Оскар недовірливо подивився на те, що дівчина тримала в руках.
— Косметика? — запитав він.
— Саме так. Звичайна пудра. Треба ж хоч якось замаскувати цей жахливий синець.
Вона простягнула йому кишенькове дзеркальце. Те, що Оскар побачив у ньому, примусило його злякано відсахнутися. Вся його ліва щока була густо-синьою з фіолетовим краєм. Приблизно так він виглядав би, якби гепнувся обличчям у чорничний пиріг. Від переляку він сів на стілець. Можливо, варто було б попросити, щоб над умивальником закріпили бодай якесь люстерко?
Тим часом Шарлотта без зайвих балачок заходилася обробляти його пензликами та ватяними тампонами. Раніше він нізащо не погодився б на таку надзвичайну процедуру, але тепер, схоже, нічого не вдієш. А за хвильку-другу йому це навіть почало подобатися. Дівчина все робила спритно і майстерно, і Оскар насолоджувався тим, що вона так близько від нього. Легкий запах лаванди лоскотав йому ніздрі. Цікаво, це парфуми чи Шарлотта сама так пахне?
Йому страшенно хотілося сказати щось приємне, проте нічого путнього на думку не спадало. Може, це й смішно, та поряд із нею Оскар завжди трохи ніяковів і сам дивувався з цього, адже у своєму середовищі він був знаний як справжній Казанова. Очевидно, вся справа полягала в тому, що Шарлотта надто розумна й бачить його наскрізь. Що б там не було, а біля неї він почувався зовсім не так, як із іншими дівчатами.
За п’ять хвилин Шарлотта скінчила роботу.
— Я гадаю, вийшло непогано.
Вона знову простягнула йому дзеркальце. Оскар подивився на себе з боків: і справді чудово! Крім легкого набряку, нічого не помітно. Він хотів було подякувати Шарлотті, та вона прибрала дзеркальце до кишені й суворо сказала:
— Нам ніколи розводити теревені. Гумбольдт уже чекає. Взувай швиденько черевики й біжи вниз.
4
Двері до бібліотеки були широко відчинені. Оскар нервово пригладив волосся й переступив поріг приміщення.
— Ну, нарешті! — вигукнув учений. — Скільки можна чекати на тебе!.. Пане Нікомедес, дозвольте вам представити моїх вірних супутників. Це Еліза Моліна, моя племінниця Шарлотта і мій слуга Оскар. І, звісно ж, Вілма, котра також брала участь у нашій експедиції до Південної Америки й надала нам чимало справді безцінних послуг.
(У кошику під столом сиділа ківі, уважно спостерігаючи за всім, що діється). Гумбольдт узяв банку з кормом і кинув пташці маленький шматочок ласощів. Тваринка пожадливо проковтнула частування.
— Дуже радий. — Нікомедес гаряче потиснув руки всім, за винятком Вілми. — Досить незвичайний склад для дослідницької експедиції, проте й ми живемо в незвичайний час.
— Цілком згодний із вами, — підхопив Гумбольдт.
— У вас дивовижне зібрання географічних карт, — похвалив Нікомедес. — Ваші атласи — як старовинні, так і новітні, — чудової якості. Можна глянути?
— Так-так, прошу.
Судновласник зняв із полиці одну з книжок, погортав і акуратно повернув на місце.
— Судячи з ваших імен, здогадуюся, що ви, панове, обидва з Греції? — запитав Гумбольдт.
— Ми з капітаном Фогіацисом із Афін. Прибули вчора ввечері експресом «Еллада». Поїздка була тривалою і досить стомливою.
Гумбольдт указав гостям на крісла.
— Будь ласка, сідайте, — сказав він. — Маю зазначити, що ви чудово володієте німецькою мовою.
— Дуже дякую. — Нікомедес здавався задоволеним. — Я мав рідкісну можливість відвідувати одну з найкращих шкіл в Афінах. Мій викладач англійської та німецької був родом із Гамбурга.
— Чи можу я запитати, хто порадив вам звернутися до мене?
— Ваша відомість та заслуги не потребують рекомендацій. Про вас складають легенди, ваші публікації викликають палкі суперечки в науковому світі. Із газет мені стало відомо, що надалі ви маєте намір надавати послуги приватним особам і компаніям. І перш за все тим, хто зіткнувся з е-е-е… не зовсім звичайними проблемами. Коли стаття з вашою заявою трапилася мені на очі, я миттєво зрозумів: ви — саме та людина, котра мені потрібна.
Він багатозначно подивився на свого супутника.
