Інцидент із «Синами Землі» спричинив велику паніку в обох світах: людство збагнуло, яку небезпеку приховують у собі гравітаційно-хвильові передавальні комплекси; а Трисолярис розпочав безпрецедентний тиск на Землю задля запровадження суворіших заходів обмеження й контролю поширення технології передачі гравітаційних хвиль. Незабаром після інциденту кількість робочих майданчиків була скорочена з двадцяти трьох до чотирьох: три з них розташовувалися в Азії, Північній Америці й Європі, а четвертий — на борту «Гравітації».
Усі передавачі були закільцьовані на вмикач активного типу, а не за принципом «мертвої руки», який використовувався для запобігання підриву ядерних зарядів довкола Сонця. У сучасних умовах механізм, вигаданий Ло Цзі, вже не мав сенсу — у випадку смерті або вбивства Мечоносця інша людина чи організація може перехопити управління системою стримування.
Спочатку громаддя гравітаційно-хвильових антен можна було збудувати лише на поверхні, але з розвитком технологій на 12-му році Епохи стримування три передавальні антени й усе пов’язане обладнання перемістили вглиб Землі. Проте всім було зрозуміло: подібні запобіжні заходи із додаткового перекриття антенного комплексу й центру управління шаром ґрунту завтовшки в десятки кілометрів здебільшого були спрямовані на нівелювання загроз із боку представників людства й мали незначний захисний ефект від дій Трисоляриса. Краплини, створені з використанням сильної ядерної взаємодії, взагалі не помітять захисного муру гірської породи завтовшки в кілька десятків кілометрів, прорізавши його, немов водний пласт.
Після запровадження Ло Цзі системи стримування трисоляріанський флот, який прямував до Сонячної системи, змінив курс, що було підтверджено засобами спостереження, які працювали ще на технологіях, розроблених людством. Тепер найбільший клопіт викликало місцеперебування десяти Краплин, які до цього моменту вже дісталися околиць Сонячної системи. Трисолярис наполягав на тому, щоб залишити чотири з них у межах нашої системи, мотивуючи це необхідністю можливості миттєвої протидії захопленню передавачів екстремістськими угрупованнями. Якщо подібні спроби знову матимуть місце, Трисолярис залишає за собою право вживати заходів для захисту двох світів. Людство неохоче пристало на цю пропозицію, додатково висунувши вимогу, що всі чотири Краплини мають перебувати за межами пояса Койпера та їх супроводжуватимуть земні зонди, щоб у режимі онлайн підтверджувати місцерозташування й орбіти Краплин. За таких умов, аби зреагувати на напад Трисоляриса, Земля матиме в запасі приблизно 50 годин. Дві з цих чотирьох Краплин супроводжували «Гравітацію» в гонитві за «Синім простором», тож формально в Сонячній системі за поясом Койпера залишилися лише дві з них.
Проте доля шести інших Краплин була загадкою.
За твердженням Трисоляриса, шістка залишила межі Сонячної системи, аби супроводжувати кораблі флоту, й повернеться тільки разом із ними, але жодна жива душа не вірила цьому.
Трисоляріани вже давно не були істотами, наділеними прозорими думками, — за минулі два сторіччя вони швидко опанували мистецтво хитрощів, обману, стратегічного мислення. Напевно, саме це надбання стало найголовнішим для них з-поміж отриманих від людства знань.
Думки більшості схилялися до того, що всі Краплини чи значна їх частина все-таки переховуються десь у Сонячній системі. А позаяк Краплини невеликі за розміром, дуже швидкі й маневрені, невидимі для радіолокаторів, їх пошук і відстеження ніколи не було легким завданням. Навіть із використанням маслянистих плівок та інших найпередовіших методів моніторингу космічного простору радіус ефективного спостереження не перевищував однієї десятої астрономічної одиниці — приблизно 15 мільйонів кілометрів. Потрапляння Краплини у сферу з таким радіусом неодмінно буде помічене системами моніторингу Землі, але за її межами пересування Краплини фактично не було обмежене нічим.
Із найвищою швидкістю Краплина здатна пролетіти 15 мільйонів кілометрів лише за 10 хвилин.
Саме стільки часу має у розпорядженні Мечоносець для ухвалення рішення, якщо система стримування дасть збій.
16:00–16:17, 28 листопада 62-го року Епохи стримування. Центр управління стримуванням
Із важким гуркотом непідйомні сталеві двері завтовшки понад один метр поволі відсунулися, й Чен Сінь із супроводом зайшла до серця системи стримування, що ґрунтувалася на теорії Темного лісу.
