Після того як екіпажі «Синього простору» та «Гравітації» знайшли численні артефакти всередині чотиривимірного простору, людство отримало ще одне пряме свідчення існування у Всесвіті великої кількості високорозвинених цивілізацій.
Один зі слідів віднайшовся на відстані лише 1,4 світлового року від Сонця, недалеко від хмари Оорта. Вочевидь, корабель затримався там на якийсь час, а потім знову прискорився до швидкості світла. Ніхто й гадки не мав, коли це могло статися.
Свідчення того, що двигуни криволінійного прискорення лишають після себе надто помітні сліди, повністю дискредитувало й без того сумнівний проєкт. Як наслідок, і Об’єднаний флот, і Організація Об’єднаних Націй незабаром на міжнародному рівні ініціювали заборону щодо проведення досліджень та побудови кораблів, оснащених такими двигунами. Невдовзі всі країни імплементували аналогічні норми в національне законодавство. Це обмеження стало найсуворішою законодавчою забороною стосовно використання певних технологій із часу ратифікації Договору про нерозповсюдження ядерної зброї три століття тому.
Людство мало обирати лише з двох варіантів: втілювати проєкт «Бункер» чи пристати на план «Чорний домен».
Витяг із «Минулого поза часом»: Жах Безкінечної ночі
Якщо узагальнити, то головною причиною відмови від побудови надшвидкісних космічних кораблів стало намагання уникнути утворення помітних слідів від роботи двигунів криволінійного прискорення, які ще сильніше демаскують існування людства і можуть призвести до збільшення рівня загрози цивілізації Сонячної системи з боку інших спостерігачів, що пришвидшить завдання удару за теорією Темного лісу… Але існували й глибші причини такого рішення.
Протягом останнього століття докризових часів і до кінця Епохи кризи людство відчувало тугу за небом, але перші кілька кроків назустріч Усесвіту були сповнені невдач і болю. Трагічні події Битви Судного дня змусили людей болісно усвідомити свою вразливість у глибинах Усесвіту, а братовбивча Темна битва назавжди залишила шрами в серцях. Наступні події — судовий процес над екіпажем «Бронзової доби», захоплення «Гравітації» «Синім простором» та початок трансляції з використанням гравітаційних хвиль — лише поглиблювали рани та сприяли філософському сприйняттю долі.
Насправді широкі верстви і не були надто зацікавлені в роботі над проєктом. Більшість людей вважали, що навіть якщо високошвидкісні кораблі й буде створено за їхнього життя, все одно вони не зможуть ними скористатися.
Основна увага громадськості була приділена проєкту «Бункер», який здавався значно реалістичнішим способом виживання людства. «Чорний домен» також мав дещицю прихильників, адже успішна його реалізація обіцяла спокійне життя довіку, а три століття існування в постійному страху формують чималий запит на безтурботність. Звісно, ізоляція від решти Всесвіту викликала певний розпач, проте немалі розміри самої Сонячної системи дещо зменшували цю тугу, допомагаючи змиритися з такою долею. Ще однією причиною меншої уваги до «Чорного домену» було розуміння навіть пересічними людьми рівня технологічних викликів, які треба здолати для успішної реалізації цього амбітного плану. Більшість вважала, що людям не до снаги втілити в життя настільки величний, рівний Божому задум.
Як не дивно, найпалкіші прибічники та затяті супротивники побудови космічних кораблів, які зможуть наздогнати швидкість світла, походили з однієї найосвіченішої верстви суспільства.
Прибічники проєкту вважали, що людство почуватиметься в безпеці тільки після колонізації планет біля інших зірок Чумацького Шляху. У цьому холодному і недружньому Всесвіті найбільші шанси на виживання мають відкриті до змін та адаптивні цивілізації, а прихильники ізоляціонізму неодмінно загинуть. Більшість людей із такими поглядами не мали заперечень проти реалізації проєкту «Бункер», проте гаряче опонували «Чорному домену», вважаючи це самозакопуванням у могилу. Хоча вони і визнавали, що «Чорний домен» може гарантувати виживання людей у довгостроковій перспективі, для цивілізації загалом такий спосіб життя нічим не відрізняється від смерті.
