— Чому ви дозволяєте випадковим подорожнім потрапляти до палацу? Що тут забув цей дивно вбраний старий? — запитала тітка Широчінь.
— Звісно, сторожа не пускала його до палацу, але він повідомив, що… — Капітан стривожено подивився на принцесу: — Король зник.
— Що ти таке взагалі верзеш?! Ти при здоровому глузді? — крикнула тітка Широчінь. Але принцеса так і не вимовила жодного слова, лише заломила руки й притиснула їх до грудей.
— Але Король справді зник, як і Королева, — я послав людей перевірити, й вони сказали, що їхні спальні порожні.
Принцеса тихо скрикнула й схопилася за руку тітки Широчінь, щоб не впасти.
— Ваша Високосте, дозвольте мені все пояснити, — узяв слово старий.
— Заходьте, шановний. А ти охороняй двері, — сказала принцеса капітану.
Старий, не припиняючи крутити парасольку, вклонився принцесі, немов віддаючи належне тому, як швидко вона змогла опанувати себе.
— Чого ти постійно крутиш парасольку? Ти клоун у цирку? — запитала тітка Широчінь.
— Я мушу весь час тримати її відкритою, інакше я зникну, як Король і Королева.
— Тож заходьте з нею, — мовила принцеса, й тітка Широчінь відчинила двері навстіж, аби старий зміг пройти.
Зайшовши до кімнати, він скинув на килим полотняний мішок із плечей і стомлено видихнув. Але ні на мить не припиняв крутити парасольку, від чого маленькі камінці у світлі свічок утворили на стіні мерехтливий танок летючих зірок.
— Мене звуть Ефір, я майстер-живописець із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Новий королівський художник Вушко голки — мій учень, — сказав старий.
— Я з ним знайома, — кивнула принцеса.
— То він бачив тебе? Роздивлявся? — знервовано запитав майстер Ефір.
— Звісно, що він мене бачив.
— Страшна звістка, моя принцесо, направду страшна, — майстер Ефір стурбовано зітхнув. — Він — сам диявол, і навчився лиховісного мистецтва вмальовувати людей у полотна.
— Що за маячня, — видихнула тітка Широчінь. — Хіба ж це не завдання художника — перемальовувати людей на картинах?
— Ви не зрозуміли моїх слів, — похитав головою майстер Ефір. — Після того як він переносить людей на полотна, вони зникають у реальному світі, перетворюючись на мертві зображення.
— То нам треба відправити людей, щоб вистежити його й убити!
Капітан палацової варти просунув голову у двері:
— Я наказав своїм людям обшукати весь палац, але його й слід уже простиг. Я рушив було до військового міністра, щоб він відправив королівських гвардійців прочісувати околиці, проте старий запевнив, що міністр, швидше за все, теж уже зник.
— Королівські гвардійці навряд чи допоможуть. Принц Крижаний пісок і Вушко голки, підозрюю, вже далеко від палацу. Вушко голки здатен малювати будь-де у світі та вбивати людей, які перебувають в палаці.
— Ви згадали принца Крижаний пісок? — перепитала тітка Широчінь.
— Так, принц використовує Вушко голки як зброю, аби позбавитися Короля та його вірнопідданих міністрів і самому зійти на престол.
Майстер Ефір побачив, що ця новина не здивувала нікого з присутніх.
— То чого ми чекаємо? Це ж питання життя й смерті! Вушко голки може будь-якої миті почати малювати принцесу, якщо вже не почав, — сказала тітка Широчінь, міцно обіймаючи принцесу так, ніби могла цим її захистити.
— Тільки мені під силу зупинити лиходійства Вушка голки, — сказав майстер Ефір. — Він уже намалював мене, але я захистився від його проклять цією парасолькою. Якщо я намалюю його у відповідь, він сам зникне.
— То починайте малювати прямо зараз! — крикнула тітка Широчінь. — А я потримаю за вас парасольку.
Майстер Ефір знову похитав головою:
— Мої картини стають магічними, тільки якщо вони намальовані на папері зі сніжнохвильового дерева. Але папір, який я приніс із собою, ще не розгладжений, тож він не годиться для малювання.
