— Навіть якщо Глибока вода дійсно вирізняється гігантським зростом, він не перестає від того бути принцем. Навіщо його було відправляти в заслання на цей острів? — спитала принцеса.
— Ніхто його не засилав. У дитинстві він узяв човен, щоб порибалити біля Могильного острова. У той час у морі з’явилися риби-ненажери, тож він просто не зміг повернутися додому, і йому довелося зостатися на острові, де він і виріс.
Зійшло сонце, й мандрівникам почали дорогою зустрічатися пішоходи й повозки. Оскільки принцеса рідко виходила за межі палацу, люди її не впізнавали. Крім того, вона не знімала вуалі, але кожен, хто помічав її очі, дивувався вроді дівчини. Багато хто відзначав і красивого юнака, що правив бричкою, та сміявся з дивакуватої старої пані, яка дивним чином тримала парасольку над красунею-дочкою. На щастя, у жодного подорожнього не закралися сумніви в необхідності використання парасольки — сьогодні сонце світило надзвичайно яскраво.
Ополудні капітан підстрелив із лука двох зайців на обід. Троє мандрівників всілися між деревами на узбіччі й почали трапезу. Принцеса Росинка гладила м’які стебла трави обабіч себе, вдихала свіжий аромат суміші трав і польових квітів, спостерігала за грою світла на рослинах та землі, слухала спів птахів на деревах і звуки флейти хлопчика-чабана вдалині — і з жадібністю, цікавістю та подивом вбирала враження від цього нового для себе світу.
Тітка Широчінь голосно зітхнула:
— Ах, принцесо, мені дуже шкода, що тобі довелося опинитися так далеко від палацу й терпіти такі страждання.
— Мені здається, що за межами палацу значно краще й цікавіше, — відповіла принцеса.
— Ну ж бо, моя принцесо, що ти таке говориш? Ти й гадки не маєш, скільки труднощів і незгод надворі: зараз весна, тож на вулиці приємно. А взимку холодно, влітку спекотно, часто вітряно, трапляються буревії та дощить. До того ж на твоєму шляху можуть зустрітися різні люди, подекуди й лихі…
— Але я й гадки не мала, який світ поза межами палацу. Я навчалася музики, живопису, поезії та арифметики, а також вивчила дві мови, якими вже ніхто у світі не розмовляє, але жодна жива душа не розповіла мені, який світ назовні. Як із таким багажем знань я можу управляти королівством?
— Принцесо, для цього у вас будуть міністри.
— Тих міністрів, які могли б стати мені в пригоді, всіх до одного вписали в картини… І все ж я думаю, що надворі краще.
Мандрівка від палацу до берега моря тривала якраз один день. Але провідники принцеси вирішили не їхати великими дорогами й оминати міста, тож вони не дісталися узбережжя до опівночі.
Принцеса Росинка ніколи в житті не бачила такого бездонного зоряного неба й уперше опинилася посеред темряви та тиші ночі. Смолоскипи, прикріплені на бричці, освітлювали лише невеличкий клапоть простору, а все інше навколо здавалося величезним відрізом оксамиту з нечіткими тінями. Цокіт копит видавався настільки гучним, що з неба от-от мали б почати осипатися зірки. Принцеса раптом схопила капітана за руку й попросила зупинитися.
— Ти чуєш? Що це звук? Схоже на дихання гіганта.
— Принцесо, це шум моря.
Вони проїхали трохи далі, й на очі принцесі потрапили якісь дивовижні предмети — великі банани?
— Що це? — запитала вона.
Капітан знову зупинив бричку, дістав смолоскип і підійшов до найближчого предмета:
— Принцесо, ви маєте здогадатися.
— Човен?
— Так, принцесо, це човен.
— Але чому ці суденця на суходолі?
— Тому що в морі плавають риби-ненажери.
У світлі смолоскипа можна було роздивитися, що човен дуже старий. Його корпус уже вгруз у пісок до половини, а видима частина нагадувала кістяк якоїсь гігантської істоти.
— Глянь-но туди! — знову закричала принцеса. — Там, здається, повзає величезна біла змія.
— Не бійтеся, принцесо. Це лише хвилі, ми ж на пляжі.
Принцеса вийшла з брички в супроводі тітки Широчіні, яка безустанку крутила парасольку в неї над головою. Дівчина вперше в житті побачила море, яке до того споглядала лише на картинах, — сині хвилі під яскраво-блакитним небом. Але зараз перед її очима лежав чорний океан під зоряним небом, і в ньому загадково мерехтіли ті самі зорі, перетворюючи водну гладінь на ще одне рідке й живе небо. Принцеса, заворожена побаченим, рушила до води, але її зупинили капітан із тіткою.
