Капітан Морович і решта офіцерів побачили геть іншу сцену: пістолет Гантера дрейфував на віддалі від уже задубілого тіла із закоченими очима й злегка тремтячими кінцівками. З рота бив фонтан крові, яка збиралася навколо тіла в кульки великого й малого діаметрів. Посеред напівпрозорих кров’яних скупчень було легко помітити темно-червоний предмет розміром із кулак, який плив у невагомості, тягнучи за собою, немов хвости, дві трубки. Цей предмет ритмічно пульсував, видавлюючи з тоншої трубки трохи крові, чим створював реактивну силу, яка рухала його вперед. Він нагадував багряну медузу, що пливла в невагомості.
Це було серце Гантера.
Права рука Гантера смикнулася до грудей і відчайдушно почала роздирати однострій. Усі побачили, що на шкірі немає жодних порізів чи шрамів.
— Можливо, хірурги ще його врятують, — хрипким голосом мовив майор Пак Є Джун. Отвори в його грудях ще кровили. — Добре, що тепер хірургам уже не потрібно розтинати грудну клітку, щоб повернути серце на місце… Е-е-е, я не раджу вам усім робити різких рухів, бо їм вийняти у вас серце чи мозок так само легко, як вам зірвати яблуко з гілки. «Гравітацію» взяли на абордаж.
З іншого коридору виступила група важкоозброєних морських піхотинців, одягнених у легкі темно-сині скафандри часів Битви Судного дня. Вочевидь, це був десант із «Синього простору». Морські піхотинці були озброєні лазерною зброєю великої потужності.
Капітан Морович зробив помах рукою, й усі офіцери «Гравітації» мовчки кинули зброю. Екіпаж «Синього простору» вдесятеро перевищував кількість людей на борту «Гравітації» — один загін морської піхоти нараховував понад 100 осіб і міг легко контролювати всі закутки корабля-переслідувача.
Неймовірному не лишилося місця — «Синій простір» помахом чарівної палички перетворився на надпотужний корабель. Екіпаж «Гравітації» знову пережив потрясіння, аналогічне за силою з Битвою Судного дня.
У центрі найбільшої сферичної зали «Синього простору» левітували понад 1400 людей. Більшість із них — понад 1200 осіб — належали до екіпажу «Синього простору». На цьому ж місці понад 60 років тому ці люди майже в тому самому складі погодилися перейти під командування Чжан Бейхая. Через незначну частку членів екіпажу, які одночасно перебували на чергуванні, після закінчення втечі тривалістю в понад шість десятиліть більшість членів екіпажу зістарилися лише на 3–5 років. Заледве хтось із них відчув плин часу, і в думках багатьох ще свіжими зоставалися спогади про полум’я Темної битви й тишу під час поховання в космосі. Решта присутніх була з «Гравітації». Дві групи людей, яких легко можна було відрізнити за чисельністю й кольорами одностроїв, недовірливо переглядалися зі значної відстані.
У просторі між двома екіпажами згуртувалися старші офіцери обох кораблів. Серед них виділявся капітан «Синього простору» полковник Чу Янь, якому було 43 роки, проте він мав значно молодший вигляд. Чу Янь більше був схожий на науковця, ніж на військового — з витонченими манерами, спокійною поведінкою й навіть натяком на сором’язливість. Але на Землі він давно перетворився на легенду: це за його наказом під час Темної битви зсередини «Синього простору» було заздалегідь викачане все повітря, аби запобігти розповсюдженню вражаючої інфразвукової хвилі після вибуху ядерної бомби. Навіть дотепер думки людей різнилися: чи вважати дії екіпажу «Синього простору» такими, що не виходять за межі самооборони, чи все-таки класифікувати як убивство? Після запровадження на Землі системи стримування він затято опонував пануючій серед команди корабля думці щодо якнайшвидшого повернення додому, чим виграв час для втечі після отримання попередження від «Бронзової доби». Про нього ходило ще безліч інших чуток. Наприклад, що після дезертирства «Природного добору» перед Битвою Судного дня він виявився єдиним із капітанів, хто добровільно визвався переслідувати втікача. І що його істинним задумом було захопити «Природний добір» і втікати вже на двох кораблях.
