Саме в цій точці Європа VI уперше перетнулася з двовимірним простором.
Яскрава пляма швидко збільшувалася, перетворюючись на сяючу еліптичну площину. Випромінюване нею світло дробилося навколишніми висотками на численні промені, що виривали з напівмороку людську хмару на центральній осі міста. Тепер космічне місто нагадувало величезне пасажирське судно, яке через пробоїну в днищі тоне у двовимірному океані. Океанські води швидко заповнювали внутрішні відсіки, і все, що контактувало з цією поверхнею, миттєво перетворювалося на двовимірний об’єкт. Будівлі зникали одна за одною, стаючи зображенням на двовимірній площині. Однак поперечний переріз міста не вміщував всіх споруд — більшість будівель розкладалася на площі поза межами міста. Здавалося, що на двовимірній площині, яка постійно збільшувалася в розмірах, кольорові смуги, плями та складні об’єкти розлітаються навсібіч, немов блискавки, перетворюючись на фігурки фантастичних звірів, котрі мчать учвал у глибини космосу. Оскільки всередині космічного міста ще лишалося повітря, Чен Сінь і АА змогли почути звуки трансформації тривимірного світу у двовимірний: чіткий, пронизливий хрускіт, ніби все — і саме місто, і будівлі в ньому — було вирізане з тонкого скла, яке кинули в дробарку.
По мірі того як двовимірна площина почала підійматися вгору, людська хмара на центральній осі рушила у протилежний бік, немов завіса, піднята невидимою рукою. Ця сцена нагадала Чен Сінь бачені раніше маневри мільйонної зграї птахів, що скидалася на живу істоту, яка колишеться в сутінках.
Незабаром двовимірна площина, яка світилася дедалі яскравіше, проковтнула уже третину космічного міста, нестримно підбираючись до центральної осі. Цієї миті перші з мешканців міста стали потрапляти у її тенета: це були або ті нещасні, у кого не спрацювали рушії скафандра, або ж ті, хто відмовився від відчайдушних спроб врятуватися. Вони перетворювалися на краплі кольорових чорнил, які падали на поверхню води й миттєво розповзалися у різні боки, вимальовуючи химерні зображення людських тіл. На збільшеному штучним інтелектом зображенні було видно, як на двовимірній поверхні розтікається пара, попередньо обійнявшись. Після трансформації двовимірні тіла залишалися в обіймах один одного, проте зображення мало вкрай незграбний вигляд, ніби намальоване дитиною, яка ще не засвоїла принципів перспективи. На іншому зображенні було видно, як мати до останнього тримала дитину над головою, щоб на якісь соті частки секунди подовжити її існування в тривимірному світі, — за мить їхні тіла стали лише яскравою цяткою на цьому гігантському полотні. Із наближенням двовимірної площини до краю міста дощ із людських тіл густішав, закарбовуючи вже групові знерухомілі проєкції тіл, які невблаганно дрейфували за межі космічного міста.
Коли двовимірна площина перетнула центральну вісь міста, більшість людей уже скупчилася на протилежному боці поселення. Половина міста вже зникла у двох вимірах, і видима частина пласкої площини сягнула максимальних значень, тож мешканці бачили лише двомірне небо, яке невмолимо насувається на залишки тривимірної Європи VI. Оскільки стаціонарні виходи на полюсах міста стали недоступними, всі скупчилися біля екватора, де були розташовані три аварійні виходи, утворивши велетенські купи з людських тіл.
Проминувши центральну вісь міста, двовимірна площина проковтнула три термоядерні сонця, але від того навкруги тільки посвітлішало — сяйво, що линуло зсередини площини, ставало дедалі яскравішим.
Почувся тихий свист — місто почало втрачати атмосферу, що заструменіла в безодню космосу: людям вдалося відчинити аварійні виходи, кожен розмірами з футбольне поле, які вели в усе ще в тривимірний космос.
