Проте софони несподівано потрапили в сліпу зону. За пів століття польоту він спрогнозував настання сотень різновидів криз, проте такий розвиток подій був одним із найгірших. Втрата інформації від софонів позбавила Трисолярис і Краплини можливості бачити, що відбувається на борту «Гравітації». А отже, з настанням кризової ситуації Краплини не встигнуть адекватно зреагувати. Несподівано ситуація докорінно змінилася на гірше, вдесятеро збільшивши відповідальність, що лежала на плечах Гантера. Раптова зміна обставин викликала відчуття, що його місія по-справжньому розпочалася лише зараз.
Гантеру довелося прискіпливіше придивлятися до всього, що відбувалося на борту корабля. А оскільки наразі весь особовий склад перебував у стані бадьорості, то умови для спостереження суттєво ускладнилися. Проте Гантер виявився єдиною людиною на кораблі, якого знали абсолютно всі члени екіпажу. Ба більше, завдяки своїй легкій вдачі він мав чудові довірливі стосунки з усіма, а його незначна посада спонукала до легкості й відвертості у спілкуванні за його присутності. Зокрема, рядовий склад і молодші офіцери легко ділилися з ним тим, про що воліли мовчати в розмовах зі старшими офіцерами чи психологами. Це допомагало Гантеру мати глибше уявлення про загальний перебіг подій.
Але після входження софонів до сліпої зони аномальні події й дивовижі, які рідко ставалися впродовж п’ятдесяти років польоту, значно почастішали: крім роїв мікрометеоритів у екологічній частині корабля, чимало осіб свідчили про раптове виникнення отворів у переборках і повне чи часткове зникнення предметів, які потім поверталися на свої місця…
Найбільше Гантера вразила розповідь командира загону військової поліції підполковника Девона. Він був одним із найстарших за рангом офіцерів корабля, тож Гантер зазвичай не мав із ним довгих розмов. Але побачивши того дня, що Девон розшукує психіатра, якого більшість із членів екіпажу всіляко уникали, Гантер занепокоївся. Узявши пляшку витриманого віскі, він викликав Девона на щиру розмову, дізнавшись багато цікавого.
Якщо проігнорувати влучання мікрометеоритів, найрозумнішим поясненням дивних історій були б галюцинаційні розлади. Як пояснювали доктор Вест і решта психіатрів, раптова втрата софонів могла спровокувати ще не відкритий різновид масового психічного розладу в членів екіпажу. Специфіка місії Гантера не давала йому змоги легко сприймати на віру подібні твердження, хоча підшукати раціональніше пояснення епідемії галюцинацій і психічних розладів було складно. Але саме в реагуванні на неможливе й полягало справжнє завдання Гантера.
Порівняно з гігантськими розмірами самої антени контролер запуску мав значно менші масштаби. Він розташовувався на кормі «Гравітації», в маленькій сферичній кабіні, яка не мала жодного зв’язку з рештою приміщень корабля. Найбільше вона нагадувала потужний банківський сейф. Ніхто з членів екіпажу, включно з капітаном корабля, не мав кодів доступу до цього сейфа. Активувати систему міг тільки Мечоносець із Землі, розпочавши трансляцію гравітаційних хвиль. У такому випадку в напрямку «Гравітації» буде надіслано пучок нейтрино, який і активує контролер запуску передачі. Зважаючи на відстань, що нині відділяє корабель від Землі, пучок нейтрино летітиме до «Гравітації» близько року.
Але якщо хтось захопить контроль над «Гравітацією», вся система захисту сферичної кабіни швидко втратить сенс.
У годинник Гантера було вмонтовано спеціальну кнопку, натиснувши яку, можна активувати високотемпературний заряд у кабіні, де розташований контролер запуску. За кілька митей все її начиння розплавиться від екстремальної температури. Місія Гантера полягала в постійному моніторингу рівня потенційних загроз. У випадку перевищення певного порогу він мав натиснути цю маленьку кнопку. Після безповоротного знищення контролера запуску гравітаційно-хвильова антена вимкнеться назавжди.
У певному сенсі Гантер був таким собі «анти-Мечоносцем».