— Тут зібралися екіпажі двох кораблів майже в повному складі, — першим почав говорити Чу Янь. — І хоча між нами все ще існує чимало відмінностей і суперечок, я волію розглядати всіх присутніх як повноправних членів єдиного світу, сформованого з «Синього простору» та «Гравітації». Перш ніж ми перейдемо до планування нашого спільного майбутнього, нам слід владнати термінову справу.
Посеред зали з’явилося величезне голографічне вікно із зображенням ділянки космосу з нечисленними зорями. Прямо посередині виднілася смуга якогось білого туману, поцяткована сотнею паралельних ліній. Зважаючи на чіткість і яскравість картинки, вона, вочевидь, була додатково оброблена. Протягом більш ніж двох століть подібне зображення «щітки» було дуже добре знайоме людству й багатьма навіть використовувалося як товарний знак.
— Ці доріжки з міжзоряного пилу ми спостерігали вісім днів тому недалеко від системи Трисоляриса. Будь ласка, подивіться уважно на відеозапис.
Усі присутні не зводили очей із зображення і незабаром зрозуміли, що видовження білих ліній видно неозброєним оком.
— У скільки разів пришвидшили відтворення відео? — запитав один із офіцерів «Гравітації».
— Відео відтворюється з первісною швидкістю.
Ці слова викликали бурхливу реакцію натовпу, немов на ліс налетів раптовий буревій.
— Якщо рахувати грубо… кораблі мають рухатися майже зі швидкістю світла, — сказав капітан Морович спокійним голосом. За останні два дні всі вони стали свідками чималої кількості неймовірних подій.
— Так, другий трисоляріанський флот рухається зі швидкістю світла й дістанеться Землі вже за чотири роки, — відповів полковник Чу Янь. Він стурбовано спостерігав за юрмою екіпажу «Гравітації», ніби шкодуючи, що саме йому випало повідомити їм цю приголомшливу новину. — Після вашого відльоту Земля занурилася в самозаспокоєння й млосність, мріючи про довічний мир та процвітання, докорінно неправильно оцінюючи події. Натомість Трисолярис терпляче чекав на слушну нагоду.
— Звідки ми знаємо, що це не підробка? — прокричав хтось із екіпажу «Гравітації».
— Я можу підтвердити, що це правда! — відповів Ґуань Їфань. Він стояв попереду разом зі старшими офіцерами та єдиний з-поміж них був без форми. — Обладнання моєї обсерваторії також виявило цю аномалію, проте я був зосереджений на великих космологічних дослідженнях, тому не звернув уваги на появу цих доріжок. Але після отримання згаданої інформації я підняв архівні дані спостережень. Сонячна система, Трисолярис і ми — вершини нерівностороннього трикутника. Його найдовша сторона — між Сонячною системою й Трисолярисом, найкоротша — між Сонячною системою й нами. Інакше кажучи, ми перебуваємо трохи ближче до Трисоляриса, тому Земля побачить аналогічну картину десь за 40 днів.
Чу Янь узяв слово:
— Ми вважаємо, що на Землі вже відбулися певні події. Точно в той час, коли Краплини атакували наші два кораблі, — п’ять годин тому. Згідно з інформацією, переданою нам «Гравітацією», саме тоді мала завершитися передача Мечоносцем повноважень своєму наступникові. Цієї нагоди Трисолярис і чекав пів століття. Вочевидь, Краплини отримали відповідні вказівки ще до того, як потрапили в сліпу зону. Це була атака за давно й ретельно розробленим планом. Можна дійти висновку, що система стримування за теорією Темного лісу припинила своє існування. Є лише два варіанти розвитку подій: перший — гравітаційно-хвильова передача інформації вглиб Усесвіту розпочалася, другий — щось цьому перешкодило.
Після цих слів у голографічному вікні з’явилося фото Чен Сінь, також передане «Гравітацією». На ньому була зафільмована відома картинка жінки з дитиною на руках біля будівлі штаб-квартири ООН. Для досягнення найбільшого контрасту зображення було зумисно збільшене до розміру доріжок зоряного пилу з першого фото. Основними кольорами космосу були чорний і сріблястий, які чудово імпонували безодні Всесвіту та холодному світлу зірок; натомість Чен Сінь направду була схожою на прекрасну Діву Марію. Вони з дитиною купалися в ніжному золоті сонячних променів, даруючи присутнім, які вже пів століття не бачили сонця, часточку його тепла.