Перший господар у Федорівці Міхал Боровський видавав заміж свою старшу із чотирьох доньок, Барбару. Тож весілля мало бути гучним та багатолюдним, і музик запросили грати на два дні. Музикантам це було на руку, бо означало подвійний дохід, та йсплатив Міхал за день на десять злотих більше.
Коли всі гості вже зібрались на подвір’ї великого обійстя Боровських і відлунав марш на честь останнього із запрошених, до музик підійшов кум Віктора Ткачука, хрещений батько Ларка Матвій Турук. Привітавшись і запропонувавши музикам бакуну[7], Матвій звернувся до Віктора:
– Ото тільки-но почув новину з повітової управи. Кажуть, що на тому тижні будуть збирати у Володимирі хазяїв з кіньми, які приписані до військового тилового обозу. А ми ж з вами, куме, у ньому числимось. То, певно, треба готувати вози…
– От дідько, – спохмурнів Віктор, – а я ж якраз збирався сіно возити.
Матвій підійшов до Віктора впритул і тихо мовив:
– Боюся, що не до сіна скоро буде, куме. Мій знайомий підслухав розмову польських офіцерів, то ті ніби говорили, що німець готується напасти на Посполиту вже ближчим часом.
– Все може бути, – ще більше спохмурнів Віктор. – Не доведи, Боже, ще війна почнеться. Ми з вами воювали, куме, знаємо, що то таке.
– Тож так, – невесело протягнув Матвій, затягуючись міцним бакуном.
Раптом його обличчя посвітліло, і, штурхнувши Віктора ліктем, Матвій кивнув на дівчину, яка якраз виходила з хати.
– Гляньте, моя наймолодша вийшла, Анна. Ото вогонь-дівка буде, а красуня ж яка! У матір свою пішла – і красою, і гордістю. А така патрійотка, що й мене з Оксаною багато чого з нашої історії може навчити…
Музикантів покликали до столу, і Матвій Турук відійшов, узявши з Віктора обіцянку, що він ночуватиме в нього.
Музиканти, які грали на весіллі два дні, завжди ночували в обійсті, де відбувалося весілля. Та оскільки Вікторів кум жив у Федорівці, то він радо погодився на його пропозицію. Однак поспати їм майже не вдалося. Під ранок у вікно будинку Туруків, які жили недалеко від Боровських, постукав переляканий Марек Біскуп. Вікторові, який услід за господарем вибіг на вулицю, Марек сказав, що Олекса Дяківський захворів і не може навіть підвестись. Порадившись з Матвієм, Віктор вирішив везти Олексу не до лікаря в недалекий звідси Володимир, а у Війтову Волю до відомої на всю округу знахарки Параски Вовчук. У неї лікувалась уся родина Ткачуків. І Віктор тітці Парасці довіряв, як самому собі. Зрештою і Ларка потрібно було взяти на заміну Олексі. Весілля ж ніхто не скасовував, і з обіду на ньому знову потрібно було грати. Тим паче, що гроші музикантам батьки наречених заплатили наперед. Тож передавши Олексу в надійні руки тітки Параски, Віктор з кумом одразу поїхали за Ларком. Галя, дружина Віктора, була незадоволена, що сина з самого ранку, та ще й у неділю, забирають грати на весіллі. Але Ларко аж світився від радості, і мати таки дала згоду. А в останню мить, коли всі вже сиділи на возі й мали от-от рушати, до них приєднався ще й Левонко. Оскільки Левон Красніцький-старший часто брав сина з собою на весілля, бо той вже непогано грав на кларнеті, то Віктор погодився. До того ж Левонка привела його мама. А яким вже щасливим, що гратиме на весіллі зі своїм товаришем, був Ларко!
Другий день весілля починався після полудня. Поки гості сходились, музики безупинно грали. Вони розташувались навпроти воріт, тож усі, хто заходив, одразу бачили зміни, які відбулися в гурті музикантів від учорашнього дня. Замість відомого багатьом з них Олекси Дяківського на бубні відбивав такт кремезний темно-русявий хлопчина років п’ятнадцяти. А на кларнеті вигравав десь таких самих років світловолосий підліток. Обидва вони ще й пританцьовували в такт мелодії, і це вкупі з їхнім віком приводило присутніх у неймовірний захват.
– Але й ладні музики! – схвально перегукувались між собою чоловіки.
– А які гарні, – перешіптувались дівчата.
Коли між мелодіями виникла чергова пауза, музики вклонились і, знову взявшись за інструменти, раптом завмерли. За хатою почулись звуки кларнета, і з-за рогу зненацька з’явився Красніцький-старший, награючи мелодію популярної польки. До нього одразу ж приєднався кларнетист з гурту, а за мить, виказавши мімікою здивування, долучилися скрипки і бубен. Удвічі підсилена, швидка мелодія полинула над селом, заохочуючи до танцю.
Анна Турук стояла біля ґанку й невідривно дивилась на молодих музикантів, поперемінно переводячи погляд з одного на другого. Її виразні карі очі аж сяяли від захвату, а стрункі ніжки в нових вишневих «румунках»[8] ніби мимоволі пританцьовували під запальну мелодію.