Прилад мав украй хитромудрий вигляд і нагадував Чен Сінь зменшену копію токамака докризових часів. Головна частина корпусу складалася з герметичної півкулі, обліпленої зусібіч великою кількістю складних сліпучих приладів. Прихований центр півкулі пронизувала безліч трубок різної товщини, через що вона нагадувала міну з безліччю химерних щупалець. Вочевидь, завдяки цьому всередині півкулі концентрувалася значна енергія. Зверху її накривала чорна металева плита, на якій була розташована напівпрозора скляна кришка з аналогічним кулі діаметром. Порівняно зі складністю нижнього ярусу, верхня частина приладу мала вигляд чистого робочого столу. Обидві половини утворювали цілу сферу, розділену грубою плитою, й демонстрували різкий контраст між прозорістю і герметичністю, простотою і складністю.
У центрі під прозорою кришкою містилася невеличка гладка і блискуча металева квадратна платформа розміром із портсигар. Вона нагадувала мініатюрну і тендітну сцену, під якою ховалася бездонна й таємнича оркестрова яма. Годі було вгадати, акорди якого твору зараз звучатимуть.
— Дамо якійсь частині тебе пережити цей видатний момент, — сказав Вейд і наблизився до Чен Сінь, тримаючи в руці невеличкі ножиці. Вона помітно напружилась, але не відсахнулася. Вейд обережно відділив одну волосину з її зачіски і відрізав ножицями крихітний шматочок. Перехопивши двома пальцями волосину, він оцінив її довжину. Вона здалася йому завеликою, тож він розрізав її навпіл. Тепер він тримав у руках волосину завдовжки два-три міліметри, майже непомітну для навколишніх. Міцно затиснувши свій здобуток, Вейд підійшов до приладу. Бі Юньфен підняв скляний ковпак — і Вейд обережно поклав волосину на гладеньку поверхню металевої платформи. Хоча Вейду вже було за сто років, він чудово впорався з цим завданням своєю єдиною рукою, яка не виказувала і натяку на найменше тремтіння.
— Іди сюди й дивися уважно, — сказав Вейд, вказуючи на платформу.
Чен Сінь нахилилася до скляного ковпака, щоб не пропустити ані найменшої деталі. Вона побачила, що крихітний кінчик її волосинки лежить із одного боку платформи, тепер розділеної навпіл червоною лінією.
Вейд махнув Бі Юньфену, і той пасом руки викликав вікно управління й увімкнув прилад. Чен Сінь глянула вниз і помітила, що кілька трубок, які виходили з нижньої півсфери, засвітилися червоним, нагадуючи їй світні труби на кораблі трисоляріан, бачені нею під час розмови з Юнь Тяньміном. Проте вона не відчула ніякого жару, лише почула тихе гудіння. Погляд Чен Сінь знову метнувся до невеличкої платформи, коли вона відчула, як її обличчя торкається подих вітру, спричинений невидимим збуренням. Проте вона не заприсяглася б, що це їй не здалося.
Чен Сінь вгледіла, як кінчик її волосини перемістився на інший від червоної лінії бік, проте не зауважила, яким чином.
Апарат, видавши сигнал, припинив роботу.
— Що ти побачила? — запитав її Вейд.
— Вам знадобилося пів століття, щоб навчитися пересувати волосину завдовжки три міліметри на двосантиметрову відстань? — відповіла Чен Сінь запитанням на запитання.
— Її привела в рух сила кривизни простору, — коротко відповів Вейд.
— Якщо цю волосину й далі прискорювати подібним чином, то вона сягне швидкості світла вже за 10 метрів. Звісно, ми поки що не здатні цього досягти, та й не наважилися б робити це тут, бо, досягнувши швидкості світла, ця крихітна волосинка була б здатна повністю знищити Зоряне кільце, — пояснив Бі Юньфен.
Чен Сінь роздивлялася волосину, переміщену силою кривизни простору на два сантиметри.
— Тобто ви винайшли порох і зрозуміли, як виготовляти петарди, але вашою кінцевою метою є побудова космічної ракети. Ці два винаходи може розділяти тисяча років.
— Твоя аналогія не дуже точна. Ми склали рівняння еквівалентності маси та енергії й відкрили явище радіоактивності, а нашою кінцевою метою є створення атомної бомби. Від цілі нас відділяють лише кілька десятиліть, — заперечив їй Бі Юньфен.
