— Повторіть запис, — наказав капітан. — У режимі видимого діапазону світла.
На екрані замість комп’ютерної симуляції з’явилася звична картина зірок і Чумацького Шляху. В одному з кутів екрана швидко змінювалися цифри відліку часу. Усі присутні знову пережили ці кілька хвилин безсилого жаху, коли зарадити ситуації було неможливо. Залишалося лише покірно чекати смерті — маневрувати й відкривати вогонь для уникнення зіткнення не було жодного сенсу. Незабаром біг цифр у куті екрана зупинився — Краплини вже пролетіли повз кораблі, але марно було сподіватися побачити бодай щось через надвисоку швидкість руху.
На екран вивели запис високошвидкісної камери в сповільненому режимі. Оскільки перегляд у подібному режимі всього десятисекундного ролика вимагав надто багато часу, були продемонстровані лише останні миті. Усі побачили, як Краплина, пролітаючи повз об’єктив камери, виблискує, немов тьмяний метеор на зоряному тлі. Під час наступного відтворення відео зображення зупинилося, коли Краплина опинилася посередині кадру. Масштаб зображення поступово збільшувався, аж поки Краплина не зайняла більшу його частину.
Пів століття сумісного перебування в глибинах космосу дало можливість непогано вивчити будову Краплин, тож побачене неабияк шокувало: форма залишалася незмінною, добре знайомою, але поверхня вже не виблискувала абсолютно гладким дзеркалом. Її вкривали якісь плями кольору чи то старої міді, чи іржі, ніби чаклуну не вдалося заклинання вічної молодості й сліди трьохсотрічної мандрівки космосом проступили в одну мить. Сяючі ельфійські обладунки враз перетворилися на старий артилерійський снаряд, що мандрує космосом. Спілкування із Землею протягом останніх років забезпечило екіпажу базове розуміння основних характеристик матеріалів, створених із використанням сильної ядерної взаємодії. Вони дізналися, що якимись пристроями всередині зонда на поверхні Краплин генерується силове поле достатньої потужності, аби скасувати електромагнітну взаємодію між електронами та ядрами атомів речовини і дати можливість проявитися сильній ядерній взаємодії. Із зникненням цього силового поля матеріали, створені з використанням сильної ядерної взаємодії, перетворюються на звичайну речовину.
Краплини загинули.
Далі на екран вивели оброблені дані, отримані після невдалого нападу. Комп’ютерне моделювання продемонструвало, що одразу після прольоту Краплини повз «Гравітацію» таємнича сила, яка відштовхувала зонд перпендикулярно його напрямку руху, зникла, й Краплина повернулася на істинну траєкторію. Проте це тривало недовго — вже за кілька секунд Краплина почала сповільнюватися. Згідно з розрахунками системи моніторингу поля бою сила, що почала сповільнювати рух Краплини, дорівнювала значенням, які до цього моменту протидіяли їй перпендикулярно. Здавалося, що те саме джерело сили змінило точку докладання з бокової поверхні на передню частину зонда.
На зображенні, зробленому потужним телескопом високої роздільної здатності, було добре видно задню частину зонда, що віддалявся. Аж раптом Краплина повернулася на 90 градусів до траєкторії руху й почала сповільнюватися. Цієї миті на екрані з’явилося зображення, опис якого змусив би доктора Веста знову ідентифікувати його як галюцинацію. Але, на щастя, він також був у командному центрі й бачив усе на власні очі. Перед Краплиною з’явився приблизно вдвічі більший від неї об’єкт трикутної форми, який більшість офіцерів легко упізнала: човник із «Синього простору»! Задля збільшення тяги двигунів на човник було прилаштовано кілька розгінних блоків. І хоча їхні форсунки були спрямовані в напрямку від спостерігачів, яскраве світіння не лишало сумнівів: вони задіяні на повну потужність. Човник, упершись у Краплину, сповільнював її хід. Цілком логічно можна було припустити, що він і був тією силою, яка відхилила траєкторію польоту Краплини, врятувавши «Гравітацію».
