Над усіма ними верховодив наш реверендисиме Галушкинський, котрого й величали тут «скубент», бо він у бекеші й курив тютюн з корінкової люльки.
О, як же здивувався він, побачивши своїх вихованців-юнаків, що прийшли насолодитися втіхами, про котрі він забороняв їм і думати!.. Таємні подвиги його відкрито!.. Коли ми ввійшли, він з одною дівчиною співав пісню «Зелененький барвіночку» й спинився на півслові… Коли він пропам'ятався, став гримати й проганяти нас додому. Та брат Петрусь, що мав відважний дух і геройську сміливість, безстрашно став проти нього й об'явив, що коли він і піде, то піде просто до батенька й цю ж хвилину розкаже, де перебуває і в чому вправляється наш наставник.
Доміне Галушкинський сторопів і не знав, як розв'язати таку дуже складну задачу, коли се дівчина, що сиділа біля нього, уважно оглянувши Петруся, перша подала голос, що паничі можуть зостатися також, «бо й у них така ж душа». Інші дівчата підтвердили те ж саме, а за ними й парубки, з яких декотрі були з батенькових селян, тож і були до нас почтиві; а були й з козаків, що жили в тому ж селі, як то в нас скрізь водиться.
— Вашеці повинні дякувати Маланці, — сказав наставник наш, показуючи на свою пару, — її логіка переконала мене. Але не смійте казати батькам вашим…
Брати побожилися в тому й приєдналися до товариства.
— Що ж ухідного з вас? — вигукнув один парубок і виступив проти нас. — Я тут за отамана і доглядаю ладу. Парубок, що вступає, — хоч ви ж і паничі, та все ж парубки, — повинні внести вхідне.
Брат горбань, прикинувши все широким умом своїм, одразу визвався приставити жадане — і вийшов. Незабаром він повернувся й, на подив інспекторові й Петрусеві, приніс три курки, півпаляниці й повний чобіт пшеничного борошна. Все те він, через своє штукарство, секретно набрав у сусід, що спали неподалеку; а що не було в що взяти борошна, то він — винахідливий розум! — роззувся й повний чобіт набрав його. Всі ті припаси віддано куховарці, що готувала вечерю на все товариство.
Павлусь виконав те, що вимагали правила. Тепер Петрусь повинен був поставити горілку. Грошей у нього не було. Винахідливий Павлусів розум відмовився зарадити се діло через ту причину, що до шинкаря важко ввійти секретно, а явно не було з чим. Усі збентежились; та великодушний наставник наш усе виправив, запропонувавши для такої потреби власні свої гроші, сказавши Петрусеві: «Постарайтесь, вашець, скоріше мені їх повернути, вдаючись до хитрощів і випрошуючи в пані підпрапорної, матінки вашої, але не відкриваючи, як, що, де й для чого, а вживаючи самий тільки лаконізм; а якщо не вдасться виморочити, то підстережіть, коли їхня скринька буде не замкнута, та й… ну, що ж? Се нічого. Потреба змінює закон».
За таку мудру пораду, що багато прислужилася Петрусеві й нам на користь у різних випадках, брат дякував реверендисимові.
Одержавши гроші, Павлусь, бувши дуже старанний, поїж у шинок і скоро повернувся з горілкою. Пішла гульня. Щоб дали й мені щось робити в товаристві, наставник узявся співати зо мною псальми, чим ми усолодили бесіду так, що й дівчата завели своїх пісень, парубки до них пристали — і пішла забава! Вечеря наша була багата на все; простота в поводженні з парубками й упадання коло дівчат брата Петруся так усіх привернуло до нього, що тут же Петруся одностайно обрано на отамана наших вечорниць, і всі, навіть сам шановний студент філософії, доміне Галушкинський, урочисто заприсяглися в усьому коритися отаманові.
Якщо сії рядки дійдуть до ще, може, живих сучасників моїх, то, по-перше, вони не дадуть мені сказати неправду, нібито у вік нашої золотої старовини все бувало достеменно так і з ними, і з нами, й з усіма, починаючи від «виховання», себто вигодовання (тепер під словом «виховання» розуміють інше, зовсім протилежне), через усю науку в панів Книшевських, пригоди в школі, суботки, Фтеодосію, так і в домінів Галушкинських, геть аж до ходіння на вечорниці; скрізь, узявши від сімейства найясновельможного пана гетьмана до останнього підпрапорного (не про батенька мова), скрізь усе було так, звісно, з деякими відмінами, але не разючими. А тому вони, мої сучасники, визнають, що втішно, справді втішно було братові Петрусю, без великих подвигів, привернути увагу на себе такого товариства й від усіх здобути довіреність. А Петрусеві ж було не більше як сімнадцять літ! От що значить обдарованість і здібності.