Тітка Широчінь похапцем відкрила полотняну сумку майстра й витягнула шматок стовбура сніжнохвильового дерева. Колоду вже очистили від кори, й внутрішні шари паперу розгорнулися, немов пуп’янок квітки. Тітка Широчінь із допомогою принцеси висмикнула з колоди аркуш паперу, й кімнату одразу ж заполонило біле молочне світло. Вони спробували розрівняти папір на підлозі, але як не старалися, щойно відпускали краї — аркуш паперу настільки різко скручувався в рулон, що аж підскакував угору.
— Марна справа, — сказав майстер Ефір. — Сніжнохвильовий папір можна розгладити тільки обсидіаном з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Це дуже рідкісний мінерал, і я мав спеціальну дошку, виготовлену з нього, яку вкрав Вушко голки.
— І більше нічого у світі не здатне розгладити цей папір?
— Нічого, окрім обсидіану з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Я сподівався якимось чином повернути дошку, вкрадену Вушком голки.
— Обсидіан із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая? — тітка Широчінь луснула себе по лобу. — У мене є спеціальна праска з цього мінералу, яку я використовую лише для того, щоб випрасувати всі складочки найкращої вечірньої сукні принцеси!
— Можливо, вона стане в пригоді, — кивнув майстер Ефір.
Тітка Широчінь прудко вибігла з кімнати й незабаром повернулася з чорною лискучою праскою. Вони з принцесою знову розгорнули аркуш і притиснули праскою один із кутів — за кілька секунд папір у цьому місті розгладився.
— Тримайте парасольку, а я розгладжу аркуш! — крикнув майстер Ефір до тітки. — Її треба постійно обертати, ось так. Якщо ви схибите, то я зникну. — Майстер поспостерігав, чи правильно тітка поводиться з парасолькою, а потім присів і заходився сантиметр за сантиметром розрівнювати поверхню аркуша.
— Хіба вам не під силу поремонтувати спиці? — спитала принцеса, дивлячись, як обертається парасолька.
— Моя принцесо, я пробував з’єднати їх, — відповів майстер Ефір, не піднімаючи голови й продовжуючи розгладжувати аркуш паперу. — Ця чорна парасолька має дуже незвичну історію: попередні живописці з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая мали такі ж уміння, як і я з Вушком голки. Вони вміли вписувати в картини не тільки людей, а й тварин із рослинами. Але одного дня в наших краях з’явився дракон — чорний, як сама безодня. Він умів плавати в глибокому морі й підкорювати незміряну височінь. Троє найкращих майстрів заходилися вмальовувати дракона у свої полотна, але він продовжував пірнати й літати понад хмарами. Тоді майстрам не залишилося нічого іншого, як зібрати потрібну суму грошей і заплатити воїну-магу, щоб він убив чорного дракона своїм чарівним вогняним мечем. Битва була настільки жорстокою, що море довкола Хе’ерсіньґеньмосикеньлая закипіло. Більша частина тіла дракона з безодні перетворилася на попіл, але мені вдалося зібрати дещицю обгорілих решток і зробити з них цю парасольку. Мембрана парасольки виготовлена з перетинок крила дракона; корпус, ручка та спиці — з кісток; дорогоцінне каміння, прикріплене на кінцях спиць, — це обгорілі драконячі нирки. Ця парасолька здатна захистити людину, яка ховається під нею, від перетворення на картину. З часом спиці парасольки з драконячих кісток зламалися, і я спробував полагодити їх, підв’язавши бамбуковими паличками. Але швидко з’ясував, що магія парасольки зникла. І щойно я прибрав палички — парасолька запрацювала як годиться. Я пробував підтримувати рукою парасольку в розкритому положенні, але й так вона не працювала. Як я з’ясував потім, жоден матеріал у світі не годився для ремонту, а драконячих кісток у мене більше не лишилося. Тож це єдиний спосіб тримати парасольку розкритою…
Цієї миті в кутку кімнати вдарив годинник. Майстер Ефір підняв очі й побачив, що майже розвиднілося. Він знову опустив погляд на аркуш паперу й оцінив виконану роботу: хоча певний фрагмент аркуша вже не стовбурчився й не згортався назад у рулон, його було явно недостатньо для написання портрета Вушка голки. Старий відклав праску й зітхнув:
— Запізно. Мені потрібно ще багато часу, щоб намалювати портрет, а його вже нема. Вушко голки може закінчити малювати принцесу будь-якої миті. Вас двох, — майстер Ефір ткнув у напрямку капітана варти й тітки Широчінь, — Вушко голки також бачив?