Існувало безліч й інших пропозицій. Наприклад, прихильники ідеї самообмеження виступали за створення системи контролю, яка після активації набуває владних повноважень без можливості управління з боку людей. Якщо подібна система в результаті моніторингу виявить у поведінці соціуму небезпечні тенденції, то активує систему самознищення цілого світу.
Це було бурхливе свято уяви: серед незліченної кількості пропозицій траплялися й вишукані та оригінальні, а подекуди — геть зловісні та злі, як темні культи.
Але жодна з пропозицій не відображала суті «послання миру».
Томоко зазначала, що важливою особливістю нанесення удару за теорією Темного лісу є випадковість. Нападник здебільшого не ускладнює собі завдання веденням розвідки з близької відстані. Людству потрібно було продемонструвати акторське мистецтво за відсутності будь-якої аудиторії: хай якою відвертою не виявилася б гра й щирими — емоції, ніхто не зміг би побачити й оцінити виставу, крім самого людства. Навіть якщо уявити найліпший сценарій: якась розвинена цивілізація, немов турботливий батько, опікуватиметься людством настільки, що почне вивчати Землю зблизька й надішле обладнання для довготривалого спостереження на кшталт софонів. Утім, кількість подібних цивілізацій, очевидно, буде дуже незначною серед сотень мільйонів інших, які існують у Всесвіті. З погляду більшості, Сонце — лише тьмяна цятка без будь-яких особливих деталей, що розташована на відстані безлічі світлових років. Така сувора математична правда Темного лісу Всесвіту.
Були часи, коли вчені наївно вірили, що ознаки існування цивілізацій на планетах довкола далеких зірок можна виявити за допомогою лише астрономічних спостережень: аналізу спектра поглинання оксиґену, діоксиду вуглецю та води в атмосфері екзопланет; електромагнітного випромінювання від технологічних процесів функціонування цивілізації тощо. Звучали навіть химерні ідеї на кшталт існування сфер Дайсона. Але ми натомість опинилися у Всесвіті, де кожна цивілізація вважає за ліпше залишитися непоміченою. Тож якщо жоден спостерігач здалеку не виявить ознак існування розумних форм життя в Сонячній системі, він може дійти висновку, що наш світ безлюдний, або ж навпаки — що цивілізація вже перетнула певну межу в розвитку.
«Послання миру» — по суті, той самий сеанс космічного мовлення, але кожен слухач має повірити в зміст трансльованої інформації.
Уявімо, що десь на нічному небі ви бачите слабку плямку — далеку зірку. Мимохідь поглянувши на неї, ви мусите впевнено сказати, що вона не становить загрози для вашого існування. Так мало б працювати «послання миру».
Повна маячня.
А ось іще більша загадка: чому Томоко навідріз відмовилася повідомити людству, як можна насправді заявити про мирність намірів?
Цілком зрозуміло, що вцілілим трисоляріанам вже не було сенсу ділитися з людством технологіями. Після початку Епохи мовлення обидві цивілізації опинилися віч-на-віч із невідомим ворожим «чимось» нашої галактики і навіть Всесвіту, переставши бути головною загрозою існування один для одного, тож часу на підтримку комунікацій лишалося обмаль. У міру того як трисоляріанський флот дедалі більше занурювався в безмежжя космосу, зв’язок між цивілізаціями дедалі слабшав. Але дещо не вдасться стерти ані з людської пам’яті, ані з трисоляріанської: вся ця історія розпочалася саме з бажання Трисоляриса вдертися й окупувати Сонячну систему, а завершилася майже вдалою спробою світового геноциду. І якщо людство зможе зробити наступний стрибок у розвитку — помста не забариться. Люди прийдуть по трисоляріан до їхнього нового прихистку серед зірок (якщо знайдуть його), і, цілком можливо, акт помсти може звершитися до того, як Земля буде знищена під час наступного удару Темного лісу.
