Зменшити швидкість світла в якомусь середовищі не становило жодних проблем. Ще у 2008 році в лабораторних умовах вдалося досягнути неймовірного значення цього показника — 17 м/с. Але зменшити швидкість світла у вакуумі — це зовсім не те саме. Перше легко досягається поглинанням і повторним випромінюванням фотонів атомами середовища, а швидкість руху фотонів між самими атомами лишається незмінною. Подібний підхід не мав жодної користі для реалізації плану «Чорний домен».
Швидкість світла у вакуумі є однією з фундаментальних констант Усесвіту, і її зміна рівнозначна зміні законів Усесвіту. Тому подібні плани потребували нестандартного мислення, потрібно було здійснити надзвичайний прорив у фундаментальних дослідженнях у різних галузях фізики. За останні шістдесят років єдиним реальним результатом таких досліджень стало створення циркумсолярного прискорювача, що дало старт «Чорній дірі» — наймасштабнішому дослідницькому проєкту в рамках плану «Чорний домен».
Учені намагалися зменшити швидкість світла за допомогою найрізноманітніших фізичних експериментів, подекуди зовсім екстремальних. Була навіть спроба вплинути на фотони, створивши найпотужніше в історії штучне магнітне поле. Проте найпростішим способом керувати швидкістю світла у вакуумі є гравітаційне поле. Оскільки в лабораторних умовах створити обмежене за розмірами сильне гравітаційне поле надзвичайно складно, єдиним реальним варіантом було використання чорної діри. І якраз успішна побудова циркумсолярного прискорювача дала можливість створювати крихітні чорні діри.
Ґао Вея було призначено науковим керівником проєкту «Чорна діра». Цао Бінь, який пропрацював із ним кілька років, не міг приховати складних емоцій від спільної роботи з цією людиною.
— Цей чоловік страждав від надзвичайно важкої форми аутизму — і я зараз не маю на увазі якогось дивакуватого вченого-самітника. Я говорю про реальний діагноз: він був надзвичайно замкнутий, ні з ким не спілкувався. Я вже не кажу про стосунки з протилежною статтю. Неймовірно вдалою науковою кар’єрою він має завдячувати тому, що народився в цю епоху, проте більшість людей все одно вважала його лише надпотужною обчислювальною машиною з обмеженим мисленням. Страждаючи від симптомів хвороби, Ґао Вей намагався змінитися за будь-яку ціну, чим сильно відрізнявся від інших геніїв.
Десь, гадаю, з восьмого року Епохи мовлення він повністю присвятив себе теоретичним дослідженням можливості зменшення швидкості світла. Ґао Вей настільки захопився науковою роботою, що йому почало ввижатися, буцім успішне вирішення цієї проблеми призведе і до його зцілення.
Але швидкість світла у вакуумі — найстабільніша річ у Всесвіті. Експериментальні дослідження зі зменшення швидкості фотонів більше нагадували жорстокі катування без приділення уваги можливим наслідкам. До чого тільки не вдавалися люди: світло били, скручували, ламали, розтинали, розтягували, стискали і навіть знищували. Але найбільшим результатом усього цього стала лише зміна частоти світла у вакуумі. Швидкість залишалася сталою, немов міцний мур. Десятиліття марних зусиль посіяли зневіру в умах теоретиків і практиків. З’явилося навіть прислів’я: «Якщо Творець усе-таки існує, то швидкість світла — єдине його творіння у Всесвіті».
Через ці невдачі відчай Ґао Вея став іще глибшим. У той час, коли я вирішив скористатися гібернацією, йому вже виповнилося 50 років. Він так і не знайшов собі супутниці життя і відчував, що його доля виявиться такою ж незламною, як і швидкість світла у вакуумі. Він став іще більш нелюдимим та усамітненим.
Роботи над «Чорною дірою» розпочалися у першій рік Епохи сховищ і тривали 11 років, хоча навіть ідейні натхненники проєкту не покладали надміру сподівань на своє дітище. І теоретичні розрахунки, й астрономічні спостереження вказували на те, що чорні діри не можуть змінювати швидкість світла. Ці демони Всесвіту за допомогою своїх гравітаційних полів були здатні лише змінювати траєкторію руху і частоту світла, але аж ніяк не швидкість руху у вакуумі. Але для можливості продовження досліджень у рамках плану «Чорний домен» потрібно було отримати доступ до надпотужних гравітаційних полів, які мають саме чорні діри. З певної точки зору «Чорний домен» — це просто велика чорна діра зі зміненою константою швидкості світла. Тож існувало припущення, що детальне вивчення зблизька звичайної чорної діри підштовхне думки у правильному напрямку.
