Недалеко від орбіти Юпітера один із кабелів, яким капсула кріпилися до сонячного вітрила, порвався, й Земля, не отримавши даних про елементи орбіти капсули, назавжди втратила її в безмежжі космічного простору. Але Трисолярису, напевно, вдалося прорахувати нову траєкторію польоту капсули після розриву кабелю, бо інакше навіть із їхнім рівнем технологій навряд чи було можливо розшукати цей невеличкий об’єкт у безкрайому космосі поза межами Сонячної системи. Найімовірнішим поясненням може бути припущення, що софони слідували за капсулою впродовж усього циклу прискорення, тож змогли передати елементи його нової орбіти. Але навряд чи софони супроводжували капсулу аж до точки рандеву з трисоляріанським флотом — на її шляху були розташовані пояс Койпера й хмара Оорта, і проходження крізь них могло сповільнити чи відхилити траєкторію руху. Проте, швидше за все, цього не сталося, й успішне перехоплення капсули до певної міри виявилося щасливим збігом обставин.
Можна було стверджувати майже певно, що капсулу з мозком Юнь Тяньміна перехопив корабель першого трисоляріанського флоту, який, рухаючись із високою швидкістю й не намагаючись сповільнитися, пролетів Сонячну систему наскрізь. Його відправили в авангарді, тож він прибув на півтора століття раніше за основні сили. Завдання цього корабля так і лишалося загадкою. Після створення системи стримування за теорією Темного лісу цей корабель із рештою складу першого флоту змінив курс і рушив від Сонячної системи. Земля надалі не відслідковувала його орбітальних параметрів, але якщо припустити, що він почав рухатися в тому ж напрямку, що й весь перший флот, то цей корабель цілком міг перетнутися з капсулою. Звісно, вони опинилися б поруч лише приблизно — їх все ще відділяла значна відстань, і якби корабель не мав точних даних про траєкторію руху капсули, то її пошуки й перехоплення лишилися б безрезультатними.
Точний момент перехоплення неможливо встановити через брак інформації, це сталося приблизно 30–50 років тому, ще до початку Епохи стримування.
Мотив перехоплення капсули трисоляріанським флотом цілком зрозумілий: досі фізичний контакт між людством і трисоляріанами обмежувався лише Краплинами, тож можливість отримати зразок частини людського тіла виявилася занадто спокусливою.
Таким чином, Юнь Тяньмін зараз перебував на одному з кораблів першого трисоляріанського флоту, більша частина якого прямувала до Сіріуса, що у Великому Псі. Його доля лишалася таємницею: не було відомо, чи мозок під’єднали до апаратури й існував сам по собі, чи ж пересадили у клоноване тіло. Проте людство найбільше хвилювало інше: Юнь Тяньмін і досі діє на благо людства?
Це були розумні побоювання. Якщо його запит на розмову з Чен Сінь не просто розглянули, а й задовольнили, то це свідчило про успішну інтеграцію в трисоляріанське суспільство й навіть набуття певного статусу.
Наступним логічним, але не менш шокуючим питанням була його участь у нещодавніх подіях. Чи має він якийсь стосунок до того, що відбулося між двома світами протягом останніх п’ятдесяти років?
Але, зрештою, Юнь Тяньмін з’явився на авансцені в критичний момент, коли розпачливі настрої людей знову взяли гору, й подарував усім промінчик надії. Коли людство почуло цю новину, першою реакцією стало усвідомлення того, що молитви мас були почуті, й ангел спасіння явив свій лик.
Рік 7-й Епохи мовлення. Томоко
Весь світ для Чен Сінь, яка дивилася в ілюмінатор кабіни космічного ліфта, перетворився на суцільну напрямну рейку завтовшки 80 сантиметрів, що видавалася безкінечною й зникала з поля зору, перетворюючись на точку в обох напрямках. Подорож уже тривала більше години, Чен Сінь піднялася на висоту тисячі кілометрів над рівнем моря, залишивши земну атмосферу й вирвавшись у відкритий космос. Землю внизу оповили сутінки, перетворивши обриси континентів на туманні контури. Над головою зяяла чорна прірва, в якій ховалася ще невидима з відстані 30 тисяч кілометрів верхня станція ліфта — кінцева точка подорожі. Через це в пасажирів виникало відчуття, що вони мандрують дорогою, з якої немає вороття.
