Стривайте, про що пак я казав? Еге, про бенкет… Так. У сей урочистий день, першим ділом, ранком ще, з'являється команда козаків для почесної варти, понеже в домі буде сам пан полковник своєю особою. В цієї команди завсіди є сурми й бубни. Отож команда й улаштує свою парту.
Коли ранок мине, вдень, трохи пізніше, отак годині о десятій по півночі, з'їжджаються звані гості. І кого тільки батенько не кликали на бенкет до себе? Верстов за п'ятдесят посилали, нікого не пропустили, отож усі й зібралися. Непристойно ж бо таку персону, як був у той час його ясновельможність пан полковник, частувати тільки при двадцятьох душах; слід було й кликати, заради честі гостя, бодай сотню; слід було ж усім і приїхати з пошани до такого гостя й явити честь батенькові, не маленькому панові по достатку й значності древнього роду. Хто не мав на чому приїхати, той пішки прийшов з сімейством, принісши в клунку ошатне вбрання, бо тут у простому не можна було б показатися. Глянули б ви, як усі гості пишно вбрані та причепурені! Чоловіча стать у славних сукняних кунтушах темного кольору, рукави з вильотами, себто що назад відкидаються; під ними жупан грезетовий, блискучий; часто-густо хто й у моревому. То таке вбрання — знаєте, що при дамах непристойно називати, — червоного сукна, широке; пояси блищать, неначе ковані; за поясом, на золотому або срібному ланцюжку — ніж у багатій оправі; чоботи з сап'яну червоного, жовтого або зеленого; а хто дженджуристіший, так у того й на високих підковах; волосся гарно підстрижене кружальцем, вуса пригладжені, охайні, як казали тоді — «чепурні». А жіноча стать і собі — краса яка! Кунтуші з щонайдорожчої парчі, такої, що й не зігнеш, у попереку обхоплені, сутою сіткою викладені; корсети гласетові; запасочки з заморської цяткованої матерії, дебелої, як луб'я. На головах кораблики або очіпки з парчі сутої, як жар, горять! Нинішні дами не зуміли б і надіти кораблика або очіпка. На шиї — намиста того, намиста! Дукатів, єднусів, хрестів!.. Господи, твоя воля! Інші дівчата — для полегкості — без кунтушів, у самих юпках, себто в корсетах, і… як би це вам політичніше сказати?.. не обмежуючи натури, або природи, — без рукавів. Та зате ж які рукави їхніх сорочок — аж очі в себе вбирають: тонкого полотна, серпанкові, які тільки можна собі уявити! Все оте вишито премайстерно різного кольору шовками, золотом, сріблом. Голови прикрашено — напрочуд як гарно! Коси заплетено найдрібнішими пасмами, повито вінком і укладено на маківці, а по чолу покладено, одна на одній, різнокольорові стрічки, а поверх їх — золотий газ сутий… Одне слово, краса — та й годі! Ніжки в сукняних панчішках, білих або синіх; черевички червоні на колодочках. З-під шовкової плахти видно «ляхівку», себто поділ сорочки, так само вишитий, як рукави… Отака краля мимоволі приверне твої очі на себе одна, а їх же тут зібралося десятки! Не подумайте, що се вони витратилися й шили собі вбрання для нашого бенкету! Аж ніяк! Кожна все осе одержала від матері, а та — від своєї матері, і отак усе вище; тепер носить сама й передасть майбутнім своїм дочкам та онукам. Зібратися тепер на бенкет не коштувало б їм нічого більше, як кухлик криничної води, щоб умитися; а одяглися в усе готове. Та які ж вони гарні! Який здоровий колір облич! Який яскравий, живий рум'янець на лицях! Яка свіжість у чарівних очах! Не дивно: вони лягають спати ввечері, а встають з сонцем; вони…
(Тут усе, що я написав, моя невістка, другого сина дружина, жінка модна, вихована в пансіоні мадам Гросваш, зачорнила так, що я не міг і розібрати, а повторити — не пригадав, що написав був. Ну, та дарма. Ми й без того всі знаємо все. Хм!)
Ось такі гості зібралися й сидять статечно. Десь уже опівдні, годині об одинадцятій, засурмили сурми, забили бубни — їде сам, їде вельможний пан полковник у своєму берлині; машталір раз у раз ляскає пугою на четверню вороних коней, в посріблених шорах, а вони без фореса, чи по-теперішньому форейтора, йдуть на самих віжках машталіра, що сидить на правому кореняку. Вбрання на машталірі й ремінь на шорах зелені, бо й берлин був зелений.