Брата Павлуся, за його здібності знаходити, що треба, спритність і швидкість здійснювати надумане, і все те на нагальну користь і вдоволення, не полишено без уваги, а обрано на ключника наших вечорниць. Його діло було турбуватися, як знає, а щоб на вечерю в нас було всього вдосталь. Куховарки були приручені йому. Павлусеві було відкрито широке поле виявляти своє обдаровання та штукарство. Вечері наші були розкішні: годовані кури матінчині, яйця, молоко, масло, дрова тощо; все те бралося в сусід секретно; а винахідливим розумом брата-горбаня всі сліди вміло заміталося, й ні від кого жодної скарги не бувало.
Вдаюся до подробиць, звісно, зайвих для теперішніх молодиків; вони посміхаються й не вірять моєму оповіданню, та мої сучасники відчувають, мабуть, однакове зо мною задоволення і вибачать дрібниці спогадів про таке веселе, завидне життя. Часто дивлюся на теперішніх молодиків і з журним серцем звертаюся до повсякчасної думки моєї: «Як то воно світ міняється!» Чи так вони проводять свої кращі, молоді літа, як ми? Куди там! Вони раби власних, що самі вигадали, правил; вони, не живучи, віджили; не зазнавши життя, нудяться ним! не бачивши ще за свого віку людей, вже йдуть від них; не натішившись нічим, тужать за минулим, нудьгують у теперішньому, журно спрямовують погляд у майбутнє… їм здається, що вдалині, в темряві, миготить їм заповітна зірка, обіцяє щось неземне… а до того вони, як засохле листя, спавши з дерев, носяться на вітрі сюди й туди, проти власної мети й бажань!.. Чи ж так ми жили? Ми жили й тішилися, а вони не живуть, а журяться!.. Ну, та одсуньмо їх набік, візьмемося за себе.
Доміне Галушкинський, замість наставника нашого, став зовсім підкорений нам. Тільки-но заманеться йому заговорити владним голосом, то ми й почнемо погрожувати, що скажемо батенькові про відвідання вечорниць і тоді він позбудеться посади, котра дає йому, окрім утримання, п'ятнадцять карбованців річно та черкеску з плеча самого батенька нашого, а до того ж напишуть до начальства його, і він позбудеться «кондиції» назавсіди. Се його спиняло, і він дав нам повну волю в усьому. Вдень ми невідлучно були в паничівській, куди нам приносили ситі й багаті сніданки. Ми їх знищували, курили люльки, слухали різні повісті, що розповідав наставник наш про подвиги бурсаків на вечорницях та вулицях у місті, нічних наскоках на баштани й шинки за містом, викрути, коли попадалися й боронили товаришів, та ще всяку всячину. Багато чого з того ми ховали в пам'яті нашій, щоб скористуватися при нагоді. В дім приходили тільки на обід, чоломкалися з батеньком та матінкою, обідали, додержуючись скромності й поштивості, що їх навчив нас великий у сьому предметі муж, студент філософії Гнат Галушкинський. Після обіду, повернувшись у паничівську, ми лягали спати, щоб бути бадьорими й вночі, а потім бралися готуватися до наступних вечорниць. Від руху та непомірних веселощів, якщо ми не могли тоді заснути, ментор наш давав нам випити по добрій чарці горілки, пояснюючи, що вона дає сон, а сон зміцнює людину і дає їй силу! А сила вельми потрібна людині повсякчас і за всяких обставин; ergo, — примовляв реверендисиме, — горілка прекорисна річ і тому не слід ухилятися від неї. Нам сей засіб подобався, і ми знаходили в ньому втіху. Правда, я не повинен був пити горілки, бо через молодість не одержав ще благословення голити бороду й дозволу на все, як старші брати, та доміне спонукав мене й наводив якийсь латинський вірш, — не пам'ятаю вже, — за яким кожний, хто бажав собі добра, повинен неодмінно пити. Скоряючись перед латинськими мудрецями, я пив, але небагато — голова не могла видержати, а брати, навпаки, могли пити багато й не п'яніли. Така була в них щаслива натура!
І за обідом, коли були батенько й матінка, і на вечорницях, при сторонніх людях, в нашому розумному товаристві треба було нам іноді передати думки свої так, щоб інші не зрозуміли. Що тут робити? Досвідчений наставник наш відкрив нам таємничу бурсацьку мову. За один клас ми збагнули її і вільно могли нею говорити. На мою думку, ся мова — паросток латинської, важкої, нелегкозбагненної, нестерпної мови. І чом би не кинути овсі всі ті іноземні мови, за котрими, як хвіст, тягнеться граматика з своїми дурницями? А тут як легко й зручно! Ось вам приклад. Замолоду я твердо знав слів десять латинських, розумів і значення їхнє; та тепер — хоч зараз убийте мене! — не пам'ятаю нічого; тою ж бурсацькою мовою я можу й тепер вільно про все говорити. Прелегка й презвучна мова, гідна того, щоб її всі вживали більше, ніж тепер французьку, за вивчення якої французькі мусьї — на зразок Галушкинських — беруть тисячами й мордують дитину років три; а сю мову можна без книжки зрозуміти за півгодини й без копійки. Яка ощадність навіть і в часі!.. Навіть прекрасна стать захоплено прийняла б сю мову, бо нею можна висловлювати всі найтонші ніжності солодше, ніж французькою; не треба гугнявити, а говорити яскраво; до того ж, якщо забажається, можна пояснити свої почуття відкрито й приховано… Та, видно, не нам переучувати людей!..