Господи! Як же сказився тут мій новий родитель! Ту ж мить заперечив спочатку Петрусеві свою особисту образу, а тоді взявся дорікати, докоряти, доводити в сих справах так, що просто чудо! Геть упосліднив його! І пішло, пішло! До речі тут буде сказати, що і я обстав за свою образу. Як се так публічно назвати мене нерозсудливим, а майбутню жінку мою — низького роду? Ми мали з Петрусем процес і виграли його. Коштувало нам кожному се діло до п'ятисот карбованців, а присудили Петрусеві заплатити новому родителеві моєму за ганьбу два карбованці п'ятдесят копійок, а проти мене бути надалі скромнішим. А що, Петрусю? Що, викусив? Перемога була на нашому боці. Та се інша річ: п'ятирічний позов, про який я розповів, був для. блізиру. Звернімося до нашого предмету.
Хоч як мучився предводитель з нами, а нічого не вдіяв; і ми, маючи досаду в серці одне на одного й не бажаючи, щоб хтось із нас покористувався тим хуторцем, ухвалили: ліс і сад порубати, бджіл подушити і мед поділити, греблю знищити. Кожний з нас тріумфував і в очі сичав один одному: «А що, дістав? Покористувався садочком, медком від бджіл? Викусиш іще!» Предводитель насилу нас розвів і, закінчивши справу, мало що не прогнав від себе. На сьому замиренні ми більше пересварилися, ніж досі було, і вже ніколи не були в злагоді, окрім хіба, як випадало, що когось із нас треба було другому. Тоді той, кому треба, прийде, замириться алегорично; а як тільки дійде свого, знову посвариться, ще й насміхається, що другий повірив йому — і пішло все по-давньому.
Я дуже здивувався, коли Петрусь, як тільки зажадали від нього задовольнити мене, бо я не мав дому, запропонував мені жити в його будинку. А який цей будинок, так просто як намальований! Кам'яний, на два поверхи, під бляхою, не бійся нічого. На кожному поверсі по дванадцять кімнат. Се чудо — такий будинок зляпав брат Петрусь. Незвичайний розум! От він з першого ж слова дає мені цілий поверх, та ще горішній, парадний, прегарно прикрашений, і дає з тим, що кожний з нас є повний господар свого поверху (Петрусь оставив собі нижній, а мені, як майбутньому жонатому, парадний) і має повне право на свою уподобу переробляти, ламати й переміняти, не питаючи один у одного ні ради, ані згоди. Добре. На тому покінчили, підписали папери, а потім усі артикули й, замість замиритися, кінчили, як я описав. Предводитель навіть перехрестився, провівши нас, і потім скрізь малював нас вельми непринадно. Йому можна вибачити. Він прибув до нас із іншої губернії, і се перше таке казусне діло йому трапилось, як наше. Потім він прикусив язика. Де ділять, там і сваряться.
Багаті сваряться, бо є чим ділитися; а бідні сваряться, бо нема чим ділитися. Це не ми вигадали.
І ось іще в чому видався мені чудним предводитель. Чув я, що він, стороною розповідаючи про наш поділ, винуватив моїх батенька і матінку, що не турбувалися про наше виховання й не посіяли в нас шляхетних правил. Наше виховання було всім відоме; а своїми дітьми він не міг похвалитися: сухі й худі, наче тріски. А правила нам викладали і пан Книшевський, і доміне Галушкинський з усіх предметів. Які ж інші правила були б у нас, окрім шляхетних, коли ми щонайшляхетніші й у нас тече давня дворянська кров? Не сподобалося предводителеві те, що ми за своє змагалися й, коли заходило про зайвий карбованець, забували, що маємо діло з рідними братами. Так се, за його правилами, виходить, що як тільки подобається щось братові, так і поступайся йому, а сам задовольняйся тим, що він тебе ніжно обійме? Ні, стривайте, будь ласка! Се вони заводять такий метод, а чи буде він корисний в окремих випадках, то ще побачимо. Як на мене, то чи брат він мені, чи сват, а своїм я, за ніж готовий узятися, не поступлюся. Багато можна було б про се говорити, та теперішні люди не зрозуміють нас. Замовкнемо й повернімося до приємнішого сюжету.
Як покінчили ділитися, так і зникли всі перешкоди до щастя-долі моєї. Новий родитель мій полічив, що коштувала подорож до С.-Петербурга, життя там і тут у нього в домі, всі витрати в справі, і на все те зажадав від мене позичкового листа — ce primo. Потім, вважаючи за потрібне, щоб моя жінка принесла мені чудове придане, замовив усе приставити з Полтави та з Роменського ярмарку, теж за мої гроші, а наостанку ласкавий тесть мій полічив, скільки припаде на жінку мою, якщо я помру, з рухомого й нерухомого майна, і на все те подав мені підписати папір, котрий закріпляв за нею все те за живоття при мені. Та ні, новий мій батеньку! Я вам не Горб, колишній ваш поміщик, з котрим ви що хотіли, те й робили; я вам не піддамся.