Протягом наступних трьох днів Цао Бінь показав Чен Сінь ще чотири космічні міста.
Першим вони навідали найближчого сусіда Азії І — Північну Америку І. Найбільшою перевагою цього космічного міста у формі ідеальної сфери було те, що одне штучне сонце могло рівномірно освітлювати все місто загалом. Однак і недоліки такого архітектурного рішення були очевидними: гравітація значно різнилася на різних широтах — від максимальних значень на екваторі до повної невагомості на полюсах. А отже, людям, які мешкали в різних районах міста, доводилося адаптуватися до життя з різною силою тяжіння.
На відміну від Азії І, безпосередньо всередину Північної Америки І з боку північного полюса могли потрапляти невеличкі космічні кораблі. Після того як човник влетів крізь шлюз у місто, усе довкола закружляло в танці, й перед посадкою корабель мав синхронізувати швидкість обертання зі сферою. Чен Сінь і Цао Бінь зайняли місця в швидкісному поїзді, який прямував до нижчих широт міста, що виявилося набагато швидше, ніж їхня подорож автобусом в Азії І. Чен Сінь завважила, що тут багато будівель тягнулися вище й розташовувалися компактніше, нагадуючи забудову даунтаунів земних мегаполісів. У районах високих широт із незначною гравітацією висота будівель обмежувалася лише розмірами самої сфери, а ближче до полюсів вони сягали заввишки 10 кілометрів — половину радіуса сфери міста. Шпилясті верхівки будівель, які нагадували колючки, тягнулися до штучного сонця, до якого лишалося ще 10 кілометрів.
Північна Америка І стала одним із перших міст у цьому кластері. Сфера діаметром 20 кілометрів дала прихисток 20 мільйонам людей і перетворилася на процвітаючий комерційний центр юпітеріанського кластера.
У цьому місті Чен Сінь уперше побачила дивовижне видовище, якого не було в Азії І: по лінії екватора місто оточувало море. Насправді більшість космічних міст мали подібні водойми різної ширини, і якраз Азія І без моря була радше винятком. За сферичної чи еліпсоїдальної форми міста на екваторі створювалася найбільша штучна гравітація, тож саме сюди природним чином стікала вся вода, утворюючи водне кільце, що блискучим поясом оточувало людські поселення. Стоячи на березі, можна було побачити, як морська гладінь здиблюється з обох боків, перетинаючи «небо» поза місцевим світилом. Чен Сінь і Цао Бінь перетнули море на швидкісному катері — маршрут виявився довжиною понад 60 кілометрів. Воду для моря — чисту й прохолодну — добували на Європі, а його іскристі хвилі відбивали світло на хмарочоси. Дамба з боку Юпітера була дещо вищою, що запобігало затопленню під час роботи двигунів для корегування орбіти міста. Проте час від часу, коли треба було здійснити якийсь незапланований маневр, траплялися невеличкі повені.
Третім за рахунком космічним містом, яке навідали Чен Сінь із Цао Бінєм, стала Європа IV з найтиповішим архітектурним рішенням у формі еліпсоїда. Але її визначальною ознакою була відсутність єдиного штучного світила, натомість кожен район мав власне мініатюрне термоядерне сонце — вони були розвішані на висоті від 200 до 300 метрів над поверхнею міста. Перевагою такого незвичного рішення була можливість стовідсоткового використання всієї «осі невагомості» міста. Найвища, або найдовша (якщо дивитися з різних площин), будівля завдовжки 40 кілометрів була зведена саме на довгій осі Європи IV і з’єднувала північний і південний полюси еліпсоїда. Оскільки всередині міста була зона нульової гравітації, то ця споруда здебільшого використовувалася як космодром і комерційна розважальна зона.
