На перший погляд, заздалегідь попередити про появу та наближення фотоїдів було нереально, оскільки вони рухаються майже зі швидкістю світла, тож майже не відстають від власного випромінювання, досягаючи цілі ледь не одночасно з ним. Інакше кажучи, спостерігач перебуває поза світловим конусом події.
Але насправді ситуація дещо інша. Оскільки будь-який об’єкт, що володіє масою спокою, ніколи не зможе досягти швидкості світла, то й швидкість фотоїдів, хоч і максимально наближалася до цих значень, проте на дещицю відрізнялася від швидкості світла у вакуумі. Саме через цю невеличку різницю випромінювання, генероване фотоїдами, рухалося трохи швидше, ніж вони самі. І якщо відстань, яку доведеться здолати фотоїду, виявиться достатньо великою, то з кожним кілометром шляху це відставання збільшуватиметься. Крім того, траєкторія польоту самого фотоїда до цілі не буде ідеально прямою. Завдяки величезній релятивістській масі фотоїда на нього неминуче впливатимуть гравітаційні сили небесних тіл, біля яких він опинятиметься. Тож траєкторія польоту виявиться злегка вигнутою, зі ступенем кривизни, який досягне значно більших показників, ніж у справжніх фотонів, що рухатимуться в тому самому гравітаційному полі. Цей чинник потрібно врахувати під час наближення до цілі, тож для успішного ураження фотоїд має здолати довший шлях, ніж його випромінювання.
Саме через згадані два чинники випромінювання досягне меж Сонячної системи раніше, ніж сам фотоїд. Ця різниця і є часом, за який Система раннього сповіщення зможе попередити людство про майбутню загибель. Фахівці визначили орієнтовне 24-годинне значення такого проміжку, виходячи з максимальної відстані, на якій можна було вперше зафіксувати випромінювання фотоїдів. Після досягнення випромінювання Землі сам фотоїд ще перебував би на відстані 18 астрономічних одиниць від нашої планети.
Але це ідеальний сценарій розвитку подій. Якби фотоїд стартував із якогось космічного корабля, розміщеного неподалік, то, як і у випадку з Трисолярисом, проміжок часу між отриманням попередження й знищенням виявився б украй незначним.
Система раннього сповіщення Сонячної системи мала складатися з 35 блоків, які забезпечували б ретельний моніторинг космічного простору в усіх напрямках на предмет появи випромінювання від руху фотоїдів.
Рік 8-й Епохи мовлення. Вибір долі
За два дні до хибної тривоги. Блок №1 Системи раннього сповіщення.
По суті, першим блоком Системи раннього сповіщення стала станція спостереження імені Фіцроя-Рінгера, збудована ще наприкінці Епохи кризи. Більш ніж 70 років тому саме ця станція уперше виявила Краплину — трисоляріанський зонд, що прямував до Сонячної системи. Станція так само розташовувалася на краю Головного поясу астероїдів, проте її обладнання суттєво модернізували. Так, для спостереження за джерелами видимого світла площу поверхні лінз було значно збільшено — перша лінза, яка мала 1200 метрів у діаметрі, була замінена новою, двокілометровою у поперечнику, на поверхні якої цілком умістилося б невеличке містечко. Усі матеріали, необхідні для вдосконалення станції спостереження, добували безпосередньо на місці — у поясі астероїдів. Першою була виготовлена середня лінза діаметром 500 метрів, яку в подальшому тимчасово використовували для фокусування сонячних променів на астероїдах. Успішно переплавивши породу астероїдів на чисте скло, люди заходилися виготовлювати інші лінзи. Нові лінзи телескопа станції спостереження розташовувалися далеко одна від одної, розтягнувшись у космічному просторі на цілих 10 кілометрів. Здалеку вони здавалися не частинами єдиної системи, а окремими інструментами. Житловий модуль станції спостереження був розміщений біля підніжжя уявної колони з лінз і міг вмістити лише двох осіб.
Персонал станції і досі формувався з військових і науковців на паритетних засадах. Перші відповідали за роботу Системи раннього сповіщення, другі займалися астрономією та космологією. Тож суперечки щодо квот часу на використання обладнання для проведення спостережень, які ще три століття тому розпочали доктор Рінгер і генерал Фіцрой, тривали й досі.