Перед очима Чен Сінь з’явилося ще більше порожнечі й відкритого простору. Вони опинилися в напівкруглій залі з вигнутою білуватою стіною навпроти них. Стіна була напівпрозорою й нагадувала брилу льоду, а підлога й стеля виблискували незайманою білизною. Першою думкою Чен Сінь було те, що на неї дивиться величезне око без райдужки, сповнене болю втрати.
Нарешті вона побачила Ло Цзі.
Ло Цзі сидів схрестивши ноги прямо посеред білого залу, обличчям до вигнутої білуватої стіни. Волосся й борода були надзвичайно довгими, але доглянутими й акуратно зачесаними, завдяки абсолютно прозорій сивині вони майже зливалися з білизною стіни, тож його акуратний чорний френч-чжуншань особливо різко впадав у око.
Його стабільна, непорушна поза нагадувала перевернуту «Т», самотній якір на пустельному пляжі, знерухомлений під вітрами часу й ревучими хвилями віків, що вперто чекає на корабель, який уже відплив і ніколи не повернеться. У правій руці Ло Цзі тримав червону стрічку, руків’я свого меча — вмикач гравітаційно-хвильової системи стримування. Його постать додала відсутній ірис очному яблуку, й хоча фігура мала вигляд лише чорної плямки на тлі великого залу, проте притлумлювала відчуття спустошення й змарнілості, додаючи божу іскру. Ло Цзі сидів обличчям до стіни, тож вираз його очей роздивитися не було змоги. Він ніяк не відреагував на появу відвідувачів.
Якщо стіну можна зруйнувати за десять років, то ця біла стіна могла впасти вже вп’яте[20].
Голова РОЗ зупинив Чен Сінь і Начальника штабу й тихо промовив, що до моменту трансферту повноважень іще залишилося десять хвилин.
Останні десять хвилин свого 54-річного строку на посаді Мечоносця Ло Цзі так само лишався непорушним.
Початок Епохи стримування ознаменувався для Ло Цзі початком періоду благоденства: довгоочікуване возз’єднання з Чжуан Янь і донькою віщувало продовження щасливого життя. Але цей період виявився дуже коротким: менш ніж за два роки Чжуан Янь пішла від Ло Цзі, прихопивши дитину. Було багато розмов про причини такого вчинку, і найпопулярнішою думкою стала трансформація образу Ло Цзі в очах близьких: коли все людство вважало його рятівником, Чжуан Янь розуміла, що найрідніша людина поступово перетворюється на чудовисько, яке знищило один світ і тримає в заручниках іще два. Страх за себе й дитину змусив її розлучитися з Ло Цзі. За іншою теорією, саме Ло Цзі був ініціатором розриву, бо не хотів, аби рідні жили, як він. Чжуан Янь із дочкою зникли в річці часу й, швидше за все, десь спокійно доживали віку життям простих людей.
Від’їзд Чжуан Янь із дитиною збігся в часі з заміною кільця ядерних бомб на гравітаційно-хвильових антенах як головний компонент системи стримування. Тоді Ло Цзі й почав довготривалу кар’єру на посаді Мечоносця.
Ло Цзі опинився сам на сам із ворогом на дуельному помості посеред Усесвіту, щоб продемонструвати не класичний китайський бій на мечах, у якому естетична сторона переважає саме фехтування; й не західну школу фехтування, де супротивники мають показати вміння володіти зброєю; а смертоносне японське мистецтво кенджюцу. Тут бій відбувається блискавично й триває від половини до двох секунд, і майже одразу після зіткнення мечів один із суперників уже плаває в калюжі крові. Але до цієї блискавичної миті супротивники часто стоять один навпроти одного, скам’янілі, немов статуї, інколи по десять хвилин! У цей час смертоносний клинок перебуває не в руках мечника, а в його серці: сила духу, сконцентрована в погляді, випалює душу супротивника. Справжній поєдинок починається й завершується саме в ці хвилини в застиглому повітрі — клинки душ танцюють і рубають, немов беззвучні розкати грому. Ще до вихоплювання мечів і завдавання першого удару все вже вирішено наперед: поразка чи перемога, життя чи смерть.
20
Відсилка до вірша Чжоу Еньлая (громадсько-політичний і державний діяч, дипломат, перший прем’єр Держради КНР), написаного у 1917 році під час навчання в Японії. Метафорично описує намагання автора протягом десяти років навчання за кордоном здобути необхідні знання для «зламу стіни» в Китаї та містить посилання й алюзії на пісню «Згадуючи Битву при Чибі» Су Ши (поет і письменник часів династії Сун), мелодію Нянь Ну Цзяо та легенду про дев’ятирічну медитацію перед стіною в печері Бодгідгарми (чернець із півночі Індії, засновник монастиря Шаолінь), внаслідок чого на камені залишилася його тінь. —