Насамперед це величезний вплив на Трисолярис земної цивілізації. Імовірно, що до встановлення контакту із Землею трисоляріани не володіли мистецтвом брехні. Від моменту відправки першого софона на Землю трисоляріанське суспільство зазнало відчутного впливу людської культури: частина загальнолюдських цінностей набула визнання й поширилася на самому Трисолярисі; відбулася переоцінка обмежень і заборон, запроваджених тоталітарною владою у відповідь на скруту епох хаосу, які прямо обмежували й сповільнювали розвиток наукової думки; почали шануватися свобода думок і права кожного члена суспільства. Усі ці події сприяли початку Ренесансу й просвітницького руху в цьому далекому світі, що й призвели до вибуху в науково-технічному прогресі. Швидше за все, цей час породив легенди у трисоляріанському суспільстві, проте деталі так і лишилися таємницею для людства.
Інша ж причина була тільки припущенням: можливо, місії софонів, відправлених на вивчення інших частин Усесвіту, не стали безрезультатними, й, перш ніж потрапити до сліпих зон, вони виявили хоча б один цивілізований світ. Якщо таке припущення відповідає дійсності, то Трисолярис мав шанси отримати від цієї сторонньої цивілізації не тільки технічні знання, а й важливу інформацію про реальний стан справ у Темному лісі Всесвіту. Отож, Трисолярис міг перевершити Землю в усіх сферах знань.
День 60-й Епохи постстримування. Втрачений світ
Томоко вперше з’явилася на загал після закінчення Епохи стримування — як і раніше, вбрана в камуфляж і з катаною на спині. Вона проголосила світові, що прибуття кораблів другого флоту й завершення окупації Сонячної системи очікуються за чотири роки.
Але, за словами Томоко, політика Трисоляриса щодо подальшої долі людства порівняно з першою кризою зазнала суттєвих змін: тотальне винищення людства вже не на часі, натомість відбудеться його переселення у відведені резервації — в Австралію й на третину поверхні Марса. За підрахунками трисоляріанських учених, такий обсяг життєвого простору цілком здатний забезпечити базові потреби для існування людства.
Для того щоб устигнути підготуватися до окупації Сонячної системи, людство має розпочати переселення до відведених резервацій негайно. Ба більше — аби гарантувати «вихолощення потенціалу» й повністю запобігти виникненню «системи стримування» й подібних загроз у майбутньому, людство повинне переселятися до резервацій обеззброєним і «голим» — без переміщення важкої техніки чи будь-яких споруд. Увесь процес переселення мусить завершитися вже за рік.
На цей час людські споруди на Марсі й у космосі могли дати прихисток не більш ніж трьом мільйонам людей, тому основним місцем для переселенців стала Австралія.
Людство так звиклося з ілюзією звичного життя принаймні для ще одного покоління, що звернення Томоко залишилося без відповіді з боку урядів усіх країн. Ніхто у світі навіть для годиться не розпочав підготовки до переселення.
Через п’ять днів після проголошення «Прокламації до переселення» одна з п’яти Краплин, що баражували земною атмосферою, атакувала три головні мегаполіси в Північній Америці, Європі й Азії. Метою нападу була не руйнація міст, а демонстрація сили й залякування: Краплина пролетіла крізь гігантський ліс рукотворних дерев, таранячи будівлі, які опинилися на траєкторії польоту. Сотні обійсть охопив вогонь, а потім вони почали зриватися додолу з висоти кількох сотень метрів, немов гнилі плоди. У цій найбільшій катастрофі з часів Битви Судного дня загинули понад 300 000 людей.
Тепер людство остаточно збагнуло, що об’єкти людського світу в протистоянні з Краплинами не твердіші за яєчну шкаралупу при ударі об камінь. Жодне місто чи масштабний об’єкт не може вважатися убезпеченим — Трисолярис за помахом руки здатен перетворювати на руїни всі міста й змінювати земний ландшафт.
Насправді людство давно намагалося нівелювати цю перевагу Трисоляриса: серед учених панувала думка, що єдиним дієвим захистом від Краплин може стати розробка матеріалів сильної ядерної взаємодії (МСЯВ). До моменту знищення системи стримування науково-дослідні установи Землі та Флоту змогли лабораторно синтезувати цей матеріал у невеликих кількостях, але до масового виробництва та практичного використання мало спливти ще чимало часу. Якби система стримування проіснувала ще бодай 10 років, то виготовлення різного приладдя з МСЯВ було б впроваджене на достатньому рівні. І хоча принцип руху й реплікація двигунів Краплин усе одно значно перевищували б технологічні можливості людства, з МСЯВ можна було б у великій кількості виготовляти корпуси ракет, які за чисельної переваги могли б спробувати знищити зонди трисоляріан. Також розглядалося питання побудови бункерів і захисних споруд — навіть якби Краплини наважилися атакувати подібні об’єкти, то перетворилися б на звичайні одноразові снаряди.
