— Ви доктор Чен Сінь?
Вона кивнула чи радше уявила, що киває.
— У вас щось із очима? Ви не бачите?
— Ви хто?
— Я — командир спеціального загону Сил безпеки Землі. Томоко відправила нас до Австралії із завданням вивезти вас.
— Куди вивезти?
— Куди ви самі забажаєте. Вона вирішить усі питання щодо проживання. Звісно, за вашою згодою.
Цієї миті Чен Сінь почула ще один звук, який спочатку також вважала галюцинацією: ревіння й свист лопатей вертольота. Людство вже давно освоїло технологію антигравітаційного польоту, але з огляду на величезне споживання енергії вона так і не набула практичного використання. До сьогодні більшість літальних атмосферних апаратів мали у своїй конструкції роторні двигуни й гвинти. Вона відчула, як набігає стрімкий повітряний потік, і зрозуміла, що десь поблизу справді зависнув гелікоптер.
— Я можу поговорити з Томоко?
Хтось вклав їй у руку мобільний телефон. Чен Сінь притиснула слухавку до вуха й одразу почула голос Томоко.
— Гей, Мечоносцю?
— Це я — Чен Сінь. Я розшукувала тебе.
— Навіщо? Ти ще й дотепер вважаєш себе рятівницею світу?
— Ні. — Чен Сінь повільно похитала головою. — Я ніколи не сприймала себе так. Я просто хочу врятувати ще двох людей, це реально?
— Хто вони?
— АА та Фрес.
— А, твоя балакуча подружка й той старий абориген? Ти для цього мене шукала?
— Так. Нехай люди, яких ти послала, заберуть їх із Австралії й оселять деінде, аби вони могли спокійно жити.
— Без проблем. А ти що?
— Не турбуйся про мене.
— Ти ж бачиш, що коїться навколо?
— Не бачу. Взагалі.
— Ти маєш на увазі, що осліпла? Тобі не вистачає харчів?
Чен Сінь була дещо здивована. Томоко знала АА, але звідки здогадалася про Фреса? Вони троє отримували повну пайку весь рік, а влада не реквізувала будинок старого, як у решти місцевих. Крім того, ніхто її не переслідував відтоді, як вони переїхали до Фреса. Чен Сінь чомусь гадала, що це прояви турботи місцевої влади, але тепер зрозуміла, що за нею невсипно стежила Томоко.
Чен Сінь, звісно, знала, що Томоко керує група трисоляріан, але, як і всі інші, завжди сприймала її як окрему особистість.
Її долею опікується жінка, яка щойно прирекла на загибель 4,2 мільярда людей.
— Якщо залишишся, то згодом тебе просто з’їдять, — пояснила Томоко.
— Я розумію, — ледь чутно відповіла Чен Сінь.
Томоко по той бік слухавки, здається, навіть зітхнула:
— Що ж, поруч із тобою постійно перебуватиме софон. Якщо передумаєш чи потребуватимеш допомоги — просто скажи вголос, я почую.
Чен Сінь промовчала — подяку лишила при собі.
Хтось схопив її за руку — це був той самий командир спеціального загону:
— Я щойно отримав наказ вивезти двох людей. Докторе Чен, вам усе-таки ліпше вирушити з нами. Це моє особисте прохання — тут скоро відкриються ворота в пекло.
Чен Сінь похитала головою:
— Ви знаєте, де вони зараз? Чудово, йдіть по них. Я лишуся тут, дякую.
Вона уважно прислухалася до ревіння гелікоптера. Здавалося, що, втративши зір, Чен Сінь одразу компенсувала це розвитком гостроти слуху, неначе відкрила в собі третє око. Вона чула, як гелікоптер відлетів, знову зависнув біля будинку Фреса за два кілометри звідси й за кілька хвилин почав поступово віддалятися.
Чен Сінь задоволено заплющила очі. Але нічого не відбулося — темрява залишилася з нею, як і до того. Нарешті її розбите серце заспокоїлося, хоча довкола плескалися басейни крові. Раптова сліпота стала для неї своєрідним порятунком, оскільки темрява приховувала жах реальності, в якій застигнув би найлютіший холод, а суцільний морок відчував би брак чорноти.
Метушня довкола посилювалася: чулися звуки біганини, сутичок, постріли, прокльони, крики, стогони, плачі… Канібалізм уже тут? Це не могло відбутися настільки швидко. Чен Сінь гадала, що навіть за місяць, коли вичерпаються запаси харчів, більшість людей відмовиться їсти собі подібних.