Проте Гантер не покладався сліпо на кнопку у своєму годиннику та руйнівну силу термозаряду, якого, до слова, він ніколи не бачив. Він вважав, що цілодобове чергування неподалік кабіни, де розташовано контролер запуску, є значно ефективнішим способом охорони, проте це спричинить чималу кількість підозр і запитань, а його прикриття було чи не найбільшою перевагою. Однак він хотів будь-яким чином перебувати якомога ближче до заповітного місця, тож повадився ходити до космологічної обсерваторії, що також розташовувалась у кормовій частині корабля, недалеко від сферичної кімнати. Після пробудження всього екіпажу Гантер мав змогу делегувати свої повноваження інспектора з харчування підлеглим, аби мати більше вільного часу. Крім того, оскільки доктор Ґуань Їфань був єдиним невійськовозобов’язаним науковцем на борту, нічого не заважало Гантеру навідувати його, щоб перехилити чарочку-другу й потеревенити. Ґуань Їфань, своєю чергою, залюбки приймав гостя, який міг, використовуючи службове становище, роздобути пляшку чогось гарненького й читати лекції про «синдром 3–300 000» Всесвіту. Незабаром Гантер проводив більшу частину часу в обсерваторії, відділеній від сферичної кабіни з контролером запуску гравітаційно-хвильової антени коридором у 20 метрів завдовжки.
Ось і зараз він рухався звичним маршрутом до обсерваторії, аж раптом побачив Ґуань Їфаня з доктором Вестом, які прямували в протилежному напрямку — на ніс корабля. Тому Гантер вирішив прогулятися аж до сферичної кабіни, проте коли до неї лишалося близько десяти метрів, з’явилося попередження про напад на корабель Краплин. Через невелику значущість його посади інформаційне вікно, що розгорнулося перед ним, містило мінімум інформації, але йому й так було відомо, що Краплини наразі перебували дещо далі від «Гравітації», ніж раніше, тож зіткнення має відбутися десь через десять секунд.
За мить Старий Гантер відчув полегшення й радість. Що не підготувало б майбутнє, його місія завершилась. Навіть смерть видавалася перемогою.
Але коли за пів хвилини вимкнулася аварійна сирена, Гантер єдиний із членів екіпажу відчув напад панічного страху. Атака Краплини знімала з плечей тягар його місії, але вимкнення сирени віщувало величезну небезпеку через стан абсолютної невизначеності — система передачі гравітаційних хвиль лишалася неушкодженою й працездатною. Без найменших вагань Гантер втиснув кнопку на годиннику.
Але нічого не порушило тиші навколо. Хоча сферична кабіна була герметичною, він мав відчути вібрації від вибуху термобаричного заряду. На невеличкому екрані годинника з’явився рядок: «Команда самопідриву не може бути виконана. Модуль дезактивовано».
Гантер навіть не здивувався — він давно відчував, що сталося найгірше. Щастя, яке здавалося досяжним ще десять секунд тому, розтануло без сліду.
Жодна з Краплин не влучила у свою ціль. Вони, можна сказати, облизали корпуси обох кораблів, пролетівши повз «Гравітацію» й «Синій простір» на відстані лише кількох десятків метрів.
За три хвилини після відключення сигналу тривоги капітан «Гравітації» Джозеф Морович зі старшими офіцерами зібралися в командному центрі корабля. Посередині кімнати левітувала гігантська карта з імітацією нападу Краплин: світло зірок було ледь видно на темному тлі космосу, яскраво сяяли лише позначки місцеперебування двох кораблів і траєкторії атаки Краплин. Дві білі лінії завдовжки в 300 тисяч кілометрів здавалися ідеально прямими, проте, як свідчили рядки даних, насправді були параболічними кривими, непомітними неозброєному оку через малий кут.
Незабаром після початку прискорення траєкторія руху Краплин почала невпинно відхилятися. Значення відхилень були вкрай незначними, проте накопичення помилок протягом усієї траєкторії польоту і стало передумовою промаху в десятки метрів. Більшість зі старших офіцерів брали участь у Битві Судного дня і добре пам’ятали, як може рухатися Краплина: різкі зміни напрямку руху на надвисоких швидкостях, точне влучання в ціль. Моторошні спогади. Зараз же все мало такий вигляд, ніби якась сила, діючи перпендикулярно до траєкторії руху Краплин, відштовхувала їх від цілей.