Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь
Масований запуск міжконтинентальних ракет Peacekeeper тривав уже пів години. Сліди від шістьох раніше запущених ракет перепліталися й, пронизані місячним світлом, виблискували, немов срібна дорога до раю.
Що п’ять хвилин цим срібним мостом у небо злітала наступна група вогняних куль, і люди та дерева відкидали довгі тіні, які рухалися зі швидкістю хвилинної стрілки годинника.
Програма першого старту передбачала запуск на навколоземну орбіту тридцяти ракет, які несли триста боєголовок із потужністю від 500 кілотонн до 2,5 мегатонни.
У ті самі хвилини відбувається аналогічний масований запуск російських «Тополів» і китайських «Дунфенів». Це дуже нагадувало песимістичні кінопрогнози кінця світу — настання Судного дня й початок ядерної війни, — але Чен Сінь професійним оком бачила, що кут траєкторії польоту ракет свідчить про запрограмований орбітальний, а не міжконтинентальний напрямок руху. Ця зброя, створена для знищення сотень мільйонів людей, тепер уже ніколи не повернеться на Землю. Натомість величезна енергія, схована у ракетах, буде використана для прискорення пір’ячка до однієї сотої швидкості світла.
Чен Сінь дивилася на небо зі сльозами на очах, і щоразу, коли заграва від старту наступних ракет освітлювала її обличчя, вона подумки повторювала знову й знову: навіть якщо весь проєкт «Сходовий марш» обмежиться лише цими запусками, то він уже буде недаремним.
Але двоє чоловіків, які стояли поруч, — Вейд і Вадімов — лишалися байдужими до цього чудового видовища й занадто ледачими, аби підвести очі вгору, тож просто курили й тихо розмовляли. Чен Сінь знала, що саме вони обговорюють.
Кандидатів для проєкту «Сходовий марш».
На останньому засіданні РОЗ уперше в історії ухвалила резолюцію за усною пропозицією. Чен Сінь мала нагоду оцінити ораторські здібності й красномовність Вейда, з якого зазвичай важко було витягнути зайве слово. Він зміг переконати присутніх: якщо ми вже погодилися з припущенням, що трисоляріанам до снаги фактично воскресити глибоко заморожене людське тіло, то цілком вірогідно, що їм під силу й відродити до життя окремо взятий мозок і налагодити спілкування з ним за допомогою зовнішнього інтерфейсу. Це не здається занадто складним завданням для цивілізації, здатної розгорнути протон у двох вимірах для травлення доріжок на платах. З певної точки зору, між мозком і людиною нема різниці: в них одна свідомість, дух, пам’ять і, найважливіше, здатність до стратегічного мислення та обману. Тож у разі успіху це буде та сама бомба у ворожому стані.
І хоча більшість членів РОЗ не поділяла думки, що мозок є повним еквівалентом людської особистості, вони не мали інших варіантів. Тим більше, що значна частина їхнього справжнього інтересу до проєкту «Сходовий марш» полягала у випробуванні технології розгону до однієї сотої швидкості світла. У результаті резолюція була ухвалена п’ятьма голосами «за» при двох, які «утрималися».
Проєкту було дано старт, але головною проблемою неочікувано став підбір кандидата на донорство. Чен Сінь бракувало мужності хоча б уявити цю людину. Навіть якщо його чи її мозок буде перехоплений і відроджений до життя трисоляріанами, життя після цього (якщо це можна так назвати) перетвориться на суцільний жах. Щоразу, коли вона думала про це, її серце стискала крижана рука, вистуджена до температури, нижчої за –200 градусів.
Проте керівники й задіяні в проєкті «Сходовий марш» спеціалісти не мали подібних моральних гризот: якби АСР була звичайною національною розвідувальною агенцією, то питання давно було б залагоджено. Але АСР, по суті, була лише дорадчою міжнародною інституцією, до складу якої входили представники постійних членів РОЗ. Водночас проєкт «Сходовий марш» перебував під пильною увагою міжнародної спільноти, що надавало цьому питанню надзвичайної делікатності.
Головною проблемою було те, що особа, чий мозок буде використаний для місії, має померти до її початку.