Натомість більшість противників побудови надшвидкісних кораблів здебільшого оперували політичними аргументами. Вони вважали, що людська цивілізація нарешті створила майже ідеальне демократичне суспільство, а після польоту до зірок людство неминуче зазнає соціального регресу. Космос, як лупа, здатен умить виявити й максимізувати темний бік людства. Противники польотів у космос часто використовували як гасло слова з виступу підсудного Себастьяна Шнайдера на процесі «Бронзової доби»:
«Тож коли люди насправді відлітають у космос, для становлення тоталітаризму досить і п’яти хвилин».
Більшість не була готова сприйняти перспективу майбутнього, в якому демократичне й цивілізоване суспільство Землі засіває Чумацький Шлях насінинами тоталітарних режимів.
Людська цивілізація, ще будучи в пелюшках, прочинила двері свого будинку і визирнула надвір. Нескінченна темрява ночі до смерті налякала людей, змусивши їх тремтіти перед непізнаними глибинами простору і швиденько щільніше захряснути двері.
Рік 8-й Епохи мовлення. Точка Лагранжа в системі Земля–Сонце
Після зустрічі з Юнь Тяньміном минув рік, і Чен Сінь знову опинилася в точці, де гравітація Землі й Сонця перебувала в рівновазі. На відміну від першої подорожі, ця не викликала надмірних хвилювань — Чен Сінь погодилася взяти участь у ролі добровольця в тестуванні прототипу бункера.
Це був спільний проєкт Об’єднаного флоту та ООН, який мав на меті перевірити ефективність використання планет-гігантів як щита під час знищення Сонця.
Для імітації вибуху світила було вирішено підірвати водневу бомбу великої потужності. Хоча тротиловий еквівалент уже давно не використовувався для вимірювання потужності ядерної зброї, Чен Сінь повідомили, що заряд цієї дорівнює 300 мегатоннам. Для реалістичнішого моделювання умов вибуху й подальшого виверження Сонця водневу бомбу обгорнули товстим шаром оболонки, що імітувала зоряну речовину, яка розлетиться Сонячною системою. Роль восьми планет грали уламки об’єктів із Поясу астероїдів. Чотири брили, призначені імітувати планети земної групи, були приблизно 10 метрів у діаметрі, а скельні породи, що грали роль планет-гігантів, — значно більші, близько 100 метрів у діаметрі. Усі вісім брил було розміщено навколо водневої бомби пропорційно до реальної відстані планет до Сонця, що створювало мініатюрну репліку Сонячної системи. Найближча брила — «Меркурій» — розташовувалася лише за чотири кілометри від «Сонця», тоді як найвіддаленіша — «Нептун» — перебувала уже за триста кілометрів. Проведення експерименту в точці Лагранжа обумовлювалося необхідністю зменшення впливу гравітації планет та Сонця, таким чином, міні-система могла певний час залишатися стабільною.
З наукової точки зору не було жодної потреби в цьому експерименті. Комп’ютерне моделювання з наявними на сьогодні даними про Сонячну систему може надати результати з високим ступенем вірогідності. Та навіть якщо необхідність проведення тестів у натурі й існувала, їх можна було зробити в лабораторії у меншому масштабі, що за ретельного підходу до реплікації реальних умов також забезпечило б високу точність отриманих результатів. Тож із погляду науки цей масштабний експеримент у космосі був незграбним шоу для розумово відсталих.
Однак ідеологи, розробники та виконавці цього експерименту насправді й не мали на меті проведення наукового дослідження. По суті, це був дорогий пропагандистський трюк для завоювання довіри міжнародної спільноти до проєкту «Бункер». А це вже висувало зовсім інші вимоги до експерименту: доступність розуміння процесів для абсолютної більшості людей і максимальна візуалізація подій, щоб картинку можна було транслювати по всьому світові.