Чен Сінь здивовано поглянула на Ло Цзі, але, оскільки він мовчав, запитала сама:
— Чому?
Томоко твердо похитала головою:
— Цього ви не дізнаєтеся ніколи.
Чен Сінь повернула розмову в заплановане русло:
— Під час обох атак використовувалися фотоїди. Це усталена практика? Майбутній удар по Сонячній системі буде завдано у такий самий спосіб?
— Усі атаки за теорією Темного лісу мають дві спільні ознаки: по-перше, вони випадкові, по-друге, ощадливі в засобах.
— Поясніть, коли ваша ласка.
— Подібні атаки — не частина оголошеної міжзоряної війни, це просте усунення можливих загроз. Під ознакою «випадковості» я маю на увазі, що отримання координат уже саме собою є достатньою умовою для проведення атаки. Розвідка чи рекогносцировка більше не проводиться — для суперцивілізації значно дешевше стріляти всліпу, ніж вдаватися в деталі. «Ощадливість» означає, що засіб руйнування світів буде максимально простим і дешевим — внаслідок вивільнення енергії, що таїться в самій зоряній системі-цілі.
— Енергії зірок.
Томоко кивнула:
— Саме цей спосіб ми спостерігали донині.
— Якісь способи захисту?
Томоко посміхнулася і похитала головою, неначе намагалася втовкмачити прості речі наївному дитяті:
— Усесвіт оповитий мороком, а ми — як та маленька пташка, прив’язана до верхівки дерева посеред темного лісу під перехрестям прожекторів. Напад може статися звідусіль і будь-якої миті.
— Зважаючи на особливості двох попередніх атак, має існувати якась стратегія пасивної оборони. Навіть у вашій зоряній системі залишилися вцілілі кораблі.
— Будь ласка, повірте моїм словам: людство не має шансів врятуватися під час нападу. Тікайте.
— Стати вигнанцями поміж зірок? Але ми не зможемо, як ви, врятувати навіть однієї тисячної населення.
— Це все одно ліпше за тотальне винищення.
«Не за нашої системи цінностей», — подумала Чен Сінь, але нічого не сказала.
— Зупинімося на цьому. Не будемо більше говорити про це. Усе, що я могла вам розповісти, я вже озвучила. Я запросила двох друзів на чаювання, — сказала Томоко, з поклоном передаючи їм дві чаші із зеленим чаєм.
У Чен Сінь ще залишилося чимало запитань без відповідей. Її руки тремтіли, приймаючи чашу з чаєм, проте вона розуміла, що розпитувати далі — марна справа.
Ло Цзі, який досі не вимовив жодного слова, залишився незворушним, як і весь час до того. Вочевидь, він був більш обізнаний із ритуалом чайної церемонії, бо відпив із чаші, яку тримав на долоні лівою рукою, тільки після того, як тричі обернув її правою. Він пив украй повільно, даючи плину часу розчинитися в тиші, й не закінчив чаювання, аж поки хмари за вікном не розфарбувало золотом призахідне сонце. Ло Цзі так само повільно поставив чашу і промовив перші слова за вечір:
— Тоді можу я поставити кілька запитань?
Ступінь поваги трисоляріан до Ло Цзі було неважко зрозуміти з огляду на звертання Томоко. Чен Сінь давно помітила, що Томоко, хоча і промовляє до неї лагідно та ніжно, але і близько не має тієї шанобливості, як до Ло Цзі. Щоразу, коли Томоко дивилася на нього, в її очах можна було помітити побожний трепет: вона постійно трималася від Ло Цзі далі, ніж від Чен Сінь, і вклонялася глибше та плавніше.
Почувши слова Ло Цзі, Томоко знову глибоко вклонилася й вимовила:
— Будь ласка, зачекайте. — Не додавши більше нічого, заплющила очі й почала чекати. Чен Сінь уявила, як десь посеред безкрайого космосу на борту одного з кораблів трисоляріанського флоту за кілька світлових років звідси оператори Томоко ведуть між собою жваву дискусію. Десь за дві хвилини Томоко знову підняла голову й відповіла: — Ви можете поставити лише одне запитання, на яке мені дозволено відповісти: «так», «ні» або «не знаю».
Ло Цзі знову повільно відставив чашу з чаєм, але Томоко підняла руку, аби його перервати:
— Це жест поваги нашої цивілізації до вас особисто. Я відповім чесно на будь-яке запитання, навіть якщо отримана інформація зашкодить подальшому існуванню трисоляріан. Але запитання має бути одне, і я повинна мати змогу відповісти на нього одним із трьох варіантів. Будь ласка, добре подумайте, перш ніж ставити його.
