Під час одного обіду, коли доміне Галушкинський упорався з другою тарілкою жирного з індичкою борщу й старанно серветкою, як водиться, витирав піт, що зрошував його обличчя й шию, батенько спитали його: «А що? Як хлопці вчаться, й чи нема за ними яких пустощів?» Тут доміне заради решпекту підвівся, Як то завсіди робив у таких випадках, і в добірних висловах пояснив усі успіхи наші (про які нам і не снилося) і в конклюзію, себто на закінчення, сказав, що ми «золоті паничі».
Помітно було на батеньковому обличчі щире задоволення, і вони націдили крихітну чарочку вишнівки й підсунули інспекторові, сказавши з вимушеною байдужістю: «Пий, доміне!» Доміне Галушкинський підвівся, поштиво випив, і, подякувавши за честь, утерся з насолодою, й, сівши як перше, сказав Павлусеві: «Доміне Павлусю! Не могентус украдентус сієус вишневентус для вечерницентус?» І брат, не запинаючись, відповідав: «Як разентус, я украдентус у маментус ключентус і націдентус з погребентус пляшкентус». Треба було бачити, як подіяла ся розмова на батенька! Вони були розумна людина й надзвичайно любили вченість. Як же то було їхньому батьківському, ніжності до нас сповненому, серцю чути, що діти його так удосконалилися в науці, що хоч і при ньому говорять, та вони не розуміють нічого? Почуття його можуть збагнути й теперішні батьки, чуючи дітей, що провадять розмову такого змісту французькою мовою, і так само не розуміючи в ній жодного слова.
Очі в батенька засяяли радістю, щоки зашарілися; вони глянули на матінку таким поглядом, у якому виразно позначилося запитання: «Ну що, як воно?» — і в першу хвилину захоплення вже не націдили, а від щирого серця налили з свого кухлика велику чарку вишнівки й, поляскавши інспектора по плечу, сказали ласкаво: «Пийте, пане інспекторе! Ви заслужили своєю працею, морочачись з моїми хлопцями».
Доміне Галушкинський, як годиться, одержуючи від добродійника якусь ласку, підвівся, вклонився батенькові низько, подякував за втішне схвалення посильної праці його, сів, повторюючи поклони, і насолодився, випивши чарку до дна, і закінчив похвалу сьому напою риторичною фігурою: «Такий напій навряд чи й боги на Олімпі п'ють у святні дні».
А з матінкою було зовсім протилежне. Ох, як вони глянули на інспектора скоса, коли він заговорив невідомою їм мовою; а ще більше, коли відповідав Павлусь. Та коли батенько з своєї чарки приділили інспекторові вишнівки, та ще й у велику чарку, тут матінка не видержали, а сказали батенькові просто:
— Змилуйтеся, Мироне Йосиповичу! З чого се ви взялися так розливатися вишнівкою? Таж у нас її не море, а тільки три бочки. Та й за що йому така дяка понад умовлене?
— Текле Зіновіївно! — відповідали батенько поважно. — Не бентежте сю хвилину мого батьківського серця, сповненого радості. Я в сей момент не тільки чарку вишнівки, а й усю вселенну віддав би панові інспекторові.
NB. Батенько при якійсь радості завсігди говорили таким високим штилем і голосніше як звичайно.
— Вселенну як хочете, мені до неї нема діла, — відповідали матінка, — кому хочете, тому й віддавайте: не я набула те добро, а вишнівкою я не згодна розливатися. Се інша річ.
NB. Матінка, як на той час, то були неписьменні, а тому й не могли знати, що ніяк не можна відокремити вишнівку від вселенної. Та звісно: хоч куди перенесіть вселенну, а вишнівку де лишити? На чому її утвердите, поставите? Ніяк неможливо.
— Я ж тільки чарку й налив, — сказав батенько, — здається, чарка вишнівки варта тої радості, яку ми маємо, чуючи дітей наших, що говорять іноземним діалектом?
— Справді що іноземний! Ніхто й не зрозуміє його, — сказали з явним невдоволенням матінка. — Та щось заверне він на вечорниці й крадіжку. Страшно слухати!
NB. Я довго не міг збагнути, чому матінка, неписьменні, а швидше, ніж батенько, котрі були, навпаки, розумна людина й любили вченість, зрозуміли, про що казав доміне інспектор? Вони якраз розчули «вечорниці» й «украд», а батенько і з ученістю та проґавили всю суть. Тепер уже мусьє гувернер одного з онуків моїх пояснив мені, що інколи людина й без ума, а скаже слово або вчинить таке, чого розумному й на думку не спаде, «і що, — додав він, — мати ваша, як жінка, обдарована була…статестичним почуттям». Що матінка були жінка — се так; але щоб мали таке почуття, — я в них не помітив, і вони не признавалися. Мені здається, що оте сталося так собі, без усякого почуття.