Загалом у затінку Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна знайшли прихисток 64 великі космічні міста, а також майже сотня середніх і невеличких поселень та значна кількість різноманітних космічних станцій. У цьому новому світі загалом проживали 900 мільйонів людей.
Сімдесят років тому, одночасно зі стартом проєкту «Бункер», була запроваджена сувора політика планування сім’ї. Опинившись перед незвіданим і повним небезпек майбутнім, суспільство легко прийняло запропоновані обмеження. Це дало змогу зменшити загальну чисельність населення Землі з 4,1 мільярда на початку проєкту до 0,9 мільярда. Усе людство переселилося до сховищ іще до отримання попередження про атаку за теорією Темного лісу.
Кожне космічне місто мало політичний статус, еквівалентний окремій державі, а чотири кластери утворили Федерацію Сонячної системи з новим федеральним урядом, створеним на базі колишньої Організації Об’єднаних Націй. Історично всі основні земні цивілізації виникли в епоху міст-держав, а тепер такі ж утворення знову з’явилися на політичній мапі околиці Сонячної системи.
Земля збезлюдніла. На планеті залишилося жити близько 10 мільйонів осіб, які не побажали залишати рідну домівку і не страхалися раптової загибелі. Також багато мешканців бункерного світу продовжували сміливо подорожувати чи відпочивати на Землі, хоча кожна така поїздка могла закінчитися смертю. З плином часу відчуття наближення до фатального моменту лише посилювалося, тож людство дедалі більше адаптувалося до існування в бункерному світі. Складне життя, насичене повсякденними турботами, потроху притлумлювало відчуття ностальгії за рідною планетою, і дедалі менше людей звертали увагу на події на Землі. Більшість лише знала, що природа завзято повертає собі втрачене, вкриваючи континенти лісами і луками. Ходили чутки, що зараз усі люди на Землі живуть, немов королі в давнину: кожен має простору садибу з власними лісами та озерами, але, виходячи за її межі, мусить не забувати про зброю, щоб захиститися від нападів диких тварин. Земля перетворилася на ще одне місто-державу у складі Федерації Сонячної системи.
Корабель із Чен Сінь та Цао Бінєм на борту опинився на околиці міського кластера Юпітера. На тлі величної і похмурої планети ці космічні міста видавалися крихітними і самотніми хижками у затінку високої скелі. Здалеку вони скидалися на ледь жевріючі свічечки. Незважаючи на їхній невеликий розмір, вони лишалися єдиним натяком на тепло домівок посеред нескінченного холоду та запустіння, мрією для всіх втомлених мандрівників. Чен Сінь пригадала короткий вірш, завчений іще в середній школі. Його автором був давно забутий поет часів Республіки Китай.
Рік 11-й Епохи сховищ. Швидкість світла ІІ
Кінцевим пунктом призначення Чен Сінь та Цао Біня було місто Зоряне кільце, яке належало до категорії середніх. До неї зараховували міста з внутрішньою площею від 50 до 200 квадратних кілометрів. Вони, як правило, розташовувалися всередині скупчення великих міст. Однак два середніх міста в юпітеріанському кластері — Зоряне кільце та Швидкість світла ІІ — були розміщені на віддалі від основних поселень, майже на межі захисної тіні Юпітера.
Маршрут польоту до Зоряного кільця пролягав повз Швидкість світла ІІ, про яке Цао Бінь розповів, що воно колись мало статус наукограда. Це був один із двох науково-дослідницьких центрів, у яких проводилися експерименти зі зменшення швидкості світла у вакуумі для реалізації плану «Чорний домен». Проте зараз це місто спорожніло й занепало. Чен Сінь надзвичайно зацікавилася почутим і попросила поглянути на диво-наукоград; Цао Бінь неохоче наказав бортовій системі космічного корабля повернути у вказаному напрямку.
— Роздивімося все ззовні, бо всередину ліпше не потикатися, — запропонував Цао Бінь.
— Хіба це небезпечно?
— Так.
— Але ж ми так само ризикували, коли опинилися в Океанії І.
— Це різні речі. Швидкість світла ІІ не населена. Це… місто привидів. Принаймні всі так говорять.