Чен Сінь із занепокоєнням глянула на Ло Цзі, але він, майже не замислюючись, рішуче спитав:
— Я пристаю на ваші умови. Ось моє запитання: якщо Трисолярис проявив певні ознаки, сприйняті спостерігачами з глибин Усесвіту як небезпечні, то чи існує спосіб транслювати сигнал про те, що цивілізація не становить загрози для існування інших світів, і тим самим уникнути нанесення удару за теорією Темного лісу? Чи може Земля зараз передати подібне «послання миру», якщо назвати його так, у Всесвіт?
Не відповівши одразу, Томоко опустила очі додолу, ніби обмірковувала відповідь. Для Чен Сінь ці секунди тяглися нескінченно довго — кожна наступна мить очікування посилювала її впевненість, що у відповідь вони почують «ні». Але раптом Томоко підвела на Ло Цзі осмислений погляд, поглянувши прямо в очі. До цього моменту вона не наважувалася зустрічатися з його поглядом, а зараз без будь-якого сум’яття чітко відповіла:
— Так.
— Яким чином? — не втримала язика Чен Сінь.
Томоко відвела погляд від Ло Цзі й, похитавши головою, знову наповнила їхні чаші:
— Я не можу вам більше нічого сказати. Ви не отримаєте від мене іншої інформації.
«Перемовини під час чаювання» подарували дрібку надії людству, яке знемагало від очікування на появу дива: можливість передати «послання миру» Всесвіту й уникнути нанесення удару за теорією Темного лісу все-таки існувала.
Витяг із «Минулого поза часом»: Послання миру до Всесвіту — перфоманс на самоті
Після оприлюднення змісту «перемовин під час чаювання» людство почало міркувати, як можна надіслати «послання миру» Всесвіту. Почала надходити ціла злива пропозицій від представників усіх верств населення — і членів Всесвітньої академії наук, і навіть учнів початкової школи. Уперше за історію людства всі члени суспільства працювали над вирішенням спільної проблеми як один злагоджений механізм.
Незабаром усі зрозуміли, що проблема значно складніша, ніж здавалося на перший погляд.
Усі пропозиції можна було розподілити на дві великі категорії: декларативні та автотомічні.
Бачення прихильників декларативної ідеї полягало в простій трансляції відповідної заяви у глибини Всесвіту для проголошення незагрозливого характеру людської цивілізації. Увага цієї категорії переважно була сконцентрована на підборі вдалого формулювання. Але для більшості людей їхні намагання здавалися повною маячнею: яким вдалим не виявився б підбір слів, навряд чи хтось сповна розуму довіриться будь-чиїм словам у цьому холодному Всесвіті. Більше того, подібна заява повинна відшукати шлях до серця безлічі цивілізацій у Всесвіті.
Прихильники автотомічної ідеї, яких було більше, вважали, що послання має демонструвати істинність намірів, а отже, складатися з двох частин: «слова» й «діла», причому акцент має бути на останньому. Людство повинне заплатити свою ціну за виживання посеред Темного лісу, перетворившись на по-справжньому незагрозливу для існування інших цивілізацію. Інакше кажучи, від людства очікували акту самоскалічення.
Більшість варіантів автотомічної ідеї концентрувалися на рівні технологічного прогресу й декларували необхідність відмови від відкриттів та досягнень інформаційної й космічної епох, а також повернення життєвого укладу на рівень ХІХ сторіччя з електричними механізмами й двигунами внутрішнього згоряння, ба навіть до доіндустріального аграрного суспільства. Враховуючи різке скорочення світового населення, цей план видавався цілком здійсненним. Отже, «послання миру» має продемонструвати, що людство опанувало лише низькорівневі технології.
Прихильники найрадикальніших ідей пропонували реалізувати проєкт інтелектуальної дезадаптації людини. Вдавшись до медикаментозної терапії чи обмежувальних технологій, буде реально досягнути зниження інтелектуального рівня людини як виду і закріпити цю характеристику в генетичному коді природним добором та генетичною інженерією, що зрештою дасть змогу безболісно перейти до аграрного суспільства. У більшості людей такі пропозиції викликали огиду, проте циркуляція подібних ідей не припинялася. З точки зору прихильників дезадаптації, «послання миру» має бути прокламацією розумової відсталості людства.