Згідно з вироком трибуналу капітана Ніла Скотта та шістьох інших старших офіцерів було засуджено до довічного ув’язнення. Виправдали лише 138 осіб із 1768 членів екіпажу. Інших засудили до тюремного ув’язнення на строк від 20 до 300 років.
Оскільки в’язниця Об’єднаного флоту була розташована у найвіддаленішій частині Поясу астероїдів, між Марсом і Юпітером, ув’язнені знову були змушені полетіти з рідної планети. І хоча «Бронзова доба» досягла геостаціонарної орбіти, в’язням вже ніколи не судилося подолати останні 30 тисяч із 350 мільярдів кілометрів маршруту.
Коли транспортний корабель для перевезення в’язнів розпочав прискорення, колишній екіпаж «Бронзової доби», як і на своєму кораблі при поверненні додому, поплив у невагомості до кормових ілюмінаторів, немов купа опалого листя, якому ніколи не судилося припасти до коріння. Вони вдивлялися в блакитну сферу рідної планети, яку постійно бачили в снах, спостерігали, як вона меншала, танула, перетворюючись знову на зірку світло-блакитного кольору.
Але перед відльотом близько десятка членів екіпажу разом із колишнім заступником капітана Ровенським і колишнім командиром систем наведення й позиціонування Шнайдером знову піднялися на борт «Бронзової доби» в супроводі військової поліції для передачі систем управління кораблем новому екіпажу.
На десятки років цей корабель замінив їм цілий світ: вони ретельно розміщували в приміщеннях голограми лук, лісів і морських узбереж, вирощували справжні квіти й інші рослини, будували фонтани й ставки для риб, перетворюючи цю замкнену систему на справжній дім. Але тепер усе це зникло, всі сліди їх перебування на борту були знищені. «Бронзова доба» знову перетворилася на звичайнісінький бойовий корабель зоряного класу.
Кожен солдат, який траплявся їм на борту, байдуже дивився на них чи взагалі ігнорував їх присутність. Усі вони з особливою демонстративністю віддавали честь офіцерам супроводу з військової поліції, всім своїм видом показуючи, що не мають нічого спільного з особами в тюремних робах.
Шнайдера завели до сферичної капсули, де на нього очікували троє військових офіцерів. Він мав роз’яснити їм деякі технічні аспекти керування системою ідентифікації цілей. Двоє з них були чоловіками, третьою — надзвичайно вродлива жінка з погонами лейтенанта. Але трійця спілкувалася зі Шнайдером, немов із комп’ютером, — вони байдужими голосами озвучували запитання й мовчки чекали відповідей. Жодного зайвого звуку чи ввічливого звертання.
Запитань було не так уже й багато, тож вони впоралися за годину. В останню мить Шнайдер швидко кілька разів натиснув кнопку на командному інтерфейсі, що висів у повітрі. Здавалося, що він просто деактивує вікна перед виходом із системи. Не втрачаючи ані секунди, Шнайдер відштовхнувся ногами від стіни й уже наступної миті перелетів у невагомості в інший кінець сферичної кабіни. Цієї ж миті кабіна розділилася на дві частини, в одній опинилися троє офіцерів й офіцер військової поліції із супроводу, а в іншій — Шнайдер.
Шнайдер знову викликав командний інтерфейс і застукав по ньому пальцями із запаморочливою швидкістю. Відкрилося вікно керування комунікаційною системою корабля, й він запустив широкосмугову систему міжзоряного зв’язку «Бронзової доби» на повну потужність.
Із приглушеним шипінням лазерний пістолет випалив у перегородці невеликий отвір, наповнюючи кабіну густим білим димом. Офіцер військової поліції просунув у дірку ствол, націлив його на Шнайдера й зажадав негайно припинити незаконні дії та розблокувати перегородку.
— «Бронзова доба» викликає «Синій простір», «Бронзова доба» викликає «Синій простір», — Шнайдер говорив спокійним, звичним голосом, знаючи, що відстань, на яку здатен розповсюдитися сигнал, не залежить від гучності його слів.
Лазерний промінь прорізав груди Шнайдера, перетворюючи кров на червону пару. Огорнений туманом із власної крові, Шнайдер із останніх сил вимовив:
— Не повертайтеся. Тут більше не ваш дім!
