Серед отаких ігрищ та забав нас покличуть обідати. Се завсіди бувало о полудні. Борщ з годованою птицею, прегарний, засмачений свинячим салом і сметаною забілений — просто чудо! Таких борщів я вже не знаходжу ніде. Я, на щастя своє, був у Петербурзі, — не з пихи хвалюся сим, а так до речі кажучи, — обідав у порядних людей, і навіть у «Лондоні» випадало обідати, та не в тому Лондоні, що є такий город у самій Англії, а просто великий будинок, не знаю, чому «Лондоном» названий, так я, і там обідаючи, і духу такого борщу не чув. Де ти, свята старовино!
До борщу подавали нам по великій грудці пшоняної каші, облитої маслом. Потім м'ясо з борщу поріже тобі нянька на дерев'яній тарілці й зверху ще посолить буйною немитою сіллю — тоді ще натура була: отак і уминай. Далі дадуть тобі ногу великого ситенного гусака або індика: гризи зубами, обгризай кістку до останку, а смалець — чи вірите? — так і тече по руках; якщо не встигнеш обсмоктати тут же рук, то й на одежу потече, особливо коли нянька, що має втирати нам рота, заґавиться. Ану спробуй не з'їсти всього, що поклали тобі на тарілку, то матінка, опріч того, що стануть тебе сварити, а під лиху годину й ложкою ляснуть по лобі: «їж, дурний, не мудруй» — і перестанеш мудрувати, й вишкребеш з олив'яної тарілки або озьмешся виїдати м'ясо від кістки до останньої плівки. Спасибі, тоді ні в нас і ніде не було срібних ложок, а всі дерев'яні: так воно й не боляче; тоді загуде в голові, наче в порожньому казанку.
Після обіду батенько з матінкою ляжуть у спальні одпочивати, а діти — в сад, на вулицю, лазять по деревах, тинах, стріхах тощо. Коли ж батенько й матінка прокинуться, тоді покличуть дітей до ласощів. Тут нам винесуть або горіхів, або яблук, повидляника, повидла або чого-небудь подібного і накажуть поділитися злагідно, порівну й аж ніяк не сваритися. І що ж? Тільки ото Петрусь, як старший брат, починає ділити й відкладає свою частину, ми, підстарші, в крик, що він несправедливо ділите і для себе бере більше. Він нам не потурає, а ми — хап-лап!. — і пішли цупити без ліку й міри. Сестри й менші діти, як покривджені в сьому поділі, стануть кричати, плакати… Коли се чуємо, батенько йдуть, щоб угамувати й навести лад, а ми, що заволоділи силоміць, криком кричачи, — на голубник, втягнемо туди й драбину за собою і сидимо там, не боячись нічого, бо знаємо, що як зліземо ввечері, то вже ніхто не згадає об кривді, котру ми вчинили другим.
Хоч би що ми ділили межи собою, поділ завсіди кінчався сваркою і на користь одного з нас, і се змусило горбаньчика Павлуся одного разу, коли отак ділили, сказати: «Ах, душечки, братики й сестрички! Бодай ви всі скоріше повмирали, щоб мені не було з ким ділитися й сваритися!»
На полуденок нам давали молоко, сметану, сир, яєшні всякого сорту — і всього вдосталь. Потім, надвечір, ми «підвечіркували»: звичайно тут давали нам холодну печеню, що лишилася від обіду, новопечене порося й ще що-небудь таке. А коли сонце заходило, — вечеряти: галушки здобні в молоці, «квасок» (особлива м'ясна страва з цибулею, і що за пречудова! В кращих домах тепер, на пишних столах, її вже не видно!), ковбаса, що шкварчить на сковороді, і завсіди вареники, що плавають у маслі й облиті сметаною. Наказ від матінки був той же: їсти побільше, вночі, мовляв, не дадуть.
Описавши, як ми вдома час провадили, уважаю, що не зайве буде викласти, як батенько робили «бенкети» у визначені дні року. І що то були за бенкети!.. Куди там! Тепер і не насниться нікому втнути такий бенкет, і тіні чогось подібного не побачиш!.. А ще кажуть, що всі кинулися в розкоші! Та яка була в усьому статечність і регула!..
Коли батенько задумували вчинити бенкет, то заздалегідь об'являли матінці, котрі, бувало, одразу ж стануть здихати, а часом і заплачуть. Звісно, вони мали до того велику причину. Подумайте: на один бенкет треба було курей п'ятдесят, качок двадцять, гусей стільки ж, поросят десять. Кабана треба було неодмінно заколоти, кількох баранів, нарізати й цілу яловицю. Все ж це одгодоване, невпоїд кормлене добірним зерном. Ох, як то матінка вміли вигодовувати птицю або особливо кабанів! Навряд чи хто з теперішніх молодих паній-господинь знають усі способи до того, та й, годі-бо, чи ж беруться за сю важливу справу! Повірте моєму слову, що коли, бувало, заколять кабана — то в нього, каналії, сала на цілу долоню, опріч того що все м'ясо поросло салом! А птиця — пальцем можна було її розбирати, а смалець з неї в роті не вміщається, так і тече!
Треба сказати, що матінка не одразу взялися господарювати і попервах багато було смішних з ними случаїв. Розповім один зворушливий анекдот. Невдовзі, як вони побралися з батеньком, приїхала до нас сім'я сусід тільки пообідати. Матінка, щоб добре їх пригостити, покликавши домашнього кухаря, наказали йому зарізати барана й приготувати що слід. Кухар, чоловік ретельний до користі господарів своїх, став виставляти резони, мовляв, ми барана заріжемо, та його всього не споживуть за столом, половина зостанеться і через літній час попсується: треба буде її викинути. «Так ти ось що зроби, — сказала матінка, не довго думаючи, — задню частину барана візьми для столу, а передня хай живе й пасеться в полі поки що до слушної нагоди». Кухар так і зареготав. А матінка заходилися домислюватись, чого це йому так смішно. Коли додумалися й побачили, що вони сказали дурне й смішне, то махнули рукою, почервоніли, як вишенька, і пішли од кухаря. Після цього годі було його держати: відпустили на волю, а настановили куховарку.