Вдруге я вже був чемний і старався не тільки для себе, але й для обох!
І все вирішилося для загального добра і навіть дуже класно!
Я вже чогось навчився за цей час в Індонезії. Мій новий досвід був досвідом того, хто вперше побував на Марсі. І сексуальні вистриби мої тут були ще й загостреним відчуттям ірреальності існуючого світу і реальності існування іншого виміру особистості. Досі всі мої сексуальні пригоди нічого подібного мені не давали.
Інший, мій власний, світ ніби вже не існував, він чимдалі віддалявся і гейби зникав десь у космосі.
Я щодалі більше занурювався у реальність, схожу на сон, і був щасливий у цьому сні, і боровся з усіх сил, аби він продовжувався. Я жив зараз тільки в цьому ірреальному вимірі.
І лише час від часу гейби блискавкою спадали спогади про батьківський дім, про сад при ньому, і раптово аж до болю я затоскнив за запахом вишневого дерева при паркані в нашому саду в Луцьку і терпкими пахощами деревної смоли, що на ньому проступила, за кущами і квітами біля нашої хати.
Саме за реаліями свого справжнього життя, більше ніж за рідними і друзями.
І коли якось подумав – як от люди тікають в Америку назавжди, від однієї думки, що я ніколи не побачу отого свого світу, мені стало страшно. І я назавжди запам'ятав цю тугу, і в найгірші часи все ж не піддався спокусі еміграції.
Але то були миті спогадів і ностальгії за домом.
А жив я в іншому світі і був якийсь час у ньому щасливий.
Але все так не буває. І це була моя найкраща пригода.
Я в цей Бангкалан діставався з Джосо ще кілька разів, і ходив до Дане, і ще до когось, і все було круто.
Мала, можна сказати, зраділа, коли я в неї появився вдруге, і ми почувалися майже приятелями.
Та якось ми приїхали з Джосо в Бангкалан, я попросився до Дане, але вона була зайнята. Тобто хтось зараз був на ній.
Дивна річ, коли ти про це знаєш подумки і сам приходиш за цим, то всі інші, хто ходить до неї трахатись, ніби й існують, але гейби поза часом і простором. А от коли зараз, коли я хотів, а там виявився хтось інший, мене це якось шокувало і отверезило.
Навіть зовсім розхотілося трахатися. Але я був з Джосо і було ніяково вже зараз відмовлятися, і я пішов до іншої.
Чи тому, що Котені була мадурка, трохи старша і на обличчя грубіша, з широкими вилицями й опуклим лобом, загалом трохи більше за розмірами, але вона здалася мені, сказати б, простішою і примітивнішою. Я майже не розмовляв з нею.
Мавр зробив свою справу, мавр може йти геть!
Все було добре, але так, як от би попісяв і на душі, як кажуть, легше.
З Дане в мене з'явились було якісь вже ніби стосунки, певне в ній була якась душа, якась інтуїтивна тонкість, а може, просто я їй сподобався. Але з нею було мені добре, якщо можна назвати хвилини сексуального задоволення щастям, то воно було тоді тут.
В один з останніх разів, коли я її відвідував, вона поклала мене голого на ліжку і мить дивилась на мене, вже готового до справи, а потім лягла на мене сама, гладячи мої груди, а потім сіла на мене і, підвівшись на колінах, ввела мого стрижня в себе, поволі із певним напруженням сідаючи на нього.
Знову це було для мене вперше, і вперше я бачив голу жінку, що займалась зі мною сексом, у її відкритому вигляді, коли вона сама цього хотіла, хотіла кінчити саме зі мною – хоч повії здебільшого намагаються не кінчати з клієнтами, – бо я їй вочевидь подобався.
І я вдивлявся попри екстатичне задоволення у коливання її маленьких грудей в такт її рухам, у смаглявий колір шкіри, який став для мене дедалі звичніший і ближчий, у її заплющені очі з тоненько вищипаними бровами, в опуклі губи, що починали кривитися в отримуванні задоволення, і врешті в напіввідкритий рот, з якого виступали чудово окреслені білі зуби в мить, коли її пойняло і вона не криючись кінчала водночас зі мною, і я вже бачив щось лиш в окремі миті, як в калейдоскопі, бо сам вже кричав і вищав від найвищої насолоди.
Потім ми лежали поруч кілька хвилин, і вона обняла мене і не відпускала. І мене пойняв дивний щем. Це ж була проститутка, повія з борделя, її трахали щодня різні чуваки. Звідки в мене оце почуття до неї, яке ще не можна назвати почуттям, але нехай навіть зародок – із вдячності за приємність, із милування нею, гарною і приємною, з екзотики, з небезпеки… Не знаю. Я дивувався сам собі, але я вже хотів її бачити ще раз. Саме її. І бути з нею.
Це таки справді було тільки ще раз. А потім мене вислали.
Часу я проводив з нею дуже мало, але він саме тут ставав пливким і м'яким, як на відомій картині Далі, про якого я тоді не мав жодного уявлення. Але відчуття того, що час міняє свої форми і зміст, перевертало в мені всі поняття про реальність.