«Синій простір», на відміну від «Бронзової доби», від самого початку ставився до повідомлень із Землі зі значно більшим скептицизмом і настороженістю. Екіпаж лише стишив хід до мінімально можливих значень, тож на момент отримання сповіщення від «Бронзової доби» корабель продовжував рухатися за межі Сонячної системи. Одразу після отримання повідомлення екіпаж розпочав прискорення на повній потужності, намагаючись втекти якнайшвидше.
Коли на Землі від трисоляріанських софонів отримали цю інформацію, в історії двох цивілізацій уперше з’явився спільний ворог.
На їхнє щастя, прямо зараз «Синій простір» не мав можливості загрожувати обом світам політикою стримування в рамках концепції Темного лісу. Навіть якщо він надсилатиме координати двох зоряних систем на повній потужності своїх передавальних пристроїв, шанси бути почутим третьою стороною лишалися майже нульовими. До найближчої зорі Барнарда в сузір’ї Змієносця, яку можна було використати як підсилювач сигналу, лишалося летіти ще триста років. Але «Синій простір» не змінював курсу, продовжуючи прямувати до первісної цілі — NH558J2, до якої ще було понад 2000 років.
«Гравітація», яка наразі лишалася єдиним космічним кораблем у Сонячній системі, здатним до міжзоряних подорожей, негайно вирушила навздогін за «Синім простором». Трисолярис запропонував відправити на переслідування з метою знищення більш швидку Краплину (вона отримала формальну назву «Зонд сильної ядерної взаємодії»), але Земля твердо відхилила таку пропозицію, вважаючи цю ситуацію внутрішньою справою людства.
Хоча вже минуло більше десяти років від Битви Судного дня, ті події все ще відгукувалися великим болем у серцях людей, і з часом біль не вщухав, а ставав сильнішим. Думка про те, що Краплина знову нападатиме на людей, здавалася абсолютно неприпустимою, хоча більшість населення Землі вже сприймала радше «Синій простір» і його екіпаж як представників чужинницької цивілізації. Та все одно подібне завдання мали виконувати лише люди.
Зважаючи на те що час до моменту, коли «Синій простір» почне становити реальну небезпеку, невблаганно збігав, Трисолярис не став ув’язуватися в суперечки. Але, оскільки «Гравітація» мала на борту передавач гравітаційних хвиль, Трисолярис мав право подбати про абсолютний захист існування власної цивілізації. Тож Краплини супроводжуватимуть «Гравітацію» в польоті й у разі потреби нададуть допомогу в знищенні «Синього простору».
Отже, «Гравітація» вирушила в політ разом із двома Краплинами, які трималися позаду на відстані кількох кілометрів. Якби хтось мав можливість поглянути на «Гравітацію» зі значної відстані, то навряд чи роздивився б Краплини. Натомість на їхній поверхні надзвичайно чітко віддзеркалювався корпус космічного корабля.
«Гравітацію» збудували лише на 10 років пізніше за «Синій простір», тож, окрім системи зв’язку за технологією гравітаційних хвиль, вона не вирізнялася іншими передовими технологіями. Потужність двигунів «Гравітації» була лише трохи більшою, ніж у «Синього простору», тому на те, аби наздогнати втікача, екіпажу знадобиться близько п’ятдесяти років.
Рік 61-й Епохи стримування. Мечоносець
Чен Сінь роздивлялася свою зорю з даху будівлі у вигляді гігантського дерева. Саме через зірку її вивели зі стану гібернації.
Протягом нетривалого існування проєкту «До зірок» 15 людей придбали 17 зір у різних частинах Усесвіту. За винятком Чен Сінь, інші 14 власників загубилися в круговерті історичних подій, і розшукати їх законних нащадків не знайшлося можливостей. На сьогодні тільки Чен Сінь лишалася єдиною людиною, яка де-юре мала у власності зірку.
До цього часу люди ще не відвідали жодної зоряної системи за межами Сонячної, але завдяки стрімкому розвитку технологій володіння зірками на відстані 300 світлових років вже не було лише символічним. DX3906, яка належала Чен Сінь, виявилася не просто голою зорею. Нещодавно з’ясували, що довкола неї обертаються дві планети. Зважаючи на масу, орбіту й спектральний аналіз атмосфери однієї з них, вчені зробили припущення, що вона має бути вельми схожою на Землю. Тож цінність колишнього подарунка стрімко зросла. А дізнавшись, що цей далекий світ уже має законну власницю, людство неабияк здивувалося.