Із наближенням до міста Чен Сінь дедалі більше пересвідчувалась у правдивості слів Цао Біня — від нього дійсно залишилися лише руїни. Місто не оберталося навколо власної осі, а зовнішня обшивка була подертою, з безліччю отворів і тріщин. Подекуди обшивки бракувало на великих ділянках корпусу, й у цих місцях було видно конструкції тримального каркаса. Побачивши грандіозну картину запустіння, яку ледь-ледь вихоплювали з темряви елементи освітлення корабля, Чен Сінь мимохіть відчула, як на неї накочує хвиля страху і трепету. Руїна нагадувала їй величезного кита, який викинувся на берег багато років тому. Від нього залишилися лише висохлий кістяк та порепана шкіра як доказ того, що життя давно покинуло ці рештки. Чен Сінь чомусь здавалося, що місце, де вони перебували, давніше за Акрополь і приховує значно більше таємниць.
Човник повільно наближався до великого розлому, в кілька разів ширшого за невеличкий космічний корабель. Крізь отвір виднілися покручені частини металевого каркаса, що відкривали їхнім поглядам внутрішнє оздоблення міста. Прожектор човника вихопив із темряви шматок далекої «землі», й Чен Сінь встигла розгледіти, що поверхня була абсолютно порожньою. Човник зміг влетіти у пролом і дещо просунутися всередину корпусу. Після того як він зависнув на місці, прожектор зробив повний оберт, і Чен Сінь переконалася, що «земля» є голою так далеко, поки бачить око: ані будівель, ані залишків сміття — нічого, що вказувало б на те, що тут колись були люди. Зате на поверхні оболонки було легко роздивитися систему перехресних крокв, які утворювали силовий каркас міста.
— То це просто порожня оболонка? — спитала Чен Сінь.
— Аж ніяк.
Цао Бінь кілька секунд спостерігав за нею, ніби вимірюючи ступінь її мужності, а потім погасив прожектор човника.
Спочатку Чен Сінь не бачила нічого, крім темряви. Зоряне світло лилося крізь щілину на протилежному боці міста, нагадуючи споглядання за нічним небом крізь розбитий дах старого будинку. Але після того як її очі призвичаїлися до темряви, вона виявила, що руїни не поглинені мороком, а випромінюють ледь помітне мерехтливе синє сяйво. Чен Сінь відчула, як напинається шкіра на голові. Вона спробувала опанувати себе і спробувала віднайти джерело світіння. За деякий час угледіла точку всередині міста, що нерегулярно виблискувала синім на кшталт того, як безсистемно моргає людське око. Руїни всередині також то поглиналися темрявою, то виринали у цих синіх проблисках. Порожня внутрішня поверхня сповнювалася чудернацькими тінями, немов пустеля, вихоплена блискавкою з безодні темної ночі.
— Ці відблиски утворюються внаслідок засмоктування космічного пилу в чорну діру, — пояснив Цао Бінь природу явища, намагаючись вгамувати тремтіння Чен Сінь.
— То тут розташована чорна діра?
— Так, десь на відстані п’яти кілометрів від нас… Крихітна чорна діра з радіусом Шварцшильда лише 20 нанометрів і масою, як у Леди, нерегулярного супутника Юпітера.
При світлі цих темно-синіх проблисків Цао Бінь розповів Чен Сінь історію Швидкості світла ІІ та 高 (Ґао) Вея.
Дослідження можливостей зменшення швидкості світла у вакуумі розпочалися майже одночасно зі стартом проєкту «Бункер». Міжнародне співтовариство вклало величезні ресурси в розвиток вказаного альтернативного шляху порятунку людства. Для цього в кластері біля Сатурна було зведено величезне унікальне космічне місто — дослідницька база Швидкість світла І. Але шістдесят років масштабних досліджень не призвели до жодних проривів чи відкриттів. Ба більше, прогресу не спостерігалося навіть у найбазовіших питаннях фундаментальних досліджень.
25
Вірш Сюй Юйно (1894–1958), китайського поета, який здебільшого писав короткі вірші сяоши (小诗). Сюй Юйно часто асоціюється з Рухом четвертого травня — це була впливова подія в історії республіканського Китаю: масовий виступ у Пекіні та інших містах проти підписання Версальського договору, який закріпляв основи геополітики після Першої світової війни.