Я справді боявся сам кидатися в якісь авантури, бо розумів, що зі мною, як з білим європейцем, який сам десь волочиться нічною Сурабаєю, все може трапитися. Як на кого натрапиш.
Я блукав обрежно, вдивляючись у довкілля, але відмовитись від цих мандрів просто не міг.
На третій раз моїх подорожей на човні до Сурабаї я прибіг на берег, як було домовлено з дідом, а він уже відплив.
Це був жах, я вже думав, що попливу оці сім кілометрів через протоку, і тут одразу спливли в пам'яті всякі розмови про морських змій і акул і все таке, що може водитись у морі.
Я почав волати, гукати діда, і він таки почув і вернувся за мною.
Діставшись Мадури я, щасливий, заплатив йому більше, ніж обіцяв.
Але більше вже не ризикував з ним домовлятись, я відчув справжню небезпеку вляпатись у великі неприємності ні за що.
Якби мене приловили, я би мав вертатись негайно додому, а могли й з університету виключити, і біди би я набрався неабиякої.
Знову почалися сумні дні.
Нас було в будиночках, а точніше в літніх повітках, всього чоловік з двадцять. Офіцер, який був тут з радянських спеціалістів єдиний, а отже, за старшого, на мене практично не звертав уваги. Він знав, що я висланий сюди за гріхи і що звідси нікуди не дінуся. І все тут.
Але був серед нас молодий індонезієць-лейтенант Джосо, який теж нудився на цій маленькій базі, де стояли тільки торпедні катери, і ми з ним заколегували, розбалакались, і тоді почалася ще одна моя крута пригода.
Виглядало все так.
Я собі ввечері у капцях і домашній одежі виходив на прогулянку до моря, а там була дорога, яка кудись вела. І зовсім випадково по цій дорозі саме тоді завжди їхав маленький автобус, який зупинявся біля мене, і я, озирнувшись, чи хто не бачить, стрибав у нього, а Джосо сидів за кермом і гнав щодуху вперед, я перевдягався, бо там була моя парадна одежа, і за півгодини ми були у маленькому містечку Бангкалані в центрі Мадури, і тут уже ніякий собака не міг нічого про мене знати, і я поводився, як хотів, і нікого не боявся.
Зрозуміла річ, першим ділом ми дістались якоїсь кнайпи, трішки випили і подалися в бордель. Закріпити нашу дружбу.
Джосо казав, що я зробив йому свято, що я такий нормальний, бо самому йому нецікаво, а він ще має бути тут три місяці, і це така нудьга, і так далі. Виглядало на те, що йому було цікаво вирушити в пригоди з кимось, для кого цей світ був у новину, і позбавити невинності незнання свого світу через входження з ним ще раз у свій знайомий світ.
Це схоже на ініціацію малолітнього у світ сексу і будня, знаний дорослому і незнайомий і манливий для підлітка. Я був для нього саме таким підлітком, хоч він був старший за мене лиш на три роки.
Це, певно, було і в Суфії. Він мене вводив у свій світ – у секс і будень свого життя. Він мене вчив жити, хоч був молодший, але діставав кайф від власної більшої значущості у своєму і тутешньому моєму житті. Він був моїм вчителем – і все тут.
І така була правда.
Лейтенантові Джосо стало цікаво зі мною, і він пустився в оці пригоди, кайфуючи від мого незнання, мого страху і його переборення за тих умов, які для нього були реальним, буденним життям.
Здається совєтських в Бангакалані ще не було, а може, й ніколи не було.
Дівчинка мені попалась дуже тендітна і трохи злякана як для повії, але це довго не тривало, я мав уже якийсь досвід і вже добре говорив по-індонезійськи, – сказав їй пару компліментів, подарував пачку цигарок, і ми взялися до справи.
Її звали Дане, і вона була яванка, а сюди потрапила, так би мовити, по роботі. Вона була така вузенька, що аж зойкнула, коли я увійшов у неї і, спраглий як жеребець, погнав усе зразу і на повному скаку. Треба сказати, що оці козлячі настрої часом прориваються і в мене, як, гадаю, подеколи і в кожного чоловіка, і вже не тільки свого кайфу хочеться, але і їй щось там показати чи дати.
Але ж я був молодий і дурний, мало розумівся на жінках і відчував у цей час тільки себе, і коли я кінчив, то раптом побачив, що вона не рухається, лежить як нежива.
Вона зімліла. Тут я пересрав, як ніколи. А що як вона померла!!!
Почав її розтирати, борсати, і врешті вона розплющила очі і тихенько промовила – ти такий великий, я ніколи такого не мала…
Я насправді звичайний, це для них був великий, бо вони всі, як дванадцятилітні пацани за розмірами (я пам'ятаю свого друга Суфії, та й інших бачив, коли купались), попри все те, що роблять дітей і люблять секс, як усі.
Я вже боявся залазити на неї вдруге. Але вона захотіла сама і сказала, що це вона з переляку і зараз все буде добре!