Але ось який парадокс: якщо «послання миру» таки здатне переконати весь Усесвіт у нешкідливості людської цивілізації, тоді й трисоляріани мають бути убезпеченими. Хіба не цього завжди прагнув Трисолярис?
Рік 7-й Епохи мовлення. Томоко
Хоч людство й не отримало жодної підказки, як транслювати робоче «послання миру», а серйозні дослідження заперечували навіть теоретичну можливість цього, прагнення всіх верств населення якомога швидше віднайти правильну відповідь неможливо було ігнорувати. Хоча більшість людей розуміли, що жодна з висунутих пропозицій не спрацює, відчайдухи все одно не припиняли спроб утілити ту чи ту ідею.
Одна з неурядових організацій в Європі намагалася звести надпотужну радіоантену, щоб розпочати трансляцію власної версії «послання миру», використовуючи Сонце як підсилювач сигналу. На щастя, втрутилася поліція, яка завадила цій спробі. Краплини зняли блокаду з Сонця й залишили межі Сонячної системи ще шість років тому, тож спроба скористатися нашою зіркою як підсилювачем могла виявитися вдалою. Подібні намагання становили надзвичайну небезпеку, бо лише пришвидшили б розкриття точних координат Землі.
Ще одна неурядова організація під назвою «Зелені рятівники», яка налічувала мільйон членів по всьому світу, активно пропагувала ідею повернення до аграрного суспільства як необхідну умову для надсилання «послання миру» у Всесвіт. Понад 20 тисяч найзатятіших прихильників повернулися до Австралії, щоб на цьому, знову малозаселеному після повернення додому емігрантів, континенті створити зразкове аграрне суспільство. Буденне життя комуни «Зелених рятівників» у Австралії навіть транслювалося в режимі онлайн по всьому світу. Але в цю епоху вже давно не існувало традиційного сільськогосподарського приладдя й інструментів, тож комунарам довелося виготовлювати репліки прадавніх плугів, борон і мотик спонсорським коштом. Позаяк у Австралії бракує орної землі й уся наявна рілля вже використовувалася для вирощування високовартісної сільгосппродукції елітних сортів, ідейним прихильникам агросуспільства довелося розорювати пустища й піднімати цілинні землі, які погодився надати їм уряд.
Завзяття на ударну колективну працю вистачило на тиждень. І не тому що «Зелені рятівники» виявилися неробами — їхнього голого ентузіазму було достатньо для виконання певної частки важкої, виснажливої праці, — а тому що тіло й фізичні можливості сучасних людей надто змінилися з часів ведення натурального господарства. Люди стали гнучкішими й спритнішими порівняно зі своїми предками, але їхні тіла давно перестали бути пристосованими до важкої, монотонної фізичної праці — а розорювання пустищ і за часів аграрних суспільств було справою не з легких. Після того як лідери руху висловили шану праотцям-землеробам, «Зелені рятівники» саморозпустилися, а від ідеї повернення до ведення натурального господарства людство відмовилося.
Перекручені уявлення про «послання миру» призвели до появи цілого грона «антиінтелектуальних» рухів, які стали організаторами низки терористичних актів нечуваної жорстокості, спрямованих на примусове зниження рівня інтелекту людини. Одна подібна організація планувала закачати в систему водопостачання Нью-Йорка величезну кількість препарату — блокатора нейронів, що міг спричинити серйозні ушкодження мозку. На щастя, замах на злочин своєчасно виявили та знешкодили, і спланована атака не завдала серйозних збитків, лише паралізувала систему водопостачання Нью-Йорка на кілька годин. Звісно, всі без винятку подібні «антиінтелектуальні» рухи вимагали збереження рівня інтелекту для членів організацій, суворо забороняючи їм вживати будь-які препарати чи вдаватися до використання технічних засобів, що обмежують функціонування мозку. При цьому ідеологи виступали з роз’ясненнями, що члени організації беруть на себе відповідальність бути останніми з homo sapiens, аби завершити створення низькоінтелектуального суспільства та очолити його.