В інформаційному вікні транслювалося зображення Будинку Парламенту в Канберрі, й хоча він був відкритий іще в 1988 році, люди досі за звичкою називали його Новим Парламентом. Здалеку будівля скидалася на зведений на верхівці пагорба величезний бункер із чи не найвищим флагштоком у світі. Сама щогла сягала 80 метрів, але додатково ще спиралася на чотири перехрещені велетенські сталеві балки. За задумом архітектора, вони мали символізувати стабільність, проте в реаліях сьогодення більше нагадували каркас намету. На верхівці конструкції зараз майорів прапор ООН, оскільки саме ця будівля в Канберрі була обрана штаб-квартирою після заворушень у Сіднеї.
Серце Чен Сінь стиснула невидима рука — вона розуміла, що пробила година Судного дня.
Зображення на екрані змінилося на людну залу Палати представників. На вимогу Томоко провести позачергову сесію Генеральної Асамблеї ООН тут зібралися представники всієї світової спільноти й командування Об’єднаного флоту.
Томоко стояла за трибуною у своїх уже звичних камуфляжі й чорній хустині, проте цього разу без катани за спиною. Зараз її обличчя вже не випромінювало гламурної холодності й жорстокості, а сяяло, як колись. Вона вклонилася присутнім, і Чен Сінь побачила в цьому жесті тінь тієї жінки, яка проводила для неї чайну церемонію два роки тому.
— Переселення успішно завершене! — Томоко знову вклонилася. — Щиро дякую вам! Цей великий подвиг можна порівняти з виходом із Африки давніх гомінідів десятки тисяч років тому. У взаємовідносинах двох цивілізацій почалася нова ера!
Цієї миті всі присутні в Палаті представників нервово підвели голови, зачувши звуки недалеких вибухів. Три довгі стельові люстри почали розгойдуватися, відкидаючи залою мерехтливі тіні й викликаючи думку про те, що будівля от-от завалиться.
— До того як величний трисоляріанський флот принесе людству мир і процвітання, вам доведеться потерпіти ще три місяці. Я сподіваюся, що ви впораєтеся з цими труднощами не гірше, ніж впоралися з всесвітньою імміграцією! А зараз проголошую австралійську резервацію повністю відрізаною й ізольованою від навколишнього світу. Сім зондів сильної взаємодії й Сили безпеки Землі підтримуватимуть абсолютну блокаду континенту. Кожен, хто наважиться залишити Австралію, вважатиметься агресором проти території Трисоляриса й буде знищений! Процес запобігання небезпеці з боку людства триватиме, тож за три місяці резервація має перейти на рівень натурального господарства. Використання будь-яких сучасних технологій, включно з енергетикою, забороняється. Як ви всі бачите, Сили безпеки методично знищують усі енергетичні потужності на материковій частині Австралії.
Люди навколо Чен Сінь перезиралися, сподіваючись, що дехто з присутніх зможе до пуття пояснити сенс останньої частини виступу Томоко.
— Це геноцид!!! — заволав хрипким голосом хтось у Палаті представників. На екрані тіні продовжували свій танок, ніби розгойдувалися тіла шибеників.
Так, це був акт геноциду.
Спочатку план із розміщення в Австралії 4,2 мільярда людей здавався нереалістичним. Але навіть після завершення переселення щільність населення дорівнювала 50 осіб на квадратний кілометр, що все ще було значно менше компактності проживання людей, скажімо, в Японії до переселення.
Передбачалося, що харчування й виживання людей в Австралії будуть забезпечені завдяки ефективним високотехнологічним сільськогосподарським підприємствам. У процесі переселення велика кількість фермерських господарств також переїхала до Австралії, де поновила свою роботу. На цих підприємствах генетично модифіковані культури вирощуються в десятки разів швидше за традиційні. Однак рівень природного освітлення не може забезпечити достатню кількість енергії для зростання, тож обов’язковою умовою є використання штучного освітлення великої потужності, яке потребує значних енерговитрат.
Після відключення енергопостачання цих підприємств рослини, які безперестанку поглинають ультрафіолет і навіть рентгенівське випромінювання, загинуть за кілька днів.
Наявних запасів продовольства для 4,2 мільярда людей вистачать щонайбільше на місяць.