Штучний інтелект бортової системи корабля вивів на передній план інше інформаційне вікно, в якому Європу VI було видно з глибини космосу. По невидимій площині розповзлася двовимірна проєкція космічного міста, в центрі якої лишалася невеличка частина тривимірної Європи VI; вона нагадувала спину велетенського кита, що пливе в безбережному океані. У трьох вимірах космосу розліталися три чорні цівки диму — людський натовп розкидало навсібіч тиском повітря, що струменіло назовні. Ізольований острів тривимірності продовжував тонути й танути у двомірному океані, й менш ніж за десять хвилин космічне місто Європа VI перетворилося на двовимірне.
На екрані демонструвалося панорамне зображення Європи VI, й одразу визначити її площу було важко — в будь-якому разі вона стала просто велетенською. Але це вже було мертве місто, точніше — його розверстка в масштабі 1:1. На цьому зображенні можна було роздивитися геть усі деталі, навіть найдрібніші: кожен гвинт, кожне волокно, кожного кліща і навіть бактерію. Точність відображення сягала атомарного рівня: окремий атом тривимірної молекули чітко проєктувався на певне місце за суворими правилами. Одним із основних принципів перетворення такого креслення була відсутність перехрещень та перекриттів зображень — усі деталі розташовувалися на площині й були доступні для огляду. Велич прийшла на зміну складності. Але читати зображення виявилося непростим завданням: легко було впізнати хіба що загальну схему міста й деякі макрооб’єкти. Наприклад, гігантські дерева-будівлі залишалися впізнаваними й у двовимірній проєкції, проте їх внутрішня будова деформувалася до нерозрізненості. Рекомбінувати тривимірний об’єкт із двовимірної проєкції лише за допомогою уяви було майже нереально, але спеціальне програмне забезпечення для обробки зображень, створене з використанням правильної математичної моделі, без сумніву, змогло б упоратися з цим завданням.
На екрані можна було помітити й два інших космічних міста, розташовані на значній відстані, що також перетворилися на сплощені двовимірні проєкції й уже не світилися. Вони нагадували позбавлені товщини континенти, які дрейфували невидимою площею океану. Проте й камера, ймовірно, розташована на дроні, також падала на двовимірну площину, тож незабаром весь кут огляду заповнило зображення Європи VI.
Мільйони людей, які врятувалися з Європи VI через аварійні виходи, тепер засмоктувало разом із тривимірним простором до пласкої ділянки Сонячної системи, й вони перетворилися на колонію мурашок, яких волочив потік невидимого водоспаду. Щільний «людський дощ» рясно всівав тілами площину міста. Двовимірне тіло людини займало значно більшу площу, ніж звичне тривимірне, проте порівняно з циклопічними двовимірними спорудами людські фігурки нагадували людиноподібні цятки на гігантському полотні.
На екрані з’явилося багато інших тривимірних об’єктів: це були човники та невеликі космічні кораблі, які спробували втекти з Європи VI. Їхні термоядерні двигуни працювали на повну потужність, але кораблі все одно безпорадно наближалися до двовимірної площини. На якусь мить Чен Сінь здалося, що плазмовим струменям двигунів під силу розірвати пласку ділянку простору, однак і плазма переходила у двовимірний світ. У точках дотику плазми до поверхні двовимірні проєкції споруд і будівель викривлялися та деформувалися, але лише для того, щоб звільнити простір для кораблів. За правилом неперекриття зображень двовимірне місто в цих ділянках розширювалося, щоб дати місце новим об’єктам, і весь цей рух нагадував розповзання бриж поверхнею ставка.
Камеру продовжувало затягувати в напрямку двовимірної поверхні. Чен Сінь жадібно вивчала панораму плаского міста, намагаючись віднайти бодай якісь ознаки активності, але даремно. За винятком деформації від плазмових потоків, не було помітно жодного руху. Двовимірні людські тіла також не подавали ознак життя.
Це був мертвий світ. Мертва картина.
Камера невмолимо наближалася до пласкої поверхні, прямуючи прямо на людське тіло. Розчепірені кінцівки людини швидко заповнили все поле зору, поступившись місцем складній структурі м’язових волокон і судин. Можливо, це була лише ілюзія, але на якусь секунду Чен Сінь здалося, що вона бачить червону двовимірну кров, яка пульсує двовимірними судинами. Проте вже за мить зображення зникло.