Але тепер цю можливість було втрачено назавжди.
Томоко знову виступила зі зверненням, в якому пояснювала, що Трисолярис відступив від первісних планів із тотального винищення людства через захоплення й повагу до культури людської цивілізації. Вона розуміє, що після переселення до Австралії на людство чекають важкі часи, проте вони триватимуть лише три-чотири роки, не більше. Після прибуття другого флоту трисоляріани зможуть одразу забезпечити комфортні умови проживання 4 мільярдам людей у австралійській резервації, а також допоможуть будувати поселення на Марсі й посеред космосу. Через п’ять років людство буде вільне переселятися на Марс чи в космос без обмежень, і, за їхніми підрахунками, реалізація цього проєкту триватиме 15 років. Після цього людство матиме відносно великий життєвий простір для комфортного життя, й дві цивілізації почнуть новий етап мирного співіснування в Сонячній системі.
Але успішність цього проєкту повністю залежатиме від виконання людством вимог щодо першого етапу переселення в резервації. Якщо імміграція в Австралію саботуватиметься й надалі, то Краплини продовжуватимуть атакувати міста, а всі представники людства, виявлені за межами резервацій через рік, вважатимуться зазіхачами на трисоляріанські території. Звісно, п’ять Краплин будуть не в змозі винищити всіх людей, якщо ті залишать мегаполіси й оселяться невеличкими розрізненими групами по всій планеті, але прибулі за чотири роки кораблі другого флоту зможуть довершити розпочату справу.
— Саме наявності блискучої земної культури ви завдячуєте ще одним шансом на виживання, — закінчила своє звернення Томоко. — Сподіваюся, ви дорожитимете цією можливістю.
Так розпочалося Велике переселення людства до резервації в Австралії.
Рік 2-й Епохи постстримування. Австралія
Чен Сінь стояла перед будинком старійшини Фреса й роздивлялася, як хвилі спеки розмивають навколишні пейзажі Великої пустелі Вікторія. Скільки сягало око, скрізь були густо розкидані щойно зведені, неоковирні на вигляд хижки. Під полуденним сонцем ці будиночки, зліплені з композитних панелей і тонкого металевого профнастилу, видавалися саморобними й тендітними, немов велетенські іграшки-оригамі, розкидані по пустелі.
Коли капітан Кук п’ять сторіч тому відкрив світові Австралію, він точно не уявляв, що одного дня все людство збереться на цьому порожньому континенті.
Чен Сінь разом із АА перебралися до Австралії одними з перших. Чен Сінь могла розраховувати на комфортніші умови життя у великому місті, як-от Канберра чи Сідней, але вона наполягла на статусі звичайного іммігранта й приїхала до пустельної зони для переселенців із найгіршими умовами, розташованої посеред материка, поблизу Ворбертона. Чен Сінь дуже зворушило наполягання АА супроводжувати її, хоча вона так само мала право оселитися у великому місті.
Умови життя в зоні для переселенців виявилися скрутними, але попервах, коли кількість новоприбулих була ще незначною, до них можна було притерпітися. Проте значно гіршим порівняно з матеріальними труднощами виявилося цькування інших людей. Спочатку Чен Сінь і АА жили в просторій хижці вдвох, але по мірі збільшення потоку іммігрантів кількість мешканців довели до нормативу у вісім осіб. Інші шестеро жінок народилися й зростали в райських умовах Епохи стримування, й тут вони вперше побачили багато незвичного: нормування їжі та води, кімнати без інформаційних стін і навіть без кондиціонування, громадські вбиральні й душові, двоярусні ліжка… Суспільний устрій у резервації передбачав повну рівність всіх і кожного, статки й колишнє становище не давали жодних привілеїв — усі отримували однакову пайку. Раніше подібні пекельні умови існування ці жінки бачили лише в історичних фільмах, і було цілком природно, що Чен Сінь стала об’єктом їхніх нападів. За найменшої нагоди вони починали клясти її на чім світ стоїть, називати порожнім місцем, яке не змогло дати відсіч Трисолярису. Чим вона думала, коли після отримання від системи раннього сповіщення попередження про напад Трисоляриса відмовилися активувати систему стримування? Увімкнувши передавачі гравітаційних антен, вона примусила б Трисолярис до панічної втечі, й людство мало б іще кілька десятиліть спокійного, комфортного життя. Навіть якби Землю знищили одразу після трансляції в космос, подібна доля була б ліпшою за жевріння в таких умовах.