Після завершення пусконалагоджувальних робіт і отримання від найбільшого телескопа в історії людства першого детального зображення зірки, що розташовувалася на відстані 47 світлових років, Вінер, астроном команди, був схвильований настільки, наче побачив фото новонародженого сина. На відміну від уявлень пересічних людей, телескопи попередніх поколінь могли лише підвищити рівень світності об’єктів спостереження за межами Сонячної системи. Незалежно від того, наскільки потужним був телескоп, побачити обриси чи форму об’єкта було неможливо. Усі зірки мали вигляд світлих крапок, які при використанні телескопа лише трохи збільшували яскравість. І тільки тепер, із введенням в експлуатацію цього велета, форму зірки можна було роздивитися. Це був диск завбільшки з м’ячик для пінґ-понґу, якщо на нього дивитися з відстані кількох десятків метрів, тож розгледіти хоч якісь деталі годі було й сподіватися, але, хай там як, це був епохальний момент для оптичної астрономії — найдавнішого способу спостережень за зірками.
— Нарешті з очей астрономії прибрали цю давню катаракту, — зі сльозами мовив Вінер.
— Я мушу нагадати вам про головне завдання нашого перебування на станції, — несхвально завважив лейтенант Василенко. — Ми тут у дозорі. У старі часи ми сиділи б на дерев’яній сторожовій вежі, розміщеній на кордоні в пустелі чи на засніженій рівнині. Під пронизливим вітром вдивлялися б у ворожий бік і, побачивши загін кінноти чи танковий клин, розпалили б сигнальне багаття або зателефонували б, аби повідомити про вороже вторгнення… Ви маєте вловити цей настрій і не використовувати станцію спостереження виключно як обсерваторію.
Погляд Вінера перемістився з екрана, на який виводилося зображення з телескопа, на ілюмінатор модуля станції. Усе, що він побачив ззовні, — це кілька брил неправильної форми, які оберталися навколо станції на різній відстані від неї. Це були залишки астероїдів, використаних для виплавляння лінз телескопа. Уламки повільно крутилися у холодному сонячному сяйві, додатково підкреслюючи спустошеність космічного простору. Лейтенант напрочуд вдало описав відчуття перебування на форпості цивілізації.
— Якщо нам таки вдасться помітити рух фотоїда, то, мабуть, найкращим рішенням буде не повідомляти про це Землю, — завважив Вінер. — Наше попередження не матиме жодних позитивних наслідків. Насправді раптова неочікувана загибель — не найгірша доля. А так ми катуватимемо мільярди людей упродовж 24 годин. Це злочин проти людства.
— Якщо це правда, то ми — двоє найбезталанніших людей у світі, хіба ні?
Цієї миті із Генерального штабу Об’єднаного флоту надійшов наказ перепозиціонувати телескоп для спостереження за Трисолярисом. Цього разу Вінер і Василенко не сперечалися, бо астроном теж мав неабияку цікавість до вивчення зруйнованого світу.
По краях лінз замерехтіли сині вогники іонних рушіїв, і вся група почала переміщуватися у просторі. Тепер можна було побачити місцеперебування найвіддаленіших із лінз, і синє світіння вирвало з небуття загальні обриси гігантського телескопа. Десятикілометрова формація продовжувала повільно обертатися, аж поки не відцентрувалася в напрямку Трисоляриса. Зафіксувавши положення у просторі, всі лінзи почали рухатися вперед-назад уздовж осі для фокусування. Зрештою, більшість вогників згасли, і лише кілька їх, немов світлячки, спорадично вихоплювалися з темряви, щоб остаточно налаштувати фокальну відстань телескопа.
Отримане телескопом необроблене зображення трисоляріанської системи на вигляд було бляклим і нецікавим — легкий білий мазок на тлі космосу, що нагадував тендітну пір’їнку в нічному небі. Але після комп’ютерної обробки й масштабування на екрані з’явилася красива туманність. Від моменту вибуху зірки минуло вже сім років, а отже, зображення демонструвало найближчу до нас систему через три роки після вибуху. Під дією сили тяжіння та моменту імпульсу знищеної зірки туманність поступово еволюціонувала від нововиниклої, з гострими радіальними променями, до нечіткого й розмитого скупчення хмар, яке відцентровою силою закручувалося у витончену спіраль. Біля туманності можна було розгледіти дві інші зорі: одну у формі диска, а іншу, більш віддалену, — лише як плямку світла, яка відрізнялася від решти зірок тільки швидкою зміною розташування.