— Через 50 років ми матимемо готовий двигун космічного корабля криволінійного прискорення, але це вимагатиме великих інвестицій і проведення чималої кількості випробувань. Саме тому ми пішли на загострення конфлікту з Федеральним урядом — заради отримання необхідних для нашої роботи умов.
— Але з вашим підходом до врегулювання конфлікту ви не отримаєте нічого.
— Це залежить від твого рішення, — відповів Вейд. — Ти, мабуть, вважаєш, що ми беззахисні перед кораблями флоту, які взяли нас в облогу. Але це не так, — і він махнув рукою до дверей. — Заходьте.
Група важкоозброєних людей заполонила залу. Це було близько 50 молодиків, вдягнених у чорні камуфляжні скафандри. Здавалося, що від їх присутності в залі погустішала темрява. Їхні скафандри були полегшеною моделлю звичайних військових одностроїв, проте в них, додавши лише шолом та реактивний ранець із системою життєзабезпечення, можна було виходити у відкритий космос. Що дійсно здивувало Чен Сінь, то це їхня зброя — всі мали гвинтівки одного зразка. Можливо, їхнє озброєння й було виготовлене нещодавно, проте за конструкцією не відрізнялося від звичайної вогнепальної зброї докризових часів — такі самі ручні затвори й спускові гачки. Боєприпаси до гвинтівок лише підтверджували її припущення: вояки були хрест-навхрест оперезані патронташами з жовтими набоями.
Їхній вигляд викликав подив, який спричинила б поява лучників наприкінці ХХ століття. Але, попри трохи комічний вигляд, від них віяло силою й загрозою. Відчувалося, що вони вдягли однострої не для забави й їхній дух загартовано відповідно до завдань, які доведеться виконувати. Було видно, що з-під тонких скафандрів випинаються треновані м’язові корсети, а очі на суворих обличчях відливали важкістю металу та байдужістю до власного життя, яке вони були готові віддати за недорого.
— Це сили самооборони міста, — пояснив Вейд, махнувши рукою на озброєний гурт. — Вони покликані боронити Зоряне кільце й наш проєкт надшвидкісних космічних кораблів. Тут присутній майже весь особовий склад нашого воїнства, лише кілька людей залишилися надворі. Багато містян висловили бажання приєднатися до загону, але ми не плануємо залучати більше ста осіб. Що стосується їхньої зброї… — Вейд узяв гвинтівку з рук найближчого солдата й пересмикнув затвор, — то очі тебе не обманули: старовинна зброя, виготовлена з використанням сучасних матеріалів. Кулі урухомлюються не за допомогою порохових газів, гвинтівка має значно більші дальність пострілу й точність влучання. У космосі ці гвинтівки здатні поцілити у військовий корабель зоряного класу з відстані двох тисяч кілометрів, а загалом — так, це примітивна зброя. Тобі все це має здаватися дурницями, але є одне «але», — Вейд повернув гвинтівку солдату, натомість дістав із його патронташа один із набоїв. — Набої мало чим відрізняються від старовинних зразків, але начиння кулі — новітнє. Можна навіть сказати, що це зброя майбутнього. Оболонка кулі — надпровідний контейнер із чистим вакуумом усередині, по центру якого плаває маленька кулька, що утримується на місці потужним магнітним полем, аби, не дай Бог, вона не доторкнулася до оболонки. Ця маленька кулька виготовлена з антиматерії.
Бі Юньфен із помітною гордістю додав:
— Циркумсолярний прискорювач використовувався не тільки для проведення наукових експериментів, а й для виробництва антиматерії. Протягом останніх чотирьох років він працював на повну потужність, і зараз ми маємо 15 тисяч подібних набоїв.
За мить, здавалося б, примітивний набій у руці Вейда перетворився на загрозу, що викликала у Чен Сінь озноб. Тепер вона переймалася, наскільки стабільне і надійне магнітне поле в кожному такому крихітному надпровідному контейнері: незначна похибка в параметрах — і антиматерія сконтактує з оболонкою, знищивши у величезному спалаху все Зоряне кільце. Вона перевела погляд на ряди таких набоїв на грудях солдатів — справжні ланцюги бога Смерті. Лише в одному з них цілком вистачило б куль, аби знищити весь бункерний світ.