— Принцесо, підходити заблизько до води небезпечно, — мовив капітан.
— Але мені здається, що тут неглибоко. Я все одно можу втонути? — спитала принцеса, вказуючи на білі гребені хвиль, що накочували на пляж.
— Риби-ненажери можуть схопити тебе, роздерти на шматки і з’їсти, — пояснила тітка Широчінь.
Капітан підняв виламану з борту човна дошку й закинув подалі у воду. Дошка якийсь час погойдалася на хвилях, аж чорна тінь з’явилася на поверхні й кинулася до шматка деревини. Оскільки більша частина цієї істоти лишалася під водою, то було важко оцінити її розміри. Але було видно, як виблискує у світлі смолоскипа її луска. Раптом на поверхню винирнули ще три-чотири тіні й також кинулися до плаваючої дошки. Тіні билися під дошкою, й крізь плюскіт води було чутно, як клацають їхні зуби, відриваючи шматки деревини. За мить від тіней і дошки не залишилося й сліду.
— Бачили? Вони так само швидко можуть розгризти на порох і великий човен, — сказав капітан.
— А де розташований Могильний острів? — спитала тітка Широчінь.
— У цьому напрямку, — відповів капітан, вказуючи кудись у темряву. — Але зараз ви не побачите нічого, а розгледіти острів зможете лише засвітла.
Вони отаборилися на ніч на пляжі. Тітка Широчінь вручила парасольку капітану, а сама дістала з брички маленькі ночви[23].
— Принцесо, сьогодні ти не зможеш прийняти ванну, але ти мусиш принаймні вмитися.
Капітан повернув парасольку тітці й, підхопивши ночви, рушив кудись у непроглядну темряву за прісною водою.
— Що за гарний юнак, — сказала тітка Широчінь, позіхаючи.
Капітан повернувся доволі швидко, несучи перед собою повні ночви. Тітка Широчінь дістала принцесине мило й ледь доторкнулася ним до води. Ночви за мить наповнилися густою білосніжною піною, що лише прибувала й подекуди почала виливатися за краї.
Капітан деякий час спостерігав за цим дійством, а потім спитав у тітки:
— Можу я подивитися ближче на цей змилок?
Тітка Широчінь обережно вийняла брусок мила білого кольору й простягнула його капітану:
— Обережніше з ним — воно майже невагоме, легше навіть за пір’я! Якщо ви впустите брусок, то він одразу полетить.
Капітан, узявши мило до рук, пересвідчився в правдивості її слів — відчуття порожнечі в руці примушувало думати, що ти тримаєш білу тінь:
— Це дійсно мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая? Дивовижно, що воно збереглося донині.
— Я гадаю, на весь палац — чи навіть на все Королівство — лишилося лише два бруски, які я забрала для принцеси. Усе, зроблене в Хе’ерсіньґеньмосикеньлаї, — вищий сорт, але, на жаль, у нас лишається дедалі менше таких артефактів, — відповіла тітка Широчінь, обережно беручи брусок мила й ховаючи його до згортка.
Побачивши гриву білосніжної піни, принцеса вперше за час подорожі пригадала своє життя в палаці. Щовечора велику ванну в її розкішних апартаментах вкривав шар такої білосніжної піни. У мерехтливому світлі вогнів, що линуло звідусіль, бульбашки піни то здавалися білосніжними, немов щойно спіймана хмарина на ясному небі, то переливалися всіма кольорами веселки, немов купа коштовного каміння. Скупавшись у такій піні, вона відчувала себе такою ж м’якою й податливою, немов добре відварена локшина. Принцеса відчувала, як буцім розчиняється в цій піні. Вона почувалася настільки комфортно, що воліла більше не рухатися, тож дівчатам-служницям доводилося виймати її з ванни, витирати й переносити в ліжко. Відчуття такої млості зберігалося до самого ранку.
Зараз же, коли принцеса вимила обличчя милом із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая, вона відчула, як воно розслабилося та пом’якшало, на відміну від решти тіла, яким розлилися втома та одеревіння. Повечерявши нашвидкуруч, принцеса почала вмощуватися спати на покривалі. За якийсь час вона зрозуміла, що зручніше буде лежати просто на піску. М’який пісочок ще був теплий від сонячного проміння, й їй здалося, що якийсь гігант тримає її на долоні. Ритмічний звук прибою нагадував колискову, тож вона швидко заснула.
23
Ночва — довгаста посудина з розширеними доверху стінками для домашнього вжитку: виготовлення тіста, прання білизни, купання тощо. —