— Я не розумію вашої реакції, — схоже, щиро здивувалася Томоко словам про геноцид.
— Як бути з харчами?! Звідки брати їжу?! — закричав хтось інший. Страх перед Томоко випарувався, поступившись крайньому розпачу.
Томоко обвела поглядом людей у залі:
— Їжа? Хіба це все не їжа? Погляньте навколо себе: суцільні запаси ще живої, рухливої їжі.
Томоко вимовила це тихо, немовби справді нагадувала людям про забуті засіки й житниці.
Жоден із присутніх не вимовив ані слова. Давно складений план вимирання дійшов до фінальної стадії. Час розмов уже давно минув.
— У майбутній гонитві за виживання більшість людей буде винищено. Коли кораблі флоту за три місяці прибудуть сюди, на цьому континенті залишиться 30–50 мільйонів уцілілих. Ці переможці в боротьбі за виживання зможуть продовжити цивілізоване й комфортне життя в резервації. Вогник людства не згасне й помалу жеврітиме, немов лампадка в гробниці.
Зала Палати представників Австралійського парламенту проєктувалася за зразком Палати громад Великої Британії. По боках високо розміщувалися місця для відвідувачів, а крісла членів парламенту — в них зараз сиділи світові лідери — були розташовані в заглибленні посередині зали. Зараз ті, хто там сидів, почувалися, немов у гробниці, яку от-от почнуть закидати землею.
— Сам факт виживання є величезною удачею. Так було на Землі в минулому, й так воно є скрізь у цьому нещадному Всесвіті. Я не знаю, коли в людства виникла ілюзія, що виживання стало його належною й невід’ємною властивістю. Це і є першопричиною вашої невдачі. У цьому світі знову замайорить прапор природного відбору, і я сподіваюся, що всі присутні опиняться серед 50 мільйонів переможців, які без остраху й сумлінь вживатимуть їжу, а не чекатимуть, поки їжа прийде по них.
— А-а-а... — У натовпі неподалік від Чен Сінь пролунав жіночий крик. Мов гостре лезо клинка, він прорізав ранкову тишу, але одразу замовк.
Чен Сінь відчула, як світ завертівся навколо неї. Вона не зрозуміла, що впала на землю. Небо раптом виштовхнуло намет із величезним інформаційним вікном з її поля зору, а потім поверхня землі притиснулася до її спини, неначе увесь час стояла вертикально позад неї. Вранішнє небо нагадувало похмурий океан, і багряні хмари, освітлені променями висхідного сонця, пливли його поверхнею, немов криваві плями. Тоді в центрі поля її зору виникла чорна пляма; вона швидко збільшувалася, мов обгорілі краї аркуша паперу, який тримають над свічкою, аж поки темрява не заволокла усе довкола.
Чен Сінь недовго лишалася непритомною — руки відчули м’який пісок, і вона піднялася на ліктях, намагаючись зрозуміти, чи з нею все гаразд. Але світ довкола зник — навколо панував суцільний морок. Чен Сінь широко розплющила очі, однак не бачила нічого, крім непроникної темряви. Вона осліпла.
Навколо вирувало різноманіття звуків; вона не була певна, які з них реальні, а які — плід галюцинацій. Чулися кроки, схожі на припливні хвилі; крики, плачі; невиразні стогони, немов вітер дме крізь сухостій мертвого лісу.
Хтось налетів на неї, збив із ніг — вона знову силилася підвестися. Темрява, суцільна темрява пливла перед очима, густа й чорна, немов асфальт. Вона повернулася обличчям у напрямку, який вважала сходом, але навіть в уяві не змогла побачити Сонце. Натомість з-за обрію випливав якийсь гігантський чорний диск, який щедро заливав усе навколо чорним світлом.
Їй здалося, що посеред повного мороку вона змогла вирізнити пару очей. Очі повністю зливалися з темрявою, але вона відчувала їх присутність і погляд, що невідривно слідував за нею. Чи це очі Юнь Тяньміна? Вона провалилася в безодню, де мусить нарешті зустрітися з ним. Чен Сінь чула, як він кликав її на ім’я, й намагалася відігнати мару, але голос уперто кликав знову. Вона нарешті збагнула, що цей голос справжній. Він, вочевидь, належав якомусь фемінізованому молодику з цієї епохи.