Будь ласка, повернімося до своєї речі. Ото як батенько об'являть матінці про бенкет, то самі пошлють до міста по «городського кухаря». Так усі називали чоловіка в ранзі чиновника, що його всі шанували за незвичайну художність і вмілість готувати обіденні столи; до того ж він, справляючи свою службу, підв'язував білий фартух і на голову надівав ковпак, усе досить чисте. Сей кухар з'явиться за п'ять днів до бенкету й першим ділом почне гуляти. Відомо, що три дні йому належало погуляти, перше ніж візьметься робити! І чого б тільки він у сі три дні не зажадав, треба все йому дати, інакше-бо кине він усе, піде геть і ні за що вже не візьметься. Одгулявши три дні, стане до роботи. Дізнавшись від батенька, скільки має бути перемін за столом, він іде з матінкою до сажів, де вигодовується живність, і вибирає сам, яку йому треба. Пам'ятаю і тепер, як матінка стоять біля дверей сажа й, приклавши руки до грудей, жалісно дивляться на вибір кухаря. Коли ж він помітить щонайжирнішу з птиці й прирече її на смерть, тут матінка охнуть, обітруть сльозинку з очей і не втерплять, щоб не шепонути: «А щоб тебе родимець побив! Найжирнішу взяв, тепер хоч увесь саж кидай!» А втім, матінка це робили не через скнарість і не жаліючи подати гостям луччеє, а так: любили, щоб усього було багато в, запасі й щоб усе було луччеє. Вони, бувало, й гостям хвалилися, що природа благословила їх достатком як на дітей, так і на свійську живність, себто на птицю та інше. Другого дня убуток у сажі наповниться птицею, котру з часом також вигодують, а все ж узятого жаль. Незбагненне серце, незбагненна й вдача господинь отаких, як матінка! Кухар, за допомогою десятка баб, узятих з роботи, упорається з птицею, поросятами, корінням, городиною; булошниця дрижить тілом і душею, щоб опара на булки була добра й щоб тісто підійшло й булки випеклися на славу; куховарка в другій кухні, з помішницями, також порається з птицею, виданою їй, та вже не годованою, а з тих, що гуляють на волі, і готує в двох великих горшках обід осібно для панських конюхів, для козаків, що припроваджують пана полковника та опрочих панів; осібно й посмачніше для дрібної шляхти, котра приїде за панами: їм не дозволено бути за одним столом з важливими особами. Дворецький, видавши, щоб вичистили, великі олив'яні тарелі з гербами славетнього роду Халявських і з вензелями прадіда, діда, батька таткового й самого татка, сам гострить ножа й другого про запас — розбирати на столі птицю й інше м'ясо. Ключник розливає в глеки пиво й мед з новопочатих бочок, з котрих куштувати вже mu на батенькові, й, коли схвалено, розподіляє: з яких саме подавати панам, з яких шляхті, конюхам, козакам та опрочим. З барилець же, що осібно стоять і мають у собі відмінні меди: липовий, сахарний тощо, він буде наливати під кінець вечері, щоб «укласти» гостей. Конюхи на стаєнному дворі приймають кращий овес і зсипають його в свої засіки; клопочуться, щоб привезли сіна з кращого стіжка й скидують його на стайню, щоб усе те дати панським коням, як приїдуть гості, аби люди опісля не гудили господарів: такі, мовляв, хазяї, що про коней і не потурбувалися.
Одне слово, всім і кожному безліч роботи й клопоту, а батенькові й матінці — найбільше від усіх. Вони, кожне, за всім доглядають по своїй лінії, все спостерігають, і біда конюхові, якщо він прийняв овес не чисто вивіяний, сіно лугове, а не краще з степового; біда й ключникові, якщо кубки не повно націджено, для меншого столу гіршого сорту приготовано напої; біда булошниці, якщо булки не добре випечено; куховарці, якщо страву для людей не так смачно іі не вдосталь виготовлено. Один тільки «городський кухар» не підлягає нагляду: йому дано повну волю готувати, що знає в своїй справі, й робити, як уміє і як хоче. Зате вже чого він вимагає, всі спішать йому точно видати, хоч матінка й не пропустять, щоб не побурчати: «А щоб тобі поперек горла стало! Яку до біса силу масла вимагає! А рижу! А родзинків! Як у прірву! І охота Миронові Йосиповичу вчиняти бенкети! Легко сказати: чотири рази на рік! Не припасешся ні з чим; так і дивись, що розоримося овсі». — Останні слова матінка вимовляли пошепки, щоб батенько не чули, а то б перепало й їм! Батенько, хоч і були дуже політичні, та коли вже їм чого заманулося, то буде по-їхньому. Матінка, не знавши ще добре їхньої комплекції, років п'ять тому, бувало, візьмуться перечити їм, — так що ж?.. Ну, не наше діло судити, а знає об тім кофейна шовкова хустка, яка не раз злітала в такому разі з матінчиної голови, дарма що пов'язана була на підкапок з синього сахарного паперу.