Чен Сінь похитала головою:
— Ні, до Юпітера маєш летіти ти. Бери корабель і лети. Я не беру участі в рутинній роботі компанії, тож цілком можу залишитися на Землі.
— Ти просто не хочеш опинитися серед небагатьох обраних, яким поталанить вижити.
— Я тут лише одна з мільярдів інших людей. Хай там як, але якщо спільна страшна доля вготована мільярдам одночасно, то це насправді не так і страшно.
— Я дуже турбуюся про тебе, — сказала АА, обіймаючи Чен Сінь за плечі. — І навіть не тому, що на тебе може чекати смерть разом із мільярдами інших людей. Я боюся, що тобі доведеться зіткнутися з чимось страшнішим за саму смерть.
— Для мене це не вдивовижу.
— Якщо ти й надалі обстоюватимеш ідею польоту зі швидкістю світла, то тобі вготована ще одна подібна зустріч. Думаєш, ти виявишся готовою до такого?
Хибна тривога виявилася найбільшим соціальним потрясінням із часів Великого переселення. І хоча самі заворушення були нетривалими, а заподіяні збитки — не катастрофічними, спогади про цю подію ще довго ятрили розуми людей.
Несанкціоновані запуски космічних кораблів із необлаштованих майданчиків сталися в кількох тисячах космопортів — це призвело до загибелі в полум’ї термоядерних двигунів понад 10 тисяч осіб. Збройні сутички траплялися і біля нижніх станцій космічних ліфтів, але там, на відміну від безладів у космопортах, протиборчими сторонами часто виступали окремі країни. Їх уряди вирішили надіслати експедиційні корпуси для встановлення контролю над станціями міжнародних космічних ліфтів в екваторіальній частині Світового океану, і повномасштабні військові дії не розпочалися лише завдяки швидкому скасуванню повідомлення про напад. Окремі інциденти захоплення космічних кораблів траплялися на орбіті Землі й навіть на Марсі.
Окрім негідників, які намагалися врятувати власне життя за будь-яку ціну, стартуючи й не зважаючи на скупчення людей, громадськість надзвичайно обурили й інші відкриття, які сталися під час хибної тривоги. Так, на геосинхронній орбіті й зворотному боці Місяця таємно будувалися десятки невеличких кораблів міжзоряного та квазізоряного класу. Останні теж мали замкнену систему підтримки життєдіяльності, але оснащувалися двигунами тільки для міжпланетних перельотів. Деякі з цих дорогих транспортних засобів належали корпораціям, інші — багатим приватним особам. Ці космічні кораблі не відзначалися великими розмірами, й більшість із них під час мандрівки у далекі світи, за якої замкнена екосистема корабля забезпечує виживання пасажирів протягом тривалого часу, могла взяти на борт лише кількох людей. Істинне призначення цих кораблів було легко зрозуміти: вони на довгі роки стали б надійним сховком у затінку планет-гігантів.
Повністю розбудована Система раннього сповіщення може попередити про напад щонайменше за 24 години. Якщо напад за теорією Темного лісу все ж станеться, жоден існуючий нині космічний корабель не встигне доправити людей до найближчого безпечного місця — Юпітера. Усі, хто перебуває на Землі, дійсно перебувають за крок від загибелі. Люди чудово розуміли, що криваві сутички в боротьбі за виживання під час хибної тривоги — це просто безглуздий прояв колективного божевілля, продиктованого інстинктом самозбереження. На цей час на околицях Юпітера мешкали приблизно 50 тисяч осіб — здебільшого це військовослужбовці, які таборилися на базі Об’єднаного флоту. Але були й цивільні — вони, зокрема, проводили підготовчі роботи для реалізації проєкту «Бункер». Однак усі ці земляни мали вагомі підстави перебувати у відносній безпеці порівняно з рештою людей, і громадськість не мала жодних заперечень. Але щойно завершиться створення раніше прихованих кораблів, їх заможні власники зможуть довіку ховатися в затінку Юпітера.
На сьогодні, принаймні поки що, в міжнародному чи національному законодавстві не існувало норм, що забороняли б юридичним або фізичним особам будувати космічні кораблі міжзоряного класу, а пошук прихистку на зворотному боці планет-гігантів не міг розцінюватися як прояв ескапізму. Але зараз ішлося про найбільший прояв несправедливості в історії людства — нерівність усіх перед смертю.