Європа IV із населенням у 4,5 мільйона осіб виявилася містом із найменшою щільністю населення. Його жителі були найзаможнішими серед мешканців сховищ усього Нового світу. Чен Сінь неабияк здивувалася, побачивши велику кількість вишуканих вілл, які освітлювали власні невеличкі сонця. Кожний маєток також мав басейн, а деякі навіть обрамляли широкі галявини. Морську гладінь розцятковували білі вітрильники, а з берега неквапно закидали снасті рибалки. Повз них повільно пропливла яхта, і Чен Сінь здивовано відзначила, що розкіш оздоблення судна не поступалася найдорожчим зразкам, якими пишалися багатії Землі в минулому. На борту відбувалася коктейльна вечірка з живою музикою… Вона вкотре здивувалася тому, що певні стандарти життя Землі минулого були перенесені за 800 мільйонів кілометрів від Землі, на темний бік Юпітера.
Океанія І виявилася повною протилежністю Європі IV. Це було найперше місто, введене в експлуатацію і збудоване у формі сфери, як і Північна Америка І. Проте, на відміну від решти міст на темному боці Юпітера, воно оберталося навколо планети, як її природні супутники.
У перші роки реалізації проєкту «Бункер» це місто стало прихистком для мільйонів працівників, зайнятих на будівництві, а з подальшим просуванням проєкту перетворилося на величезне сховище-ангар для будматеріалів. Як з’ясувалося пізніше, цей найперший прототип космічного міста мав безліч конструктивних недоліків і саме тому, зрештою, був занедбаний. Однак після закінчення переселення людства до Нового світу сховищ в Океанії І знову з’явилися жителі, й місто повернулося до життя — тут сформувалися муніципальна влада та правоохоронні органи. Проте вони опікувалися лише підтримкою найбазовішої міської інфраструктури, тож вирішення решти питань залишилося на розсуд громади міста. Океанія І зоставалася єдиним містом, для переїзду до якого не вимагалася посвідка на проживання. А отже, більшу частину містян становили безхатченки, безробітні різних мастей і найбідніші верстви населення, які з різних причин утратили право на соціальне забезпечення, а ще, як не дивно, богемні художники. Дещо пізніше місто стало оплотом деяких політичних угруповань екстремістського штибу.
Океанія І не мала маневрових двигунів і штучного світила всередині міста. Ба більше, місто не оберталося навколо власної осі, а отже, весь внутрішній простір був суцільною зоною невагомості.
Опинившись тут, Чен Сінь подумала, що опинилася в химерній казці. Усе мало такий вигляд, ніби колись процвітаюче, але тепер занепале місто раптово позбулося сили тяжіння — і всі споруди здійнялися у повітря. Океанія І виявилися місцем, де панувала вічна ніч, — кожна будівля мала власне радіоізотопне джерело електричного струму, тож усе місто скидалося на море дрейфуючих вогників. Більшість будівель були простими халупами, збитими з різного будівельного сміття. Оскільки принципової відмінності між стелею і підлогою не існувало, то халупи здебільшого мали форму гексаедрів з вікнами-дверями з усіх шести боків. Деякі були сферичної форми, що надавало певну перевагу — більший запас міцності у разі неминучих зіткнень під час левітації у стані невагомості.
Океанія І не мала титулів права власності на «землю», оскільки всі будівлі перебували в постійному дрейфі. У принципі, будь-хто з жителів міста міг користуватися будь-якою частиною його простору. У місті жила чимала кількість волоцюг, які не мали навіть найзлиденнішої хатинки. Увесь скарб вони зберігали у сітчастих сумках, які не давали пожиткам розлетітися по місту. Так ці безхатченки і мандрували — із сітчастим баулом за спиною. Переміщення містом здійснювалося у найпростіший спосіб: за практично повної відсутності транспортних засобів, буксирувальних тросів та персональних ранців із прискорювачами жителі рухалися, відштовхуючись ногами й руками від щільної маси левітуючих будівель. Дістатися будь-куди не було проблемою, але подібний спосіб пересування потребував певних навичок — побачивши, як вправно люди стрибають між будівель, Чен Сінь не могла не пригадати того, як гібони перелітають із гілки на гілку.