Після появи човника з іншого, ближчого до спостерігачів, боку Краплини начебто нізвідки вигулькнули дві фігури в скафандрах. Через перевантаження, спричинене уповільненням зонда, їм довелося прилипнути до його поверхні. Одна з них мала в руках інструмент, за допомогою якого, як здавалося, вивчала поверхню Краплини. У минулому люди сприймали трисоляріанські зонди як ледь не божественне творіння не з цього світу, до якого навіть наблизитися було б блюзнірством. Єдині представники роду людського, які наважилися доторкнутися до поверхні Краплини, випарувалися в перші хвилини Битви Судного дня. Але нині Краплина втратила всю свою божественну таємничість. Без дзеркального полиску вона здавалася простецьким, поламаним, давнішим за човник і астронавтів антикварним металобрухтом, який збирали астронавти. Човник і фігурки в скафандрах залишалися в полі зору лише кілька секунд, а потім так само таємниче зникли. Мертва Краплина знову опинилася в космосі на самоті, але продовжувала стишувати хід, підказуючи, що човник лишився на місці, хоча тепер став невидимий.
— Вони здатні знищувати Краплини? — вигукнув хтось із присутніх.
Перша думка капітана Моровича збіглася з думкою Гантера після вимкнення сирени. Він так само не вагався ані секунди перед натисканням кнопки на своєму годиннику — такому самому, як і в Гантера. Цього разу повідомлення про помилку вигулькнуло в червоному інформаційному вікні посеред командного центру: «Команда самопідриву не може бути виконана. Модуль дезактивовано».
Капітан різко розвернувся на п’ятах і кинувся на корму корабля. Решта офіцерів прослідували за ним.
Першим серед членів екіпажу «Гравітації» сферичної кабіни з контролером запуску гравітаційно-хвильової антени дістався саме Старий Гантер. Не маючи можливості легко потрапити всередину, він вирішив принаймні від’єднати контролер від самої антени, деактивувавши систему на якийсь час, а потім відшукати спосіб знищити контролер.
Але всередині кабіни вже хтось хазяйнував.
Гантер вийняв особисту зброю й націлив на людину в однострої з погонами молодшого лейтенанта. Гантер очікував побачити цього чоловіка у формі старого зразка часів Битви Судного дня, однак він, вочевидь, поцупив це вбрання вже на борту «Гравітації».
Хоча чоловік не відводив очей від контролера всередині кабіни, Гантер легко його впізнав:
— Я був певен, що підполковник Девон не помилився.
Майор Пак Є Джун, командир загону морської піхоти «Синього простору», повільно повернувся. Це був молодик, не старший тридцяти років, але на його обличчі легко було помітити сліди численних життєвих негараздів. Жоден офіцер на борту «Гравітації» не мав навіть близько подібного досвіду. Майор виглядав трохи здивованим: чи то не чекав нікого настільки швидко, чи не очікував побачити саме Старого Гантера. Але поки що він тримався доволі спокійно. Майор підняв руки догори й мовив:
— Прошу, вислухайте мої пояснення…
Старий Гантер не хотів нічого слухати. Не хотів знати, як ця людина опинилася на «Гравітації». Йому навіть було байдуже, хто перед ним: реальна людина чи привид. Хай яке пояснення виявилося б істинним, ситуація зайшла надто далеко. Усе, чого він жадав, — знищити контролер запуску гравітаційно-хвильової антени. У цьому полягав сенс усього його життя, й тепер людина із «Синього простору» застувала йому шлях до мети. Він без жодних вагань натиснув на спусковий гачок.
Куля влучила в груди Пак Є Джуна й відкинула його на двері кабіни. Пістолет Гантера був заряджений спеціальними кулями для стрільби в закритих приміщеннях космічного корабля — вони не пошкоджували переборки й обладнання, проте й убивча сила, вочевидь, була меншою від звичайної лазерної зброї. Кілька крапель крові просочилися крізь рану у грудях, але Пак Є Джун утримався на ногах, потягнувся правою рукою до заплямованого кров’ю однострою й витягнув свій пістолет. Гантер іще раз вистрілив у груди супротивника, розбризкуючи ще більше крові, краплі якої зависли в невагомості. Для наступного пострілу Гантер прицілився вже в голову, але шансу вистрелити не отримав.