися до мармурових сходів, які вели до резиденції Дарон.
Так само, як і все навколо, сходи вже були майже повністю залито водою. Лише їхня верхня частина — там, де містився вхід до Палацу Посейдона, — височіла над поверхнею. Простір навколо них заповнювало стиснене, наче у водолазному дзвоні, повітря.
Подолавши останні східці, Оскар зупинив робота, відкрив грудний сегмент обшивки й жадібно вдихнув чисте повітря. Дим, що був усередині дрона, поступово почав розсіюватися. Юнак вибрався назовні й одразу ж зігнувся навпіл, зайшовшись від нападу кашлю.
— Тобі зле, мій хлопчику?
Оскар кивнув, усе ще тримаючись за груди.
— Давайте вже швидше відключимо цю залізяку й заберемося звідси!
Гумбольдт струсив краплі вологи зі свого сюртука й зі стриманою загрозою промовив:
— Саме так ми й зробимо.
60
Під склепінням храму панувала благоговійна тиша, яку порушувало лише неголосне потріскування численних реле. Прямуючи до узвишшя, на якому був розташований магічний кристал, Оскар чув навіть, як тихенько порипують його черевики, ступаючи скляними плитами підлоги. Та не встиг він зробити й десяти кроків, як у величезній залі почувся голос Дарон:
— Рада вас вітати, професоре Гумбольдт! Привіт і тобі, Оскаре!
Жіночий голос звучав м’яко та мелодійно.
Гумбольдт підвів голову.
— Добридень, Дарон!
— Я щаслива, що знову бачу вас, професоре.
— Поділяю твоє почуття. Ти знаєш, навіщо ми тут?
— Ну звісно! Ви хочете мене відключити.
— Ми й справді маємо такий намір.
Оскар тим часом заглядав в усі закутки, побоюючись потрапити в якусь підступну пастку. Він зможе заспокоїтися лише тоді, коли цю машину буде відключено раз і назавжди.
— Повірте, я чудово вас розумію, — промовила Дарон. — Із вашої точки зору, ви просто зобов’язані зробити це.
Гумбольдт насупився.
— Аж ніяк не чекав від тебе такого глибокого розуміння.
— Справді? Але чому? Те, що я машина, зовсім не означає, що я тупа залізяка. Ви спостерігали за мною, оцінили мене й мали змогу зробити відповідні висновки. Так зробила б будь-яка людина з вашим рівнем інтелекту. Він дуже високий, я одразу помітила.
— Дякую за комплімент.
— Не піддавайтесь на лестощі, — шепнув Оскар. — Вона просто намагається виграти час, поки наспіє підкріплення.
— Не турбуйся, друже, — усміхнувся Гумбольдт.
— Я і справді ставлюся до вас із найглибшою повагою, — вела далі Дарон. — Скажіть, а чи правда, що керівні кола Берлінської академії наук відкинули вас тільки тому, що ваші наукові погляди відрізнялися від загальноприйнятих?
— Звідки тобі відомо про це?
— Мої джерела інформації надзвичайно різноманітні. Гадаю, ви будете здивовані, дізнавшись, на які дива я здатна.
— Я глибоко переконаний у цьому.