Коли перша хвиля паніки на початку кризи стихла, головною думкою в міжнародній політиці стала засторога використання вторгнення трисоляріан для згортання демократичних інституцій. Усі спеціалісти в АСР неодноразово отримували від своїх урядів вказівки бути обережними при реалізації проєкту й не допустити висунення їхнім країнам звинувачень у порушенні принципів демократії.
Зіткнувшись із цією перешкодою, Вейд запропонував власне рішення проблеми: через РОЗ, а потім і через саму ООН лобіювати ухвалення національних законів про евтаназію в якомога більшій кількості країн. Але тепер навіть він не був певен, що його план спрацює.
Три країни із семи постійних членів РОЗ ухвалили відповідні закони дуже швидко, але вони передбачали, що їх дія поширюється тільки на невиліковно хворих із точки зору сучасної медицини пацієнтів, що не надто відповідало вимогам проєкту «Сходовий марш». Проте це був максимум, на який погодилися політики, й розраховувати на більше не доводилося.
Перелік кандидатів обмежувався тільки невиліковно хворими.
Запланований на сьогодні запуск ракет закінчився — спалахи вогню й ревіння двигунів розтанули в небі. Вейд із кількома спостерігачами від РОЗ розсілися по машинах і поїхали. Залишилися лише Чен Сінь і Вадімов, який неочікувано запропонував поглянути на її зірку.
Чен Сінь отримала сертифікат на право власності DX3906 тільки чотири дні тому. Це виявилося для неї повною несподіванкою й викликало незрозуміле відчуття нечуваного раніше цілковитого щастя, аж до легкого запаморочення. Цілими днями вона подумки поверталася до подарунка, промовляючи сама до себе: мені хтось подарував зірку; хтось придбав для мене зірку…
Звітуючи директору про роботу, вона аж світилася радістю, тож Вейд не міг не помітити цього й запитав, що сталося. Чен Сінь розповіла йому про зірку й продемонструвала сертифікат.
— Безглуздий папірчик, — несхвально зауважив Вейд, недбало кинувши його на стіл. — Була б ти розумнішою, то вже перепродала б його з невеличким дисконтом, бо залишишся на мілині.
Його слова зовсім не вплинули на настрій Чен Сінь — вона наперед знала його реакцію. Їй була відома лише його офіційна трудова біографія: починав у лавах ЦРУ, потім отримав підвищення до заступника директора Департаменту національної безпеки США й ось тепер обіймає цю посаду. Щодо його приватного життя, то окрім озвученої ним самим інформації, що в нього є мати, а в неї — кошеня, більше ніяких деталей вона не знала. Та й, наскільки їй було відомо, не лише вона, а й усі інші. Ніхто навіть не знав, де він мешкав. Вейд скидався на машину: коли працює — на роботі, а у вимкненому стані відстоюється десь у невідомому місці.
Чен Сінь не могла втриматися й розповіла про подарунок Вадімову. Він ґречно привітав її, сказавши, що їй зараз мають заздрити всі жінки світу — живі й навіть давно померлі принцеси. Адже достеменно відомо, що вона перша жінка за всю історію людства, яка отримала зірку в подарунок. Хіба може бути щось для жінки приємніше за такий сюрприз?
— Але хто мені це подарував? — допитувалася Чен Сінь.
— Має бути неважко здогадатися. Насамперед ти можеш бути певна, що ця людина направду багата — на її банківському рахунку має бути цифра з дев’ятьма нулями. Тільки така людина може собі дозволити витратити мільйони на символічний подарунок.
Чен Сінь похитала головою. Весь час — у школі й на роботі — їй не бракувало залицяльників і коханців, але жоден із них точно не мав аж таких статків.
— Водночас це високоосвічена людина з вельми незвичними інтересами, — зітхнув Вадімов. — Його розуміння романтичних вчинків настільки шаблонне, що якби я побачив таку сцену у фільмі чи прочитав у книзі, то подумав би: це аж занадто неправдоподібно.
Чен Сінь знову зітхнула. Коли вона ще була дівчиськом, то мала певні рожеві мрії про майбутнє, проте вже зараз ці прагнення навіть їй здавалися смішними. Але й тоді в найбурхливіших фантазіях вона не могла собі уявити, що одного дня їй подарують справжню зірку — так далеко її підліткові мрії не заходили.