Але цього разу Вейд, здається, зміг дещо змінити розклад речей. За його задумом, знання деталей плану ворогом мало спрацювати на користь людства: маючи точні орбітальні параметри зонда з людиною на борту, який прямує за межі Сонячної системи, та за наявності бажання трисоляріанцям не буде складно перехопити його. І хоча софони передають їм повну картину людського світу, не можна відкидати, що вони все ще зацікавлені в безпосередньому вивченні живого представника виду, тож шанси на перехоплення є, й неабиякі.
В умах ведення звичних нам воєн відправити шпигуна, чия особистість давно розкрита ворогом, — чисте безглуздя. Але ця війна не традиційна й звична. Успішне відправлення людини всередину чужинницького флоту вже сама собою — великий успіх, навіть якщо його чи її особистість відома ворогу. Саме завдання чи успішність його виконання тут неважливі: допоки він чи вона перебуватиме там цілим і неушкодженим, відкриваються нескінченні можливості розвитку подій. А недоліки прозорого мислення й стратегічного планування трисоляріанців роблять цю можливість іще спокусливішою.
Ми маємо надіслати людину до ворожого лігва.
Витяг із «Минулого поза часом»: технологія гібернації — перша мандрівка людини крізь час
Кожна нова технологія може докорінно змінити уклад людського життя й трансформувати соціум, проте коли вона перебуває ще на початковому етапі, мало хто здатен оцінити її справжній потенціал. Наприклад, комп’ютер спочатку розглядався лише як інструмент підвищення ефективності обчислень, тож багато хто з учених вважав, що вистачить п’яти машин на весь світ. Те саме можна сказати й про технологію гібернації: до того як вона стала реальністю, її використання розглядалося лише для однієї мети — заморожування тіл смертельно хворих задля їх потенційного лікування в майбутньому. Надалі з’явилася ідея застосування гібернації для міжзоряних перельотів на великі відстані. Але коли технологія вже ось-ось мала стати реальністю, простий погляд на неї з точки зору соціології виявив, що вона здатна повністю змінити людську цивілізацію.
Усе це базується на переконанні, що завтрашній день буде неодмінно ліпший за сьогоднішній.
Насправді цьому переконанню не більше двох-трьох століть. Раніше ця думка видавалася просто смішною. Наприклад, порівняно з Давнім Римом період Середньовіччя в Європі був значно біднішим у матеріальному плані та більш репресивним для вільнодумства. У Китаї життя людей за часів правління династій Вей, Цзінь, а також Північних і Південних династій виявилося відчутно гіршим, ніж за правління більш ранньої династії Хань, а порівняно з періодом правління династій Тан і Сун наступні династії Юань і Мін були жорстокішими. Однак після Промислової революції умови життя в людському суспільстві демонстрували майже постійну тенденцію до зростання добробуту, тож наростала й упевненість людей у кращому майбутньому.
Ця впевненість сягнула апогею якраз у період початку Трисоляріанської кризи. Примара Холодної війни вже лишилася в далекому минулому, хоча певні глобальні виклики, як-от забруднення й деградація екосистеми планети, ще лишалися, хоч і не сприймалися багатьма як щось надзвичайно важливе. Рівень забезпечення людства матеріальними благами зростав по експоненті й, здавалося, не мав наміру зупинятися. Якби тоді провели опитування щодо майбутнього людства, то думки про те, де воно опиниться за 10 років, ще могли б різнитися, проте всі погодилися б, що за 100 років на них чекає справжній рай на Землі. І в це легко було повірити — достатньо лише порівняти їхній рівень життя й умови, в яких існували їхні предки сто років до того!
Тож, якщо ви отримуєте можливість скористатися гібернацією, чи варто відмовлятися?
Якщо поглянути на гібернацію з точки зору соціології, то стає очевидним, що навіть технологія клонування людей виявилася значно меншою проблемою, ніж наслідки, спричинені доступністю гібернації. Клонування викликає хіба що етичні суперечності й побоювання, та й то лише в людей, які належать до християнського світу, проте приховані небезпеки масового поширення гібернації є реальними й впливають на весь світ. Після комерціалізації цієї технології багато хто вирушить назустріч майбутньому раю, а решта лишиться в порівняно гнітючому сьогоденні, аби власною працею будувати той самий рай для гібернізованих. Однак є ще спокусливіша мрія, яка має стати доступною в майбутньому: вічне життя.
Завдяки прогресу в молекулярній біології люди вірять, що безсмертя стане буденним уже через одне-два століття, а отже, ті, хто скористався гібернацією, наразі перебувають на першій сходинці до безсмертя. Таким чином, уперше в історії людства навіть розподіл невідворотності смерті виявився несправедливим, що призвело до справді непередбачуваних наслідків.
Ця ситуація дуже нагадувала розвиток ідей Ескапізму після початку Кризи, тож пізніше історики називали це явище раннім, або часовим Ескапізмом. Саме тому ще до настання Кризи уряди країн світу запровадили жорсткі обмеження й заходи контролю за використанням технології гібернації, які дуже швидко перевершили заборони щодо клонування людини.
Але настання Трисоляріанської кризи змінило усе. За одну ніч прогноз майбутнього змінився з раю на пекло. Навіть для невиліковно хворих пацієнтів майбутнє втратило звичну привабливість. Можливо, коли вони прийдуть до тями, світ довкола виявиться вируючим вогненним морем, де навіть знеболювальних препаратів не буде.
Тож після початку Кризи всі обмеження на використання технології гібернації було повністю знято. Технологія швидко стала доступною, й людство отримало перший реальний інструмент для мандрівок через значні проміжки часу.
Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь
Для ознайомлення з технологією гібернації Чен Сінь вирушила до міста Санья, що розташовано на самому півдні тропічного острова Хайнань.
Острів видавався не найвдалішим місцем для розташування Науково-дослідницького центру Китайської академії медичних наук, що займається вивченням гібернації: на великій землі в цю пору року панувала зима, а тут відчувався свіжий подих весни.
Дослідницький центр розташовувався в білосніжній будівлі, прихованій за зеленими кронами дерев. Наразі в стані гібернації тут перебували понад десятеро осіб, але всі вони були волонтерами, які погодилися взяти участь у короткострокових експериментах. Жодна людина на сьогодні не виявила бажання скористатися гібернацією на термін більше ста років.
Чен Сінь одразу перейшла до справи й спитала, чи існує теоретична ймовірність зменшити вагу обладнання для гібернації до ста кілограмів?
— Сто кілограмів? — засміявся директор центру. — Добре, якщо вдасться втиснутися в сто тонн.
Звісно, директор чудово знав, що це перебільшення. Під час наступних візитів Чен Сінь дізналася, що технологія гібернації не передбачає глибокого замерзання людини, й температура тіла не досягає критично низьких значень — лише близько –50 градусів за Цельсієм.
Для цього кров людини, котра піддається гібернації, замінюється на спеціальну незамерзаючу рідину. Завдяки роботі зовнішньої системи кровообігу й вентиляції робота основних органів людського організму підтримується на низькому рівні фізіологічної активності, яку майже неможливо помітити внаслідок сповільнення всіх процесів.
— Щось схоже на комп’ютер у режимі очікування, — пояснив директор центру.
Загальна маса комплекту обладнання для гібернації, включно з ємністю для тіла, зовнішньою системою життєзабезпечення й охолоджувальною установкою, становитиме близько трьох тонн.