Історично несправедливість здебільшого проявлялася в рівні достатку та соціальному статусі людини, але всі лишалися більш-менш рівними перед лицем смерті. Звісно, завжди існувала певна несправедливість і в цій царині: нерівний доступ до досягнень медицини; різний рівень виживання у разі стихійних лих, спричинений відмінністю рятувальних засобів у багатих і бідних; коливання відсотка загиблих серед військових та цивільних під час військових дій тощо. Але ніколи не було ситуації, за якої невелика кількість людей, що становить менше однієї десятитисячної населення Землі, мала змогу сховатися й вижити, тоді як решта — мільярди — змушені просто чекати на смерть на поверхні планети.
Навіть у давні часи настільки кричуща нерівність не могла існувати довго, що вже казати про сьогодення.
Саме цей чинник примусив світове співтовариство змінити ставлення до проєкту побудови надшвидкісних кораблів, перейшовши від його обговорення до скептичного сприйняття.
Звісно, життя за Юпітером або Сатурном усередині космічного корабля, хоч і здатного пережити удар за теорією Темного лісу, не здавалося завидною долею. Незалежно від того, який рівень комфорту може забезпечити замкнена система підтримки життєдіяльності, людям все одно довелося б існувати в холодній, порожній, віддаленій та ізольованій частині Сонячної системи. Утім спостереження за другим трисоляріанським флотом засвідчили, що космічний корабель, який використовує рушійну силу викривленого простору, майже миттєво досягає швидкості світла. Подібні кораблі будуть здатні дістатися від Землі до Юпітера десь за годину, а отже, їхні власники матимуть удосталь часу, щоб забратися геть після отримання звістки від Системи раннього сповіщення про напад на Сонячну систему. І ці привілейовані особи та багатії зможуть із комфортом продовжувати жити на Землі й покинути мільярди людей помирати, коли настане час. Подібна перспектива здавалася суспільству абсолютно неприйнятною.
Спогади про жахливі події, які сталися після отримання хибного повідомлення про напад, все ще були свіжими, тому більшість людей вважала, що поява надшвидкісних космічних кораблів може спровокувати нову хвилю заворушень по всьому світу. У результаті всі спроби реалізувати проєкт побудови подібних кораблів наштовхувалися на небачений до того опір.
Причиною панічної реакції на хибну тривогу була надзвичайна чутливість постінформаційного суспільства до таких подразників. Дезінформація з’явилася через певну аномалію, виявлену першим блоком Системи раннього сповіщення. Ця аномалія виявилася реальною, проте не мала нічого спільного з фотоїдами.
Витяг із «Минулого поза часом»: Система раннього сповіщення про напад на Сонячну систему
Людство мало змогу спостерігати за фотоїдами лише двічі: під час руйнування системи 187J3X1 та знищення Трисоляриса, тож даних спостережень бракувало, для того щоб робити певні висновки. Усе, що було відомо про фотоїд, вкладалося в одне твердження: ця частинка здатна рухатися майже зі швидкістю світла. Проте людство не мало жодних достовірних даних про об’єм, масу спокою чи релятивістську масу цієї елементарної частинки. Фотоїд, поза всяким сумнівом, був найпримітивнішим засобом ураження, здатним знищити зірку за допомогою лише власної кінетичної енергії, що виникала внаслідок збільшення релятивістської маси до захмарних показників. Будь-яка цивілізація, що опанувала технологію прискорення до швидкості світла більш-менш великого об’єкта, одночасно отримує доступ до зброї з надзвичайно великим руйнівним ефектом. І до того ж дуже «ощадливої».
Найцінніші дані спостережень за фотоїдами було отримано незадовго до знищення Трисоляриса. Ученим удалося зробити важливе відкриття: внаслідок надзвичайно високої швидкості руху фотоїди під час зіткнення з окремими атомами чи пилом у міжзоряному просторі починають інтенсивно випромінювати світло в діапазоні від видимого спектра до гамма-променів. І це випромінювання має певні унікальні характеристики. Через надзвичайно малі розміри безпосереднє спостереження за рухом фотоїдів вести було неможливо, натомість людство цілком могло відслідковувати появу випромінювання з настільки характерними показниками.