Циркумсолярний прискорювач давав змогу утворити невеличку чорну діру, проте всі вони випаровувалися за короткий проміжок часу. Для збереження чорної діри було вирішено якнайшвидше вийняти її з прискорювача й помістити всередину Леди.
Леда — найменший із супутників Юпітера — мала радіус лише вісім кілометрів. Фактично, це просто великий валун. До початку експерименту Леду звели зі звичної орбіти і примусили обертатися разом із міським кластером синхронізовано з Юпітером. Але, на відміну від решти космічних міст, її розташували у точці Лагранжа L2 системи Сонце–Юпітер, де ми й перебуваємо зараз, що дало Леді змогу перебувати в стані покою без потреби в постійному корегуванні орбіти. Це було наймасивніше тіло, чиє місцерозташування в космосі люди змогли змінити.
Після переміщення мініатюрної чорної діри в Леду вона почала швидко абсорбувати речовину й збільшуватися у розмірах. Одночасно сильне випромінювання, що вивільнялося в процесі поглинання матерії, почало інтенсивно плавити навколишні шари породи. Незабаром уся Леда з валуна-картоплини перетворилася на згусток червоної лави, який повільно зменшувався у розмірах, одночасно додаючи у світності, допоки не зник в останньому сліпучому спалаху. Згідно з даними спостережень, більша частина маси Леди (крім незначної частки, розсіяної у вигляді випромінювання) була поглинена чорною дірою. Чорна діра стала стабільною, й її радіус Шварцшильда, або, інакше кажучи, гравітаційний радіус горизонту, збільшився з розмірів фундаментальних частинок до 21 нанометра.
Потім довкола чорної діри звели космічне місто — Швидкість світла ІІ. Це абсолютно порожнє всередині місто, яке не оберталося навколо власної осі й було сполучене з вакуумом космічного простору. По суті, це просто велетенський контейнер із чорною дірою в центрі. Для вивчення чорної діри всередину міста регулярно вирушали групи вчених із необхідним обладнанням.
Дослідження чорної діри тривало багато років. Це був перший випадок в історії, коли людство проводило дослідження природи чорних дір у лабораторних умовах. У результаті вдалося отримати велику кількість важливої інформації та даних, які сприяли детальнішій розробці фундаментальних знань у царині теоретичної фізики й космології. Але всі ці результати виявилися марними для зменшення швидкості світла у вакуумі.
На шостому році після початку дослідження чорної діри Ґао Вей загинув. Згідно з офіційною заявою Всесвітньої академії наук, він був «втягнутий у чорну діру» внаслідок нещасного випадку під час проведення дослідницьких робіт.
Насправді будь-яка людина, яка має хоча б дрібку здорового глузду, чудово розуміє, що це маячня. Причиною того, що чорні діри стають пастками для всього на світі, навіть світла, є не надзвичайно сильна гравітація (хоча це теж правда, оскільки маса великої чорної діри, утвореної внаслідок колапсу зірки, значна), а неймовірна густина енергії гравітаційного поля. Якщо поглянути зі значної відстані, гравітація чорної діри нічим не відрізнятиметься від сили тяжіння звичайної речовини еквівалентної маси. Навіть коли Сонце буде поглинене чорною дірою, Земля та інші планети залишаться на своїх орбітах, не ризикуючи зникнути вслід за світилом. Тільки на дуже близьких відстанях до чорної діри її гравітація проявляє свою дивовижну природу.
Швидкість світла ІІ мала всередині сітчасту захисну кулю радіусом п’ять кілометрів, всередину якої персоналу під час проведення досліджень було заборонено заходити. Оскільки радіус Леди дорівнював восьми кілометрам, то сила тяжіння чорної діри на такій відстані не надто відрізнялася від значень на поверхні супутника Юпітера. Гравітація була настільки непомітною, що люди біля обмежувальної сітки почувалися майже в невагомості й могли легко залишити це місце, використовуючи двигуни скафандра. Тож Ґао Вея точно не могло затягнути в чорну діру випадковим чином.