Від суботки не звільнявся ніхто з школярів, і самі сини пана Книшевського діставали однакове з нами нагадування.
Зате ж яка воля духу, яка радість на душі, що почували ми до понеділка! В суботу й неділю, хоч би що учень не втнув, його не тільки батьки, а й сам пан Книшевський не мав права покарати й зоставляв до понеділка і тоді «віддавав з лихвою», як він сам казав.
Суботка мені не подобалася з першого дня. Я бачив тут явне порушення матінчиної умови з паном Книшевським і тому не проминув можливості поскаржитися матінці. Та як же дивно вони розсудили, ось послухайте. «А що ж, Труш-ку! — сказали вони, гладячи мене по голові. — Я не можу закону змінити. Жалійся на свого батька, що завербував тебе в ту дурнячу школу. Там не то що я, а й пан Книшевський не має права нічого скасувати. Не за нас се стало, не за нас і перестане».
Дізнавшись про мою скаргу, пан Книшевський вжив своїх заходів. Кожного разу, коли надо мною діяли, він загадував учневі, що читав, повторювати читання декілька разів, кричучи: «Як, як? Я не розчув. Повтори, чадо! Ще прочитай». І в увесь сей час, коли заповідь повторювали, а інколи й «п'ятерили», він частіше вибивав дрібушки, як барабанщик по барабану… йому жарти — він називав се-«глумлінням» — та як то було мені? Ясно, що матінчине полотно пішло дурно!
Якось у суботу, коли пан Книшевський більше, ніж звичайно, поглумився надо мною, до того, що мені незмога була йти з братами додому, я зостався в школі дожидати, поки матінка пришлють мені обід, котрий бував розкішніший, як дома, й приліг на ослоні, домислюючись, з якої то причини мені більше від усіх дають пам'яті про суботу? В сей час пан Книшевський, розпустивши школу, сів у своїй світлиці й узявся за ірмолой протвердити ірмоси, догматики та інші наспіви, що вимагаються в наступну вечірню та недільну службу божу. Голос у нього був чудовий: коли брав низько, то все ще нічого, та коли піднімав угору, то тут просто чудо! Аж на третій вулиці чути було сей різкий, дзвінкий, пронизливий спів.
До того голос його був разючий, що всі, слухаючи його, казали, що, коли він співає, в них на спині кожу шкрябає, точнісінько так, як чуючи пиляння заліза.
От як він протверджував свої співи, і я слухав його з насолодою. Коли ж дячиха покликала його обідати, то я, з нудьги, став і собі лежучи поспівувати; а далі, далі, прийшовши в пасію, виспівував своїм голосом найважчі штучки.
Проспівавши одну псальму, другу, я оглянувся… лишенько!.. пан Книшевський стоїть з піднесеними руками й роззявленим ротом. Я не смів поворушитися; а він підняв мене з ослона, збадьорив, обмилував мене й змусив повторювати псальму, що я співав: «Пробудись од сну, невісто». Я співав, як наслухався від нього, і намагався наслідувати його в усьому: коли доходило до високих тонів, я так само морщився, як і він, заплющував очі, роззявляв рота й кричав так само приємно, як і він.
Захоплено погладив мене по голові пан Книшевський і повів до себе в світлицю. Там дістав він медяника, і поки я їв його, він умовляв мене вчитися ірмолойного співу. Злякався я дуже, почувши, що є ще предмет навчання.
Я гадав, що далі псалтиря нема чого більше вчитися людині, а тут на тобі — ірмолой; та щоб догодити наставникові й віддячити за черствий медяник, я погодився.
Пан Книшевський розгорнув передо мною ірмолой і, заради спроби, почав тлумачити мені значення ірмолойних закарлючок. Сам не знаю, як се сталося, а тільки я розумів усю оту премудрість і бистро йшов за різким голосом пана Тимофтія, до того, що міг проспівати з ним легенький догматик. Правду кажучи, й метода його була найблагоуспішніша. Заради користі інших учнів і задля поради тим, що взагалі навчають співу, я повинен розкрити її. Він держав мене за вухо: коли тони спускалися вниз, він тягнув мене донизу; тони, що підвищувалися, змушували його тягти вухо моє вгору. При найвищих тонах він тягнув вухо вгору щосили, а я співав або — точніше — кричав щодуху. При переливах голосу він смикав мене з боку в бік, і я виробляв усі га-га-га-га чудово. От і весь секрет; я не затаюю нічого — й кажу для вселюдного слухання. Раджу першому вчителеві співу випробувати сю методу над учнем чи ученицею і запевняю словом честі, що він за кілька годин навчить голосно співати. На те я живий приклад. Вік винаходів! Винайдено способи за кілька уроків читати, писати, малювати, навчитися всіх наук; а ось новий спосіб за дві-три години вивчитися співати так, щоб далеко чути було. Спосіб легкий, не хитрий і щасливий.