Ось так, голодною смертю і відійде більшість із нас.
Уже не матиме жодного значення, називатимуться ті вцілілі 50 мільйонів людьми чи якось інакше. «Людство» й «людяність» як концепції зазнають краху.
Тепер ми можемо узагальнити людську історію одним реченням: вийшли з Африки; промандрували 70 тисяч років; дісталися Австралії.
Людство, опинившись в Австралії, повернулося в початкову точку, але повторити мандрівку вже не вдасться — подорож скінчилася.
Неподалік заплакало немовля. Чен Сінь захотілося взяти маля на руки. Вона згадала дитину, яку тримала перед входом до будівлі ООН два роки тому: м’який і теплий згорток, із якого чарівно усміхалося радісне личко. Материнський інстинкт краяв їй серце — вона боялася, що дитина так і лишиться голодною.
Останні десять хвилин Епохи стримування: 16:17:34–16:27:58, 28 листопада 62-го року. Десь поза межами хмари Оорта. «Гравітація» й «Синій простір»
Після отримання повідомлення про атаку Краплин лише одна людина на борту «Гравітації» зітхнула з полегкістю — найстарший член екіпажу, 78-річний Джеймс Гантер. Усі його кликали Старим Гантером.
Пів століття тому в штабі флоту на орбіті Юпітера 27-річний Гантер погодився пристати на пропозицію командування.
— Ми відправимо вас інспектором із харчування на борту «Гравітації».
Насправді ця посада трансформувалася зі звичного кока. Але оскільки на лінійному кораблі міжзоряного класу всі кухарські операції вже виконував роботизований штучний інтелект, то в обов’язки інспектора входила лише розробка страв із наявних продуктів і включення їх у меню.
Зазвичай цю посаду обіймав військовий у званні не вище сержанта, а Гантер нещодавно став наймолодшим у історії флоту полковником. Проте він не здивувався пропозиції, бо знав, у чому полягатиме його справжнє завдання.
— Ви працюватимете під прикриттям. Вашою головною місією буде оберігати гравітаційно-хвильову антену від неправомірного використання. Якщо старші офіцери на борту втратять контроль над ситуацією, ви маєте знищити передавальну систему. У разі виникнення нештатних ситуацій ви можете використовувати будь-які засоби та інструменти, які вважатимете за потрібне.
Передавальна система складається з безпосередньо гравітаційно-хвильової антени й контролера запуску. Антена вмонтована в корпус корабля, тож знищити її було неможливо, але виведення з ладу контролера деактивувало б усю систему — на борту «Синього простору» й «Гравітації» бракувало матеріалів та запасних частин, щоб його відтворити.
Гантеру було відомо, що в старі часи на атомних підводних човнах існувала подібна практика. На борту підводних човнів СРСР та НАТО, які мали на озброєнні балістичні ракети стратегічного призначення, також перебували матроси й офіцери, які виконували подібні завдання, обіймаючи незначні посади. Вони були щосекунди напоготові втрутитися в позаштатну ситуацію й рішучими діями взяти керування човном у свої руки.
— Вам доведеться контролювати всі події на борту корабля протягом усіх циклів роботи екіпажу. Тож ви не зможете використовувати гібернацію під час виконання завдання.
— Я не певен, що зможу прожити понад сто років.
— Вам потрібно буде протягнути лише до вісімдесяти. Тоді спливе 50-річний період піврозпаду вібрувальної струни з виродженого газу й система гравітаційно-хвильової антени вийде з ладу. Ваша місія завершиться. Отже, ви мусите не вдаватися до використання гібернації під час першої половини подорожі, але цілком можете провести в ній зворотний шлях. Однак для виконання цієї місії ви маєте витратити майже все ваше життя. Ви можете відмовитися.
— Я згоден.
Начальник Генерального штабу поставив запитання, яке генерали в минулі часи зазвичай не озвучували:
— Але чому?
— Під час Битви Судного дня я був офіцером-аналітиком, прикомандированим Агентством стратегічної розвідки до «Ньютона». До того як корабель знищила Краплина, я встиг добігти до рятувальної капсули. Вона була невеличкою за розмірами, проте могла вмістити п’ятьох. Я бачив, як до мене прямують іще кілька людей, але з остраху відокремив капсулу від корабля, не дочекавшись їх…