Хоча Чен Сінь мала освіту інженера аерокосмічної галузі, проте вона вперше опинилася в космосі — через три століття після здобуття кваліфікації. Аби керувати сучасними кораблями, їй не потрібно було проходити додаткове навчання, втім, враховуючи відсутність у неї досвіду, технічна служба пристала на пропозицію скористатися космічним ліфтом. Оскільки вся мандрівка проходила зі сталою швидкістю й майже ідеально прямою траєкторією, проблем із перевантаженням не виникало. Ба більше, гравітація в кабіні ліфта також зменшувалася плавно й перетворювалася на повну невагомість на кінцевій станції, розташованій на геосинхронній орбіті. Іноді в полі зору Чен Сінь з’являлися точки, які пропливали вдалині, — ймовірно, супутники, що оберталися навколо Землі з першою космічною швидкістю. На цій висоті відчуття невагомості могло виникнути тільки під час руху з певною сталою швидкістю.
Поверхня напрямної рейки була майже ідеально гладкою, тож рух кабіни не відчувався. Насправді крейсерська швидкість руху кабіни становила 1500 кілометрів на годину, що відповідало швидкості польоту надзвукового літака. Подорож до геосинхронної орбіти тривала приблизно 20 годин, і це вважалося наднизькою швидкістю переміщення в космосі. Чен Сінь пригадала, як Юнь Тяньмін іще під час навчання в університеті в одній із суперечок палко відстоював думку, що дістатися космосу цілком можливо, навіть рухаючись із невеликою швидкістю. Якщо вам стане палива підтримувати зростання необхідної потужності двигуна, ви можете досягти космічного простору зі швидкістю руху простої автівки чи навіть пішохода. Таким чином можна дістатися й місячної орбіти, але висадитися на поверхню супутника Землі не вийде, оскільки швидкість Місяця відносно космічного корабля сягатиме позначки 3000 кілометрів на годину. Тож, щоб просто утриматися біля супутника, кораблю все-таки доведеться розвинути значну швидкість. Чен Сінь чітко пам’ятала фразу, яку Юнь Тяньмін сказав наприкінці тієї розмови: «Уявіть, яке це захопливе видовище, коли Місяць пролітає у вас над головою на карколомній швидкості». Тепер вона переживала досвід космічного польоту на низькій швидкості, як Юнь Тяньмін собі його й уявляв.
Кабіна ліфта мала форму капсули, розділеної на чотири рівні. Чен Сінь займала верхній, а особи супроводу розмістилися на трьох нижніх. Верхній рівень умеблюванням нагадував номер розкішного п’ятизіркового готелю — вміщував зручне ліжко, душ, проте розмірами був як кімната в університетському гуртожитку.
Останнім часом вона постійно згадувала студентські часи та Юнь Тяньміна.
На цій висоті площа конуса земної тіні була незначною, й незабаром на обрії з’явилося Сонце. Воно все залило яскравими променями, тож скло ілюмінаторів автоматично зменшило рівень пропускання світла всередину кабіни. Чен Сінь, відкинувшись на спинку дивана, продовжувала спостерігати за нескінченно довгою лінією напрямної рейки, яка, здавалося, звисала прямо з Чумацького Шляху. Жінка намагалася побачити рух рейки або принаймні переконати себе, що бачить його, це споглядання мало гіпнотичний ефект, тож вона зрештою заснула.
У напівдрімоті Чен Сінь почула, як чоловічий голос кличе її на ім’я. Вона зрозуміла, що лежить на нижньому ярусі двоповерхового ліжка в кімнаті університетського гуртожитку, а світло і тінь на стіні змінюються з такою швидкістю, ніби вона мчить на авто повз вуличні ліхтарі. Поглянувши у вікно, Чен Сінь побачила віти знайомої стеркулії, за якою сонячний диск протікав небосхилом кожні кілька секунд. Але навіть коли сонце перебувало в зеніті, небо лишалося темним, всіяним зірками. Голос продовжував кликати. Вона схотіла підняти голову, аби озирнутися, але виявила, що її тіло випливає з ліжка. Книжки, склянка з водою й ноутбук також ширяли в невагомості…
Чен Сінь прокинулася остаточно й зрозуміла, що дійсно парить над диваном. Вона потягнулася, щоб схопитися за нього, але зробила це незграбно й полетіла до ілюмінатора, розміщеного вгорі кабіни. Піднявшись до стелі, перевернулася й, відштовхнувшись від ілюмінатора, повернулася на диван. У кабіні все лишилося на місцях, окрім часточок пилу, які затанцювали в сонячних променях. Тільки зараз вона помітила, що до неї в кімнату піднявся представник РОЗ (він представлявся, але Чен Сінь не згадала його імені), який здивовано спостерігає за її кульбітами.