— Сподіваюся, що ваші очікування щодо мене виправдаються, — з посмішкою промовив Гумбольдт. — Та одразу зазначу: ми не чаклуни, тож чудес не робимо.
— І все ж це саме те, на що ми сподіваємося. Я маю на увазі, що ви здатні зробити неможливе можливим, хоча й не робите чудес.
Гумбольдт знизав плечима.
— Такого роду підприємництво для мене — справа нова. Скажу прямо — ви мій перший клієнт від того моменту, як я покінчив зі зграєю старезних університетських рептилій. Проте я й насправді маю неабиякий досвід у дослідженні незвичайних та унікальних феноменів. І можете бути певні — якщо я погоджуся взятися за ваш випадок, то докладу до цього весь свій час і можливості.
— Правду кажучи, ні до кого іншого я б і не наважився звернутися з нашою проблемою. — Судновласник заговорив тихіше. — Інформація, з якою я хочу вас ознайомити, потребує найвищого ступеня секретності. Жодне слово з нашої розмови не повинне вийти за межі цих стін.
— Можете повністю нам довіритися, ми вміємо зберігати таємниці.
Нікомедес замовк. Після хвилинної паузи він знову заговорив:
— Те, про що я зараз розповім, може здатися вам дивним, проте, запевняю вас, усе це — чистісінька правда.
Гумбольдт усміхнувся.
— За своє доволі тривале життя я перебачив чимало дивовижних речей.
Еліза, яка незадовго до того вийшла з бібліотеки, повернулася з тацею, на якій стояли екзотичні напої та наїдки. На столі з’явилися склянки з водою і фруктовими соками, кришталеві келихи, тарілочки з солодким і солонуватим печивом.
— Що питимете, шановні: воду, соки, коньяк?
— Дуже дякую, — заперечно похитав головою Нікомедес. — Для спиртного, мабуть, іще не настав час. Та це стосується тільки мене — можливо, мій супутник не відмовиться від чарочки горілки, а то в нього й досі негаразди з нервами. Він чимало пережив, можете мені повірити.
Поки Еліза наливала чарку для літнього відвідувача, Оскар нишком розглядав грецького капітана. В усій фігурі старого морського вовка відчувалася глибока внутрішня драма: пальці його міцних рук тремтіли, очі нібито були звернені всередину. Що б такого могло трапитися з мужнім моряком?
— Не знаю, чи говорить вам про щось моє ім’я, — почав Нікомедес. — Наша родина володіє однією з найбільших у Греції судноплавних компаній. Її заснував мій дід. Нині мій батько очолює компанію, заправляє всіма справами, а я вже протягом двох років є його молодшим партнером. Нам належить п’ятнадцять пароплавів, причому десять із них постійно перебувають у морі. Наша діяльність поширюється на узбережжя Пелопоннеса, острів Крит і прилеглі дрібні острови. Також ми регулярно здійснюємо вантажні перевезення на Кіпр. Наші судна доставляють продовольство, деревину, сталь, вугілля та інші вантажі. Маршрут між афінським портом Пірей і островом Крит повністю контролюється нашою компанією. Саме на цьому маршруті останнім часом загубилися три наші кораблі. Це дуже серйозна втрата для нас.
— Загубилися? — Гумбольдт підняв брову. — Загубитися може гаманець, капелюх або ціпок, але ж пароплав? Що то були за кораблі?
— Пароплав «Корнелія» мав завдовжки сорок п’ять метрів і брав на борт близько двохсот тонн вантажу, — відповів Нікомедес. — Потужність парової машини — шістсот кінських сил, середня швидкість — чотирнадцять вузлів. Інші два кораблі були ще більшими. Вантаж складався переважно із рейок для будівництва залізниці, що нині проводиться на Криті. Всі судна були досить міцними й мали чудові мореплавні якості. Навіть той страшенний шторм, під час якого загинула «Корнелія», не являв для них серйозної загрози. — Він ковтнув із склянки води з льодом. — Капітан Фогіацис командував «Корнелією» в день її загибелі, і лише йому одному з усього екіпажу вдалося залишитися живим. За його словами, судно під час бурі було атаковане невідомим морським чудовиськом, однак ані мій батько, ані мій дідусь не ймуть цьому віри. Вони впевнені, що Фогіацис, незважаючи на його бездоганну репутацію, того дня хильнув зайвого й посадив «Корнелію» на рифи. — Молодий чоловік співчутливо подивився на капітана. — Та я знаю Димитріоса Фогіациса з дитинства. Він інколи брав мене з собою в плавання. І вже кому-кому, а мені б він не брехав.